Нацизм та його злочини: як змінилася культура пам’яті в Німеччині

27 січня в Німеччині відзначається День пам'яті жертв націонал-соціалізму. Культурі пам'яті в цій країні нерідко надають критику, хоча, можливо, її суть не завжди правильно сприймають.

27 січня 1945 року відбулося визволення в'язнів концентраційного табору Аушвіц, що стало трагічною віхою в історії. У Німеччині цей день присвячений пам'яті всіх, хто постраждав від націонал-соціалізму. Прапори спущені наполовину, а біля трибуни Бундестагу покладено вінки. Багато парламентарів і гостей з'являються в чорному вбранні. Щороку звучать промови, супроводжувані оплесками, що підкреслюють важливість вшанування пам'яті жертв злочинів націонал-соціалістичного режиму в "третьому рейху". Це стало важливим елементом німецької культури пам'яті.

У Німеччині існує понад 300 меморіалів і центрів документації злочинів нацизму, а школярі вивчають націонал-соціалізм на уроках історії. Дехто відвідуєь колишні концентраційні табори, де ознайомлюється зі звірствами, які там відбувалися.

Це нагадування про найтемніший період в історії нашої країни. Націонал-соціалістична Німеччина стала причиною початку Другої світової війни, що призвела до загибелі мільйонів людей, і несе відповідальність за систематичне знищення шести мільйонів євреїв з Європи - жертв Голокосту. Окрім цього, сотні тисяч інших осіб стали жертвами нацистського терору: сінті та роми, політичні опоненти, гомосексуали та люди з інвалідністю.

На думку політолога та публіциста Сабу-Нур Чіми, поняття "культура пам'яті" можна просто і зрозуміло охарактеризувати як спільні знання і спогади про історичні події. В контексті Німеччини це поняття особливо акцентує увагу на пам'яті про Голокост та переосмислення злочинів націонал-соціалізму. Однак останнім часом все більш актуальним стає також усвідомлення спадщини східнонімецької диктатури Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН) та періоду колоніалізму.

Люди молодші, можливо, думають, що німецька культура пам'яті сформувалася давним-давно. Але ще в 1960-ті роки Фріц Бауер (Fritz Bauer), прокурор, який підготував гучний процес над карателями з концтабору Аушвіц, говорив: "Коли я залишаю свій кабінет, починається ворожа територія". День пам'яті жертв націонал-соціалізму відзначається в Німеччині тільки з 1996 року. Офіційним державним святом він так і не став.

Пам'ять про злочини нацистів і досі стає мішенню для атак, особливо з боку правих радикальних груп і популістів. Директор меморіального комплексу Бухенвальд і Міттельбау-Дора, Єнс Крістіан Ваґнер, зайняв чітку позицію проти партії "Альтернатива для Німеччини" (AдН) у Тюрингії, оскільки деякі її члени мають ультраправі погляди. У результаті його діяльності він почав отримувати погрози, про що повідомляє сам Ваґнер на платформі X.

Також зверніть увагу на: Футбол у в'язницях: реальні історії з життя.

"Практично кожен меморіальний центр стикається з проблемами вандалізму та заперечення Голокосту. Водночас, можна помітити, що місцеві дискусії стають дедалі більш напруженими", - зазначає Вероніка Хаґер з Фонду "Пам'ять, відповідальність і майбутнє" (EVZ). "Висловлювання, які ще десять років тому вважалися радикальними, сьогодні набувають більшої популярності". Наприклад, партія АдН неодноразово заявляла, що Німеччина надто акцентує на негативних моментах своєї історії. "Мета таких заяв ультраправих чи правих популістів - зменшити вагу минулих злочинів, аби врешті-решт ми перестали обговорювати те, що сталося. Це може призвести до того, що загроза з боку правих націоналістичних груп стане менш відчутною і конкретною", - попереджає політологиня Сабу-Нур Чіма.

Мішель Фрідман (Michel Friedman) — відомий публіцист, який багато років приділяє увагу зростаючому антисемітизму. Він рішуче виступає проти сучасної культури пам'яті. "Якби ми належним чином виконували наші обов'язки, така безсоромна й жорстока ненависть до євреїв не мала б зараз такої поширеності," — зазначив він в інтерв'ю для журналу Der Spiegel.

На переконання Фрідмана, і це питання часто піднімається єврейськими організаціями, німецька культура пам'яті є надмірно ритуалізованою та зосередженою на історії. "Хоча важливо вшановувати пам'ять загиблих євреїв, ми повинні також звертати увагу на тих, хто живе сьогодні. А реалії життя в Німеччині для них, на жаль, залишаються складними," - підкреслює він.

