Як здобувалася футбольна автономія: перепони з боку Росії, невдачі Баннікова та перший виступ у формі Інтера.

Іван Гецко відкриває рахунок для національної збірної України, ukrinform.ua

Перед святкуванням Дня Незалежності України Чемпіон запрошує згадати важливі моменти 1990-92 років, коли український футбол лише починав свій шлях.

Радянський Союз занепадав на наших очах, але вплив Москви залишався відчутним, тоді як економічні труднощі продовжували наростати.

І от саме в цих умовах збірній молодої держави належало заявити про себе...

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Насправді Україна зовсім не була в авангарді процесів Перебудови.

Швидше, навпаки - ми відставали.

Досить скромний документ, що проголошує суверенітет України, був затверджений 16 липня 1990 року. Це сталося вже після того, як Литва та Естонія оголосили про свою повну незалежність від Радянського Союзу, що призвело до економічної блокади з боку останнього.

У футболі те саме. Наші клуби в 1990-му офіційно стали представляти УРСР замість СРСР - і це на тлі того, як грузинські Динамо й Гурія відмовилися від всесоюзних змагань, а литовський Жальгіріс знявся після 1-го туру.

Роки репресій, цензури та асиміляції вплинули на суспільство - люди стали жити в страху.

Мабуть, першими вголос ідею чемпіонату України виразили легенди ще радянської епохи у відкритому листі. Серед них були Йожеф Сабо, Віталій Хмельницький, Андрій Біба, Петро Слободян та інші:

Ми переконані, що організація національного чемпіонату зможе збільшити зацікавленість у футболі, стимулюватиме розвиток юнацького та аматорського футболу, а також підготує клуби та національні команди України до участі в міжнародних змаганнях.

І почалося!

6 березня 1991 року офіційно було зареєстровано Федерацію футболу України, хоча вона залишалася під повним контролем радянської системи.

"Яким чином союзна федерація відповідає на бажання молодших братів до автономії? Лише залякуванням ізоляцією," - висловив своє обурення перший голова ФФУ Віктор Банніков.

Зрозуміло, чому Москва опиралася. У період 1980-1990-х років українські клуби Динамо та Дніпро здобули 7 з 10 титулів чемпіонів СРСР. Іншими словами, саме Україна виховала кращих футболістів і тренерів; вона приносила Золоті м'ячі для радянського футболу і формувала його репутацію.

Без України немає й авторитету.

Вголос Москва сказати це не могла, тому лише погрожувала за кулісами.

А тим часом Динамо вже грало у синьо-жовтих кольорах, і той-таки синьо-жовтий прапор з помпою підняли над стадіоном "Україна" у Львові.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Зрозуміло, все йде чудово. Але як нам діяти далі? І чи має сенс продовжувати участь у радянському чемпіонаті?

Вже влітку 1991-го з цими питаннями до ФФУ прийшли представники Народного Руху, і помічник Баннікова Євген Котельніков пригадував, що зустріч не була мирною:

Вони в ультимативному тоні вимагали виходу зі складу союзної федерації. Особливо активно цю позицію відстоював Ярослав Кендзьор, який на той момент був депутатом. Ми намагалися пояснити, що в серпні це неможливо, оскільки проходять чемпіонат СРСР та першість УРСР. Ми запропонували завершити змагання, а вже потім обговорити питання виходу. Активісти "Руху" були налаштовані дуже агресивно, а Кендзьор, колишній боксер, особливо емоційно відстоював свою позицію...

Але хто ж такий Рух? Лише голосною опозиційною силою, що не мала справжніх механізмів впливу.

Отже, Україна оголосила про свою незалежність 24 серпня 1991 року, проте до 2 листопада того ж року її футбольні команди ще брали участь у чемпіонаті СРСР.

Абсурд, так, але в ту пору абсурдного було чимало - взяти хоча б промову Джорджа Буша-старшого в Києві, який, здається, прагнув зберегти Союз більше за Горбачова. Chicken Kiev speech - так її прозвали очевидці за несвоєчасність і навіть недолугість.

На щастя, ніхто не взяв до уваги поради Буша.

1 грудня Україна провела референдум, який, хоч і не мав глобального обов'язкового характеру, ще раз засвідчив її прагнення до незалежності. А 13 грудня 1991 року аналогічний крок зробила Федерація футболу України. Більше немає жодних зв'язків із Москвою — тепер ми самостійні господарі своєї долі.

"Футбольна федерація України виконала всі свої обов'язки перед футбольною федерацією СРСР і вирішила припинити своє членство в цій організації."

