Невимовне змагання між Інтером та Барселоною, а також вражаюче шоу від ПСЖ на їхньому шляху до фіналу Ліги Чемпіонів.

Поєдинки, що визначали учасників фіналу Ліги чемпіонів, остаточно довели, де проходять найяскравіші футбольні баталії у світі.

Раз на рік навіть мегазірки забувають про контракти і б'ються за конкретний аут, як востаннє в житті. Утім, для багатьох із них кожен шанс може стати останнім у житті... Але про все по черзі.

Абсолютною казкою, заявкою на найкращі півфінали в історії Ліги чемпіонів стали матчі Інтера та Барси. Інтер дивував, Барселона вражала, Інтер перегравав, Барселона просто шокувала, Інтер творив чудеса - і зрештою футбольні боги начебто вирішили подарувати глядачам додаткові пів години цього шоу. Створивши кілька див наче за розкладом, Давид все-таки завалив Голіафа.

Барселона здобувала свій статус протягом усього сезону, тоді як Інтер лише в останні місяці показав свої найкращі результати. Вражаюче покоління "блаугранас" не просто здобуває перемоги, а розгромлює таких суперників, як Реал і Баварія, а також знову завдає нищівних ударів Реалу. Важко навіть вважати розгроми команд на кшталт Боруссії чимось особливим. Інтер, безсумнівно, вразив усіх своєю перемогою над Баварією, але до квітня команда, здається, вже втратила сили: вона зазнала нищівної поразки 0:3 у півфіналі Кубка від Мілану і опинилася на межі втрати чемпіонства.

Тим більш шокуючим вийшов старт першої гри, коли Барселоні довелося відіграватися з 0:2. Вона змогла це зробити, просто неймовірний гол забив Ламін Ямал - але потім отримала третій. Відігралася знову, але постала перед необхідністю вигравати вже в Мілані. Чому?

Давайте поки що відкладемо розмови про негативні моменти. Зосередимося на вражаючому досягненні однієї особи. Перед матчами багато хто вважав, що травма Левандовського стане серйозною перешкодою для Барселони, але команда все ж змогла відзначитися трьома голами за гру. Набагато складнішою виявилася втрата Бальде – гравця, який, можливо, не потрапляє в число найяскравіших захисників команди (Кунде з його стильністю і Араухо з його бойовим духом), але за кілька тижнів продемонстрував свою виняткову значимість через свою відсутність.

Простими словами, відсутність Бальде на лівому фланзі зробила Барселону вразливою, і на цьому фоні Дензел Дюмфріс продемонстрував справжню майстерність. Завдяки поєднанню нідерландської відваги та італійської тактичної підготовки, йому вдалося заробити п’ять (!) очок за системою "гол плюс пас" у цих двох поєдинках.

У Каталонії гравець відзначився двома голами та асистом, тоді як у Мілані його досягненням стали лише два асисти. Найцікавіше, що Індзагі вирішив замінити Дюмфріса в обох іграх. Цей тренер, здається, позбавлений емоцій, але зате у нього на рахунку фінал Ліги чемпіонів, вже другий за останні три роки.

Дюмфріс вражає. Хоча його опонент був не таким сильним, як зазвичай (переважну частину дистанції він змагався з надійним дублером Фортом, а в меншій мірі - з Араухо), він використав всі можливості на максимум - і перевершив навіть найсміливіші прогнози.

Особистість, названа на честь Дензела Вашингтона, стала важливим рівняльником у поєдинку двох, на перший погляд, абсолютно диспропорційних команд. Не менш видатною фігурою в цій боротьбі виявився Ян Зоммер, про якого ми згадували після чвертьфіналів Ліги чемпіонів.

А ще в Дюмфріса є добре серце. Його футбольний шлях розпочався в роттердамській Спарті, де технічним директором був Лео Беенхаккер. Ця команда стала останнім місцем роботи легендарного тренера, який у вісімдесяті роки привів Реал до чемпіонських титулів, а з нідерландськими клубами співпрацював ще в сімдесяті.

У квітні ми втратили легенду нідерландського футболу, і Дензел поділився своїми думками в соціальних мережах: "Дякую за підтримку та мудрі поради, які ви мені надали на старті моєї кар'єри. Нехай земля буде пухом, Дон Лео".

Навіть з таким Дюмфрісом Барселона демонструвала кращу гру протягом більшої частини матчу. Єдине, що можна було б зарахувати до її невдач, це перший тайм у Мілані. Однак здавалося, що це, а також вражаючий сейв Зоммера у другому таймі, будуть лише деталями на тлі імені переможця.

