Від Баварії до Вулвергемптона: 7 футболістів, які творять мистецтво на полі

В Міжнародний день художника ми вшановуємо футболістів, які знайшли своє покликання у світі мистецтва.

У зв'язку з Міжнародним днем художника, що святкується 8 грудня, блогер sport.ua Олексій Рижков згадує видатних особистостей, які максимально реалізували свої таланти як на футбольному полі, так і в світі живопису.

"Пінтуріккйо намалював цей гол!" - коментатор не приховував свого захвату від чергового магічного штрафного у виконанні Алессандро Дель П'єро: славнозвісна дуга знаного "ювентіно" знов прокреслила шлях м'яча до воріт. Звісно, абикому прізвисько на честь видатного італійського живописця кінця ХV - початку XVI ст. не дадуть. Проте якщо не сприймати художні витвори футболістів у переносному сенсі? Чи можуть майстри популярної гри справді намалювати шедевральну картину, яку поцінують не лише в родинному колі, а й фахівці, й широкий загал прихильників мистецтва? Таких наділених художнім хистом особистостей в історії футболу було чимало, всіх, певно, й не згадаєш. Однак найяскравіших із них, які відзначилися виступами в складах титулованих команд і здобули собі ім'я як художники, пропоную вашій увазі.

Правий півзахисник "Стока", а також кількох інших англійських клубів і американського "Філадельфія Гіберніан", є сином художника-кераміста французького походження Антонена Буллем'є. Як футболіст, він запам'ятався частими переходами між командами, енергійним характером і важливими голами, забитими у ворота "Блекпула" та "Честерфілда". Проте у 26 років вирішив зосередитися на мистецтві, хоча покинути спорт не зміг. Після еміграції до США він певний час поєднував футбол з роботою на фабриці Lenox China в Нью-Джерсі. Повернувшись до Великої Британії, він виступав за "Нортгемптон Таун" та "Порт Вейл" (звані "шевцями" і "сміливцями" відповідно). Паралельно працював на різних підприємствах, а згодом став керівником відділу декорування в компанії CT Mailing. До 1926 року він займався розписом порцеляни, і його стиль користувався великим попитом. У 1930-х роках приєднався до гончарної фабрики New Hall у Стаффордширі, де створив серію посуду з факсимільним підписом. Таким чином, Буллем'є був "гончарем" не лише під час своєї футбольної кар'єри (коли грав за "Сток"), але й у своєму цивільному житті, що також пов'язане з гончарством.

Уродженець Мюнхена залишив свій слід в історії футболу, ставши одним із засновників мюнхенської "Баварії" та першим голкіпером цього майбутнього супер клубу. 27 лютого 1900 року в ресторані Gisela він разом із товаришами започаткував баварську футбольну легенду. У складі нового клубу Нагеле двічі здобував титул чемпіона міста Мюнхен, а також створив перший логотип "Баварії".

Задовго до того, як розпочалася вечеря в згаданому закладі, Отто присвятив свій час вивченню мистецтва в художніх академіях Мюнхена і Дюссельдорфа. Він став членом відомого об'єднання місцевих митців, відомого як Мюнхенський сецесіон, яке об'єднувало тих, хто заперечував традиційні канони офіційного мистецтва. У 25 років Нагеле здобув перемогу на престижному конкурсі рекламних проектів. У 1932 році його роботи були представлені на художній виставці Дюссельдорф - Мюнхен, що проходила в Kunstpalast Düsseldorf. До початку Першої світової війни він був одним із найпопулярніших рекламних художників, а до 1920-х років став справжньою міжнародною зіркою у сфері рекламного дизайну. Його плакати вражали впливом мюнхенського модерну. Нагеле зокрема створив роботи для універмагу Isidor Bach у Мюнхені, відомої пивоварні Hackerbrauerei та Мюнхенського виставкового парку, серед інших.

Й Україні є чим похизуватися на футбольно-художній ниві! Віктор Севастьянов народився в Одесі, в Перлині біля моря закінчив школу, працював слюсарем, змалечку захоплювався футболом і живописом, надалі брав участь у боях під час Другої світової війни (до речі, ще перебуваючи в армійських лавах, у 1945 р. почав відвідувати як вільний слухач Одеське художнє училище імені Митрофана Грекова), а в повоєння футбольна складова його таланту знайшла відбиття в запрошенні до київського "Динамо". Вправний центральний півзахисник вдало обирав позицію, володів точним довгим пасом, добре грав головою (звідси й прізвисько: Лоб) тощо. Севастьянов, будучи важливим гравцем основи, непогано провів сезон-1947, в якому кияни посіли доволі високе для свого тогочасся 4-те місце. Віктор Григорович зокрема забив важливий гол у ворота "Крил Рад", який дав змогу киянам уникнути домашньої поразки.