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Здавалося б, ось вона - перемога.

У фінальному сезоні чемпіонату СРСР тринадцять команд з шістнадцяти походили з України.

Крім того, Чорноморець, Металіст та Металург Запоріжжя, без сумніву, сформували, напевно, найсильніші команди за всю свою історію.

Візьми цих молодиків, грай за національну команду — і здобудь повагу.

На жаль, Україна стикалася з принаймні двома серйозними труднощами. По-перше, Буш не був єдиним у своїй позиції — загалом, світове політичне середовище проявляло до України стримане ставлення. Протягом багатьох років вони були знайомі лише з Москвою і орієнтувалися виключно на неї.

Коли перед Євро-1992 постало питання - то хто ж гратиме замість СРСР, що зник з мапи, на арену швиденько вийшов віцепрезидент ФІФА росіянин Вячєслав Колосков, який продав європейцям ідею "збірної СНД".

ФФУ пропонувала провести турнір серед колишніх республік, щоб визначити повпреда, але хто ж її слухав?

Так-от на турнір в одній команді з росіянами поїхали українці Олексій Михайличенко, Олег Кузнєцов, Віктор Онопко, Андрій Канчельскіс та Сергій Юран, плюс народжений на Одещині молдаванин Ігор Добровольський.

Ви дуже помиляєтеся, думаючи, що вони вже зробили вибір. Весь світ хитало, і виховані в радянській парадигмі люди вагалися, їх слід було підштовхнути.

Ось це друга проблема – ФФУ не спонукала нікого до дії.

"На жаль чи на щастя, матеріальний фактор в житті ніхто не скасовував, - казав один з перших тренерів збірної України Леонід Ткаченко - Умови в Росії були від початку кращі, ніж в Україні. Гравцям здавалося, що збірна України - це несерйозно. Хлопці самі розповідали один одному, що це за команда, які має перспективи. Тому перехід Онопка й інших в Росію мене не здивував".

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Як це сталося? Все досить просто.

Екс-адміністратор збірних СРСР та СНД Сергій Хусаїнов згадував, як перед відлетом на Євро-1992 його керівництво дало вказівку: "Обіцяй що завгодно - лише б вони грали за Росію."

"На завершення вечора ми в салоні влаштували невеличку зону для відпочинку. Льосік і Кузя швидко відмовилися, але інші виявили цікавість. Ми вирішили запропонувати їм варіанти квартир. Я особисто виїжджав з Юраном, щоб допомогти йому знайти житло."

Тому ж Юрану, який завдав нищівної поразки Динамо в єврокубках, граючи за Бенфіку.

Інтерв'ю Олексія Михайличенка в Глазго стало справжнім промінчиком надії в похмурому світі, коли він запитав: "Чи можуть уявити шотландця в складі англійської збірної?"

В цілому, у Федерації футболу України не спостерігалося позитивних новин.

8 грудня 1991 року в Нью-Йорку відбулося жеребкування відбору до Чемпіонату світу з футболу 1994 року, у якому вже брали участь команди Литви, Латвії та Естонії. Проте нашу збірну не допустили до цього процесу — це було зроблено з ініціативи Колоскова.

В Україні на фоні цих новин розгорнулися відкриті дебати.

"Я не збагну, чому наших керівників не було у США, де вирішувалось питання про членство України у ФІФА? Чому воно залишалося пасивним тоді, коли слід було йти в атаку? І де нині гарантія, що проти нас завдяки Москві не буде застосовано санкцій?" - питав тренер Чорноморця Віктор Прокопенко.

У відповідь Банніков невпевнено виправдовувався: "Та нас би просто на поріг не пустили, бо не маємо документів. По-друге, така "прогулянка" через океан коштувала б чималу суму в доларах. І ми все ж покладали надії на Колоскова, який обіцяв сприяти нашому вступу до ФІФА. А він нас просто зрадив".

Справді? На Колоскова? Надія?!

Отже, для потенційної збірної в той час це стало справжнім ударом, адже означало, що офіційні матчі не відбудуться ще протягом майже трьох років.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Шановні Зепп Блаттер та Жоао Авеланж, висловлюю подяку за вашу підтримку Колоскова!

На щастя для Баннікова, він знайшов розуміння бодай в УЄФА, чий бос Леннарт Юханссон дав слово допустити українські клуби до єврокубків у 1992-му - і стримав його.

Щоправда, і тут не без дьогтю: росіянам-то дозволили 5 команд, як раніше СРСР, а Україні - 3. Виходить, усі бали, набрані раніше в радянську скарбничку киянами і дніпрянами, перейшли москвичам - як вам таке?

