Від впливу олігархів у футболі до колгоспної ліги. Які наслідки може мати ймовірна загибель Ворскли?

Менш ніж за три тижні до закінчення канікул Першої ліги, Ворскла знову опинилася на перших сторінках українських медіа. Це сталося вперше за багато років — напевно, з 2018-го, коли команда зустрічалася з Арсеналом, або ж з перемоги в Кубку 2009 року. Але, здається, сама команда не надто цьому рада.

На початку тижня "Суспільне Полтава" оприлюднило інформацію про те, що жіноча та чоловіча команди Ворскли припинять свою діяльність. Однак президент клубу оперативно спростував цю інформацію, проте зробив це з важливими уточненнями:

Ні, наразі це не відповідає дійсності. Нічого поки що не зупиняється. Якщо з'явиться якась інформація, ми обов'язково її оголосимо і зробимо офіційну заяву. На сьогоднішній день ситуація виглядає інакше. Занадто рано стверджувати, що клуб припиняє своє існування. Який стан справ у клубі? Проблеми є лише у тих, хто вже не з нами.

Є власники, є керівники клубу, які над цим працюють, щоб ці проблеми вирішувати. Чи буде найближчими днями офіційна комунікація від клубу? Вона буде, а можливо й не буде. Ситуація складна, але не безнадійна".

У вівторок Валерій Куценко, що наразі виконує функції головного тренера, підтвердив свої сумніви:

"Чи продовжимо грати в другій половині сезону? На даний момент не можу нічого сказати. Ми провели тренування, у нас були вихідні, а сьогодні почалась пауза. Керівництво пообіцяло, що через кілька днів надасть остаточні новини."

У будь-якому випадку, навіть якщо Ворскла оголосить про своє розформування сьогодні, це не буде несподіванкою. Швидше за все, вражає той факт, що команда з Полтави залишалася на плаву так довго і навіть намагалася поборотися за місце в трійці лідерів УПЛ у перший рік повномасштабної агресії.

Клуб до цього зайшов на якийсь світовий рекорд, отримавши п'ять (!) трансферних банів. Виліт з УПЛ тільки підкреслив прощання з усіма лідерами, навіть віковими - і не те щоб вони перебирали варіантами, Олександр Скляр віддав перевагу в тій самій Першій лізі, Чорноморцю.

І якщо згадати, хто власник клубу, то взагалі дивно, що Ворскла до 2026-го дотягнула. Клуб, як і раніше, належить Костянтину Жеваго - і ось що потрібно знати про нього:

"13 лютого [2025 року] на Жеваго було накладено санкції, які передбачають блокування активів - тож, можливо, найближчим часом великі зміни чекають і на Ворсклу. Утім, Костянтин Валентинович в останні роки мав звикнути до роботи під тиском. Навіть за час після повномасштабного вторгнення він зіткнувся з такими подіями, як:

1. арешт у Куршевелі;

2. суд щодо його видачі;

3. відмовлення у видачі з Франції;

4. "Віддалений арешт в Україні".

Ворскла, яка в Першій лізі здобула 5 перемог з 18 матчів, вже до зимової перерви знищила всі можливі сподівання (якщо такі взагалі існували) на повернення до вищого дивізіону. Здається, команда перестала бути активним гравцем у боротьбі за свої цілі. Це може здаватися звичайною ситуацією в умовах війни, але... просто ігнорувати це і перейти до наступної глави не вдається.

Ворскла, хоч це і звучить дещо пафосно, була значно більше, ніж просто ще один український футбольний клуб.

У неї були великі досягнення. Головне з них - звісно, Кубок України-2008/09, коли у фіналі переграли Шахтар, але вистачало й інших. Два комплекти бронзових медалей, здобуті абсолютно різними поколіннями: Сергій Чуйченко, Андрій Ковтун, Іван Яремчук, камео майже 40-річного Івана Шарія 1997-го. Юрій Коломоєць, Павло Ребенок, Дмитро Різник, Ардін Даллку, камео Михайла Сергійчука 2018-го.

Також варто згадати п'яте і шосте місця, які команда здобула наприкінці 2000-х і на початку 2010-х років, адже вони мають не менше значення, ніж ті "бронзові" нагороди. Ворскла фінішувала на цих позиціях, змагаючись з висококласними та потужно укомплектованими командами, а іноді навіть перемагала такі гранди, як Динамо, Шахтар і Дніпро.

Насправді, результати в єврокубкових турнірах доводять, що ця команда була найсильнішою. У 2011 році полтавці вийшли з кваліфікації Ліги Європи, перемігши бухарестське Динамо, і в груповому етапі здобули нічиї проти Стандарда та Копенгагена. Тоді ж їх критикували за невтішні виступи в єврокубках...

У період розквіту Ворскли можна було побачити багато талановитих гравців. Серед них особливо виділявся Арменд Даллку, який безперечно був кращим захисником у порівнянні з Ардіном, що розпочав свою кар'єру у 2016 році. Цікаво, що у полтавців була яскрава спадкоємність: албанські брати мали унікальний зв'язок, адже Арменд приїхав до України ще у 2005 році і провів в клубі 11 років, тоді як Ардін вступив до академії Ворскли у 2012 році і став частиною українського футболу. Ця спадковість перевершувала більшість інших клубів.