Навіть у разі невдачі Інтер міг би звинуватити лише себе: команда занадто закрилася біля своїх воріт і дозволила Еріку Гарсії брати участь в атаках... Проте, на його щастя, в команді виявився гравець, який завжди бореться до кінця.

Ачербі виступав за Мілан у сезоні 2012/13, але не зміг проявити себе і незабаром перейшов до Сассуоло. На початку літньої підготовки його чекала неприємна новина — у нього виявили рак яєчок. На жаль, захворювання повернулося через рік. Проте Федеріко, незважаючи на цю важку випробування, став ще більш стійким.

Раніше він багато порушував режим, зловживав алкоголем і, загалом, тому й опинився в Сассуоло, що кар'єра йшла вниз. Після - почав чергувати курси хіміотерапії з походами до психотерапевта, став професіоналом найвищого ґатунку.

Захисник відверто висловлює свої почуття: "Я вдячний долі за те, що зіткнувся з раком. Це допомогло мені зосередитися на інших людях, а не лише на своїх власних переживаннях".

Для Ачербі зустріч із Сімоне Індзагі в Лаціо стала справжнім щасливим випадком. Тренер запросив захисника приєднатися до нього в Інтер, де, незважаючи на свої 37 років, він успішно конкурує з молодими зірками. Гол, забитий Федеріко у ворота Барселони, став його першим у єврокубках, і який же він був знаковим! Це сталося на третій доданій хвилині, після подачі Дюмфріса.

А якщо говорити про вік, то варто звернути увагу на те, що останнім часом активно обговорюється вік команди Інтер. Цей аспект, безумовно, заслуговує на увагу: "нерадзуррі" є найстаршою командою серед усіх 96 учасників топ-чемпіонатів Європи.

І не Ачербі єдиним: Генріха Мхітаряна ми бачили на донецьких стадіонах (до того ж навіть у складі донецького Металурга), здається, позаминулого життя; Ян Зоммер грав на тому самому молодіжному Євро, що й Коноплянка з Кирилом Петровим; Арнаутович застав перемогу Інтера над Барсою ще у 2010-му...

Проте в критичний момент вік став перевагою для Інтера. У Барселоні, безумовно, є достойний середній вік завдяки таким гравцям, як Левандовський, Мартінес і Щенсни, але значна частина лідерів команди - це фактично молоді футболісти.

Педрі, Ямал і Кубарсі мають величезне значення для команди, проте їхній досвід у овертаймах виявився обмеженим. У минулому сезоні саме в додатковий час їх вибив з кубка Атлетик, а цього року вони здолали Реал, але, як видно, на матч з Інтером їх сил уже не вистачило.

Гравці "нерадзуррі" можуть заповнити цілу книгу історіями про овертайми. Наприклад, Мхітарян пережив свій овертайм ще у 2010 році: це був, безумовно, один з найвражаючих фіналів Кубку України, коли Таврія, граючи вдесятьох, здобула перемогу над Металургом з рахунком 3:2.

Не варто навіть згадувати про те, що Барселона могла вичерпатися фізично до завершення такої серії матчів — її лідери просто не звикли до того, щоб грати не лише 90 хвилин, але й додаткові 30. А от у Інтера знайшовся свій молодий герой: Фраттезі забив вирішальний гол у ворота Барси, так само як і місяць тому у матчі з Баварією.

Неймовірне натхнення, можливо, з небес на Дюмфріса вплинув сам Беенхаккер? Сейв року в виконанні Зоммера вразив усіх. Останній виступ Ачербі запам'ятається надовго. Індзагі продемонстрував вражаюче розуміння ресурсів команди, майстерно випустивши Фраттезі в потрібний момент. Усе це, а також спортивний подвиг Лаутаро Мартінеса, який повернувся після травми в першій грі та забив два голи у другій, зійшлося воєдино. Завдяки цьому вдалося на тоненького, але все ж таки переважити атакувальний потенціал Барселони.

Вражаючим чином італійська команда вийшла у фінал, не зупинивши найсильніші якості суперника (як це робив, наприклад, Моурінью), а натомість продемонструвавши величезну кількість власних можливостей.

Дуель між Арсеналом і Парі Сен-Жермен стала справжнім шедевром у стилі мінімалізму. Перед матчем-відповіддю Артета та Енріке обмінялися радісними обіймами. Хоча Барселона залишила турнір, її дух живе далі: легендарний вихованець клубу підготував команди до вирішального поєдинку за право потрапити у фінал Ліги чемпіонів.