Щось позитивне в цьому є - принаймні, хоч якось дозволили.

Щоб втілити ідею створення збірної, ФФУ вирішила організувати швидкий товариський матч. Однак виникла проблема - не вистачало коштів навіть на його проведення.

Ви ж пам'ятаєте, правда? Купони, шалена інфляція і Вітольд Фокін - це зовсім не Лєшек Бальцерович.

Угорщина стала першим суперником не тому, що була найкращим з варіантів, а тому, що погодилася приїхати до Ужгорода за власний кошт.

В Україні ситуація виявилась зовсім несподіваною. Наші гравці вийшли на поле в екіпіровці міланського Інтера, але з логотипом Федерації футболу України. Воротар Ігор Кутєпов навіть з’явився у світшоті Динамо. А для додаткового дисонансу, всі прізвища були написані російською мовою.

Футболісти не виконали Гімн України, коли він лунав перед початком матчу.

"Ніхто не знав слів. Все було дуже швидко і певною мірою незрозуміло", - пригадував Сергій Ковалець.

Було 29 квітня 1992 року, і за вікном панувала весняна атмосфера.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Це була насправді незвичайна команда, якщо розглядати її з перспективи 2025 року.

Юрій Нікіфоров та Ілья Цимбалар пізніше виступали за збірну Росії, а Олег Салєнко навіть здобув титул найкращого бомбардира на Чемпіонаті світу 1994 року у її складі. На жаль, Сергій Щербаков незабаром потрапив у жахливу автомобільну аварію, яка кардинально змінила його життя, що тихо завершується в Москві. У той же час Олег Лужний, Сергій Беженар та Іван Гецко стали символами українських 90-х.

Казали, що тренувати збірну мав Валерій Лобановський, але у нього діяв контракт з ОАЕ, тож честь випала Прокопенку.

Допомагали йому Валерій Яремченко, Анатолій Пузач і Володимир Мунтян.

Ви запитаєте: "А де ж такі легенди, як Заваров, Бєланов, Протасов та Михайличенко, які на той час ще грали за кордоном?"

І, на жаль, відповідь буде невтішною - ФФУ навіть не змогла забезпечити їх квитками.

"Ми не очікували на такі матчі. Дивно, що він взагалі відбувся. Чимало гравців збірної не змогли приїхати. Ми проводили тренування на стадіоні Баннікова, де, зізнатися, був більше город, ніж футбольне поле," - згадував Гецко.

Він же й забив дебютний гол збірної - прямим ударом зі штрафного, але за рахунку 0:3.

Ужгород жив емоціями - протягом усієї гри вболівальники підтримували обидві команди.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Отже, ось звідки все й почалося. Непритомно, незграбно, але й не дивно, адже народ, який ніколи не стикався з цим, не міг дати нічого кращого.

Литва, Латвія та Естонія здобули незалежність під час міжвоєнного періоду. Процес їхнього виходу з Союзу розпочався з відновлення конституцій, що діяли в той час.

А ми...

У шостому поєдинку збірна України, нарешті, святкувала свою першу перемогу, здолавши команду Литви з рахунком 2:1 у Вільнюсі.

Паралельно Динамо у Лізі чемпіонів вкотре довело, що сильніше за Спартак - і це було, мабуть, найкращою новиною для людей в дуже складному 1994-му.

Україна зазнала серйозних втрат, втративши майже ціле покоління, яке обрало вигоду замість служіння рідній землі. Проте незабаром з’явилося нове покоління — Шевченко, Ребров, Ващук, Гусин, Шовковський під керівництвом повернутого Лобановського продемонстрували гру, яка змусила навіть Реал та Барселону відчути біль.

Настала нова ера, яка вже не за горами. У 1991 році ніхто не здогадувався про це, але ті, хто сміливо прагнув змін, обрали шлях, що виявився правильним для історії.

Люди з різних куточків України - Львова, Києва, Донецька, Одеси, Харкова, Ужгорода та багатьох інших міст і сіл.

Навіть колишній голова федерації футболу радянської України Микола Фоміних, незважаючи на свій досвід, теж відмовився підкорятися і справедливо окреслив перспективи:

"Минув час дискусій - проводити незалежний чемпіонат чи грати "під Колосковим". Сьогодні треба працювати й готуватися. Впевнений, через роки про збірну України говоритимуть з повагою. Половину різноманітних збірних Союзу складали вихованці наших шкіл, і ці збірні завжди були серед провідних у Європі та світі".