Володимир Чеснаков виступав у Полтаві протягом 17 сезону. Він розпочав свою кар'єру у Ворсклі і завершив її в тій же команді, граючи як опорний півзахисник, так і центрбек. За весь цей час він провів 416 матчів. Ігор Пердута провів у команді 14,5 років, і лише серйозні проблеми в останні місяці спонукали його перейти до Зорі. Варто зазначити, що до національної збірної його викликали саме з Ворскли.

Скляр присвятив Ворсклі цілих 13 років, а про Даллку уже згадувалося раніше. Сергій Долганський і Павло Ребенок також внесли свій вклад у розвиток Полтави, провівши тут по 10 років, і варто зазначити, що обидва згодом стали асистентами тренерів, що підкреслює їхній внесок у команду.

Автор переможного гола у фіналі Кубку Василь Сачко, звісно, в топи гвардійців і бомбардирів не потрапить: він дебютував за Ворсклу в 33 роки. Але він став головним тренером клубу, привів її до бронзових медалей. І такі речі формували якщо не команду-сім'ю, то точно не безлику масу, коли 20 гравців і тренер зібралися на сезон, а потім розбіглися. У Ворскли було обличчя.

Цікаво, що це також приносить практичну вигоду. Долганський, ставши тренером воротарів, виховав для "Шахтаря" двох голкіперів один за одним: Різника та Фесюна. Не варто забувати і про Павла Ісенка, який нині грає в румунському клубі "Університате". Чи змогли б ці воротарі, по-перше, потрапити в цю систему (Фесюн не з Полтави, він родом із Чернігова), а по-друге, досягти таких висот, якби не було людей, які працюють там тривалий час?

Маю певні сумніви. Не варто забувати, що Скляр, Даллку, Пердута, Чеснаков та ще раз Даллку протягом багатьох років забезпечували клубу стабільність, за рахунок чого він міг не турбуватися про свої позиції і економити кошти.

У клубу з академією справи йшли цілком непогано. Що стосується воротарів, то варто відзначити, що Ісенко та Різник, незважаючи на всі свої заслуги, залишаються в тіні Пятова. Також в команді є Ребенок, Безус, Громов, Пердута, Чеснаков, Чичиков та навіть молодший Даллка, який, хоч і представляв збірну Косово, все ж таки вважається "своїм".

Микола Павлов, про якого я занадто довго не згадував у контексті Ворскли, отримав пропозицію від Іллічівця. Цей клуб набирав молодих футболістів з Шахтаря, надаючи можливість всім, навіть таким гравцям, як Олег Баранник, який зіграв лише одну гру.

У історії Ворскли, безумовно, є свої легендарні матчі. Наприклад, форвард Баранник відзначився двома голами у зустрічі з бухарестським Динамо, що дозволило команді пробитися до групового етапу Ліги Європи, хоча за всю решту свою кар'єру він забив всього 10 м'ячів. Цей поєдинок став частиною футбольної спадщини Полтави, так само як і неймовірний рахунок 4:3 у першій зустрічі з Динамо. Тоді кияни не змогли врятуватися, навіть попри м'ячі Реброва, Шкапенка та Максимова, який згодом очолив Ворсклу. А про фінал Кубка і згадувати не варто.

У історії також є місце для невдалих поєдинків. Одним із таких став матч, у якому Лісабонський Спортинг до 90-ї хвилини поступався 0:1 у Полтаві, але в доданий час зумів забити два голи та вирвати перемогу.

Тоді в складі полтавців виступав і лондонський Арсенал, і як жаль, що через воєнний стан домашній матч довелося перенести до Києва! У столиці України команда зазнала поразки з рахунком 0:3, а на виїзді програла 2:4. Чеснаков і Шарпар змогли вразити ворота самого Бернда Лено...

Ми протягом багатьох років сподівалися на те, що футбол вийде з-під контролю "олігархів" і перестане залежати від примх однієї особи. Але Ворскла залишалася одним із останніх залишків того чемпіонату, де клуби не зазнавали краху щороку. Чемпіонату, де планували на 5-10 років вперед, де існували свої легенди та віддані вболівальники.

Ми опинилися на дуже низькому рівні, якщо Ворскла стала прикладом взаємодії з вболівальниками - але, на жаль, це реальність. Сьогодні футбол уже не є олігархічним, а перетворився на "царьковий". Фінансування для клубів УПЛ тепер доступне не лише магнатам, а й успішним виробникам сировини, проте це не позитивно вплинуло на лігу.

Кам'янська Сталь відіграла у вищій лізі три сезони - ви згадайте хоч одного гравця звідти? А у ФК Львів останньої реінкарнації? А у Зірки?

Полісся та ЛНЗ у цьому контексті, безумовно, вселяють надію, проте в цілому ситуація виглядає так, що з процесом "деолігархізації" наш футбол втратив найцінніше, не позбувшись найгірших аспектів. Клуби, що повністю залежать від одного власника, залишилися на місці – лише тепер цей власник може вимагати від команди виходу на поле.

У Академіях нині можна зустріти численних представників УПЛ, але розвиток, схоже, не є їхнім пріоритетом, про спадкоємність мови й не йде – всі існують лише сьогодні. Щодо фанатів, то, видається, їх присутність нікого не турбує: керівництву таких клубів, як Кудрівка та Епіцентр, набагато зручніше, коли на трибунах лише вони самі з оточенням.