Кількість нападів на євреїв зростала і до 7 жовтня 2023 року, коли відбулася жорстока терористична атака ХАМАС на Ізраїль, що призвела до загибелі 1200 осіб. Це для багатьох є свідченням того, що культура пам'яті переживає кризу.

У Німеччині питання пам’яті та захисту єврейського життя часто розглядаються як єдине ціле. Уроки, отримані з історії, спрямовані на формування відповідальності за сучасність. Хоча такий зв'язок має певну логіку, він вимагає від культури пам’яті досягнень, які, на думку Йозефа Вільсона, експерта з боротьби з антисемітизмом у Фонді "Пам'ять, відповідальність і майбутнє", можуть бути важко реалізовані.

"Культура пам'яті не є тим же самим, що й профілактика або боротьба з антисемітизмом", - підкреслює Вілсон. Емоції, які виникають у людини під час відвідування меморіальних об'єктів, не завжди переносяться в сучасність і не сприяють виявленню антисемітських символів та теорій змови. "Нам слід усвідомити, що наші підходи до запобігання антисемітизму виявилися частково неефективними", - додає він.

Культура пам'яті в Німеччині переживає безліч розбіжностей. Наприклад, суперечки істориків про сингулярність, феноменологічну унікальність Голокосту. Деякі з них вважають, що зациклюючись на Голокості, Німеччина ігнорує свої колоніальні злочини. 7 жовтня 2023 року і подальша війна в Секторі Гази з десятками тисяч загиблих стали ще одним поворотним пунктом. Адже вони також виявили лінії розлому в Німеччині. Одна з них - слоган "Ніколи знову - це зараз" ("Nie wieder ist jetzt"), під чим мається на увазі, що не можна допустити повторення злочинів націонал-соціалізму. Однак зараз його використовують як на акціях солідарності з Ізраїлем, так і на пропалестинських демонстраціях.

З часів знаменитої промови Анґели Меркель (Angela Merkel) в ізраїльському парламенті у 2008 році, в якій вона оголосила безпеку Ізраїлю державним завданням Німеччини, відповідальність за виживання єврейської держави часто відносять до німецької культури пам'яті. Для декого це є ознакою того, що культура пам'яті не є інклюзивною і не створена для сучасного німецького суспільства з великою кількістю людей з міграційним фоном.

Саба-Нур Чіма незгодна: "Я б не сказала, що вона не створена для цього. Тому що громадянське суспільство саме формує культуру пам'яті". Але аргумент, який лунав на початку війни в Газі, що Німеччина підтримує Ізраїль тільки через її історію, також спричинив критику серед багатьох молодих мігрантів, нагадує політологиня. "Вони запитували себе: "Чому палестинці зараз так страждають?" На її думку, в цьому немає нічого поганого, ставити собі таке питання.

Саба-Нур Чіма, наприклад, оцінює гасло "Звільніть Палестину від німецької провини", що вигукували на демонстраціях, особливо в Берліні, від самого початку як політичне послання, а не як атаку на культуру пам'яті. Дослідницький та інформаційний центр з антисемітизму (RIAS), навпаки, у своїй доповіді оцінив гасло як "бажання "підвести риску" під нацистським минулим. Можливо, подібні дискусії свідчать про те, що в Німеччині існує не одна, а багато культур пам'яті.

Ознайомтесь також: Насильство і страх: критична ситуація з антисемітизмом у Німеччині.

На думку Вероніки Хаґер з Фонду "Пам'ять, відповідальність і майбутнє", один із можливих підходів може бути таким: "У нашому повсякденному житті є безліч аспектів, які можна аналізувати детально. Наприклад, можна вивчити історію компанії, де проходять стажування, в контексті нацистської епохи, або дослідити біографію особи, яка колись мешкала у конкретному будинку і стала жертвою насильства". Цю діяльність можуть здійснювати підлітки як з міграційним досвідом, так і без нього.

Для Вероніки Хаґер важливо, щоб у Німеччині не виникло враження, що "ми досягли ідеальної культури пам'яті і тепер можемо заспокоїтися". "Для мене цей процес завжди залишається дискурсивним, динамічним і розвитковим", - підкреслює вона. Одним із можливих наступних кроків у еволюції німецької культури пам'яті може стати, наприклад, дослідження участі власних родин у політиці та злочинах нацизму. Як вважають експерти, ця тема в Німеччині обговорюється досить рідко.