Лише в травні вихованець перебував не в найкращому психологічному стані. Мікель Артета, який розпочав свою кар'єру не десь, а в ПСЖ, перед поєдинком-відповіддю висловив дещо незвичну думку.

"Здобути трофей – це означає бути в потрібному місці в ключовий момент. Ліверпуль тепер став чемпіоном АПЛ, набравши менше очок, ніж Арсенал у кожному з попередніх двох сезонів. Якщо б у нас була така ж кількість очок, ми б вже були чемпіонами Англії. Сподіваюся, що в Лізі чемпіонів ми також зможемо виявитися в потрібний момент у правильному місці."

Навіть якщо відволіктися від питання, наскільки доцільно порівнювати Ліверпуль у контексті іншого турніру та в абсолютно інший період у порівнянні з завершенням чемпіонської гонки, варто зазначити, що Артета має підстави для своїх слів. У сезоні 2022/23 Арсенал здобув 84 очки, а в сезоні 2023/24 – вже 89.

У Ліверпуля зараз 82 пункти, але й грати в АПЛ ще три тури - і він може побити обидва очкових досягнення до кінця сезону. За три тури до кінця попередніх сезонів Арсенал, зрозуміло, теж мав менше очок, ніж на фініші.

Усе це нагадує ситуацію, коли тренер пливе під тиском. Арсенал посилюється і посилюється, а титулів все немає. І якщо раніше хоча б на рівні коментарів можна було виправдовуватися інопланетним рівнем Ман Сіті, то тепер, коли Сіті впав, Арсенал знову другий.

А взагалі, Інтер є яскравим прикладом того, як можна досягати успіхів навіть без великих інвестицій у трансфери. Незважаючи на втрату ключових гравців (нагадаю, що Зоммер перейшов до Мілану лише тому, що Манчестер Юнайтед за 43 мільйони фунтів придбав Андре Онана), команда демонструє значно кращу, ефективнішу та різноманітнішу гру.

Проти ПСЖ, заради справедливості, Арсенал теж зіграв добре. Підвели конкретні, вирішальні епізоди - ті самі, в яких усі попередні роки пасував саме ПСЖ. І в цьому компоненті французам дуже допоміг трансфер Кварацхелії. Усі знають, що Хвіча має техніку і швидкість - але цього сезону він показує і фантастичний чемпіонський менталітет. На самому старті гри на "Емірейтс" він прорвався флангом і викотив під удар Дембеле, який і забив переможний м'яч.

Чи мав Арсенал можливості створити моменти після цього? Безперечно. Проте, якщо до 2025 року у стійкості Хвічі ще залишалися питання, то щодо Джіджі Доннарумми таких сумнівів не виникає вже давно. Він вміє грати у вирішальні матчі, забравши чемпіонат Європи-2020 у команд, значно сильніших за Англію та Іспанію, завдяки вдалим серіям пенальті.

Саме такого персонажа шукала команда, що виступає в чемпіонаті з мінімальною конкуренцією, але щороку зазнає невдач у плейоф Ліги чемпіонів.

Доннарумма здобув перемогу в серії пенальті в матчі 1/8 фіналу проти Ліверпуля, який вже встигли визнати найсильнішим клубом на планеті. Він також не дозволив Астон Віллі здійснити сенсаційний тріумф, залишаючи свою концентрацію незмінною протягом другого тайму в Бірмінгемі.

Завдяки відмінним сейвам Арсеналу, команда змогла зіграти на нуль у Лондоні, а також блискуче стартувала в поєдинку в Парижі, навіть коли суперник мав помітну перевагу.

Вражаючий початок гри обернувся для Арсеналу невтішним результатом – вони пропустили гол у свої ворота. Райс, що активно брав участь у атаках з самого початку матчу, заробив штрафний удар на Хвічі і отримав ранню жовту картку. Після цього штрафного ПСЖ вдалося відкривати рахунок.

Одразу ж агресія "канонірів" різко знизилася, у другому таймі вони ще й подарували найлегший пенальті завдяки грі рукою Льюїса-Скеллі (Зінченка треба було ставити!) - і їхнє щастя, що Вітінья вирішив спіжонити та пробив із "точки" дуже слабко.

Загалом, є відчуття, що ПСЖ провів більшу частину протистояння з великою перевагою. Так, Арсенал не реалізував деякі моменти (особливо "постарався" Сака при 2:1, коли пробив вище воріт) - але парижани цілий пенальті не забили.

Так, в Арсенала багато травм - але у ПСЖ сам Дембеле травмувався перед матчем-відповіддю і відіграв лише пів тайму. Енріке підготував команду до конкретних ігор краще.