Творчий потенціал Віктора Севастьянова розкрився повною мірою лише після завершення його спортивної кар'єри. У 1953 році він став членом Київського товариства художників, а через п'ять років приєднався до художніх виробничих майстерень Худфонду СРСР. З того часу Севастьянов активно долучався до численних всесоюзних виставок. У 1963 році його прийняли до Спілки художників СРСР. Його пейзажі здобули велику пошану серед шанувальників живопису, адже у них він майстерно передавав своє чутливе сприйняття природи та естетичні нюанси навколишнього світу. Експерти в мистецтві відзначали, що стиль Севастьянова тісно пов'язаний з одеською школою живопису, відзначаючи його теплі кольорові рішення та особливу палітру. На сьогодні його роботи зберігаються в музеях України, а також у приватних колекціях у Німеччині, Бельгії, Великій Британії, Франції, Канаді, Іспанії та інших країнах. Після його смерті в 1990-х роках твори Севастьянова були представлені на виставках у Нанті, Ренні та Брюсселі, де бельгійські критики назвали його стиль постімпресіонізмом. У 2008 році відомий іспанський колекціонер Пако Маскуліно придбав у Барселоні три роботи митця ("Похмурий Дніпро", "Ранок у лісі" та "На хуторі") за вражаючу суму в 180 000 євро.

Напередодні футбольного турніру Euro-2012 у Києві відбулася виставка художніх полотен Віктора Севастьянова під назвою "Пори року", на якій було представлено близько тридцяти його творів. Цікаво, що згідно з дослідженням, проведеним за замовленням Інституту медіа-моделювання та політико-економічного аналізу "Перспектива", у 2012 році картини Віктора Севастьянова стали найбільш затребуваними серед усіх українських художників XX століття.

Уродженець Сан-Себастьяна, який почав свою кар'єру воротарем клубу "Реал Сосьєдад" у ранніх 1940-х, зіткнувся з серйозною травмою коліна, що завадила його подальшій спортивній діяльності. Проте, його вміння блокувати атаки суперників було вражаючим. Після завершення кар'єри футболіста, Едуардо Чильїда вирішив зайнятися архітектурою в Мадриді, а згодом поринув у світ скульптури, відкривши свою студію в Парижі на межі 1940-х і 1950-х років. Він також активно займався графікою. У 1958 році він представляв Іспанію на відомій Венеційській бієннале. У 1960 році Чильїда отримав престижну премію Кандинського, засновану вдовою художника Ніною Кандинською, яка підтримувала молодих митців, що працювали в напрямках абстракціонізму та інформалізму. У 1990-х роках у Ернані, неподалік від Сан-Себастьяна, відкрили музей його творчості просто неба.

Два основні клуби, які визначають футбольну кар'єру Петара Бороти, — це белградський ОФК та лондонський "Челсі". Однак його шлях також пов'язаний із іншими командами: белградським "Партизаном", у складі якого він одного разу став чемпіоном Югославії, а також "Боавіштою" та "Портімоненсе". Борота також намагався закріпитися в "Порту" та "Брентфорді", але без успіху. Проте в його біографії є багато яскравих моментів! У 1981 році фанати "аристократів" визнали його найкращим гравцем клубу. В той час він був капітаном команди та провів цілих 16 матчів без пропущених голів протягом сезону. Варто зазначити, що Борота прийшов у "Челсі" на місце легендарного Кіту — чемпіона світу 1966 року Пітера Бонетті — і успішно впорався з цим викликом.

Саме в 1981 р., який склався для Бороти як воротаря якнайуспішніше, і його художній талант дістав свою відзнаку: тогоріч вперше було організовано виставку робіт Бороти в жанрі абстрактного живопису (художньою мовою форм, кольорів і ліній Борота володів майстерно). Надалі була виставка його робіт у галереї Srećna nova umetnost у Белграді. А вже в 1990-ті Петар втрапив в гучний скандал, пов'язаний із крадіжкою картин знаного сербського митця Павле Йовановича. Відтак провів за гратами 6 місяців. Надалі за порадою своїх друзів Вуядина Бошкова та Синіши Михайловича переїхав до Генуї, де й пішов у засвіти в 56-річному віці. Поховано Бороту було у Белграді.

Рудольф Каргус, родившийся в 1952 году.

Як воротар Руді Каргус зажив неабиякої слави грози пенальтистів (навіть прізвиськом "вбивця пенальті" був пошанований). Кількість хиб нападників з 11-метрової позначки у бундеслізі в протистоянні з Руді перевищила два десятки. Власне, за цим показником Каргус є кращим в історії найсильнішої футбольної ліги Німеччини. Більшу частину ігрової кар'єри провів у "Гамбурзі" (в складі цього клубу здобувся на Кубок кубків, а також відсвяткував перемогу в бундеслізі), запам'ятався також і за виступами в складі "Нюрнберга".

Приблизно з середини 1990-х років Руді Каргус, який ще раніше виявив зацікавленість до мистецтва та вважав живопис своїм захопленням, почав активно займатися живописом. Цю пристрасть у нього розбудив художник, якого Каргус зустрів під час відпустки на Фуертевентурі, одному з Канарських островів. Після цього він продовжив навчання живопису в художній школі Бланкенезе. Першою офіційною виставкою, на якій були представлені роботи Каргуса, стала експозиція в Карлсруе в 2004 році.

До чемпіонату світу 2006 року Німецький футбольний союз звернувся до нього з проханням створити серію футбольних картин. Спочатку художник не був особливо зацікавлений у цьому проекті, але з часом йому сподобалося працювати над ними. Ці твори були представлені на музейному кораблі Rickmer Rickmers, що пришвартований у Гамбурзі. Одна з його картин постійно експонується в Німецькому футбольному музеї, розташованому в Дортмунді.

Каргус, який зазвичай не ставить підпис на своїх творах, також порушує соціально критичні теми у своїх картинах і час від часу надає свої роботи для проектів, таких як Capitalism Tribunal. Варто зазначити, що люди, які не пережили епоху соціалізму, часто не розуміють його складнощів і проблем, тому їх критичні зауваження іноді, на мій погляд, спрямовані не в ту сторону.

Цьогоріч художні роботи "вбивці пенальті" було виставлено в Гамбурзі на виставці "Едвард Мунк. Сучасні інтерпретації" (до речі, цей виставковий захід триватиме до кінця березня 2025 р.). Студія Каргуса розташована на віддаленій фермі між Нордерштедтом (це місто межує з Гамбургом) і Квікборном (там свого часу жив легендарний музикант Дітер Болен).

Джоді Креддок (народився в 1975 р.)

Цей монументальний центрдеф відомий насамперед за виступами в складах "Сандерленда" й "Вулвергемптона" (однораз був названий кращим гравцем сезону в складі "чорних котів" й однораз у складі "Вулвз") наприкінці ХХ і в перше десятиліття ХХІ ст. "Шеффілд Юнайтед" і "Сток Сіті" також наявні в його футбольній кар'єрі, однак за ті клуби він зіграв лічені матчі. Типовий гол Креддока - головою у високому стрибку та інколи в нього виходили й запаморочливі удари здалеку.

З дитинства Креддок проявляв інтерес до мистецтва. Пізніше він отримав диплом А-рівня у цій сфері. Під час своєї кар'єри у футболі він створював художні роботи, як сам зазначав, "щоб відволіктися від гри". Однак з часом це захоплення переросло в щось більше. У сезоні 2017/18 Креддок виконав художнє оформлення для програмок усіх домашніх матчів команди "Вулвз". Його творчість розвивалася далі, охоплюючи портрети, графіті та фотореалізм. Перша виставка його робіт під назвою "Le Bellezza Della Fusione" відбулася у листопаді 2015 року в галереї Antidote в Латтерворті, Лестершир. Креддок використовує різноманітні матеріали для своїх творів — іноді навіть звичайну кулькову ручку! Проте з часом він все більше схиляється до олійних фарб. "Найбільша винагорода для художника – це коли ти бачиш, як твоя робота займає почесне місце на стіні у когось іншого, і знаєш, що ти її створив", – любить повторювати Креддок. Ці слова можуть стати справжнім девізом для футболіста, що також є митцем.

***

Девід Джеймс, колишній воротар "Ліверпуля", має кілька художніх творів у своєму творчому доробку, однак його захоплення живописом не стало чимось більшим, і самих картин не так вже й багато. Проте, можливо, мистецьке визнання для цього відомого голкіпера ще попереду. Цього року мене вразили роботи киянина Олега Олеговича Базилевича, який також має зв'язок із футболом. Його виставка під назвою "Фронтова палітра" проходила в Софії Київській, і включала картини, створені безпосередньо на фронті в період з березня 2022 року по лютий 2024 року. Для своїх творів художник використав такі матеріали, як земля, глина, чорнозем, попіл та навіть сік рослин.

Свого часу в розмові з фахівцем однієї з букмекерських контор, що працюють в Україні, ми торкнулися теми ставок-цікавинок. І серед них, пригадую, як варіант фігурувала така, може, й гіпотетична, однак нетривіальна: хто з нинішніх футбольних зірок здобуде визнання в якомусь із видів мистецтва: чи то архітектура чи то живопис, чи то кіно? Наша дискусія точилася здебільш довкола того, чи така ймовірна ставка спонукає відповідну людину звернути особливу увагу на мистецьку кар'єру, чи спонукатиме розвернутися навспак. Зрештою, єдиної думки не дійшли, а пропоновами подібних ставок не зарясніли сайти букмекерських компаній. Хоча, може, й тут усе ще попереду?..