Динамо та Шахтар у європейських кубках: паралельні шляхи двох жертв обставин.

На двох Динамо й Шахтар заробили 4 очки в основних раундах Ліги Європи та Ліги чемпіонів. Усі залікові бали - на рахунку "гірників". Втім, навіть з урахуванням поки разючої різниці у виступах команд Олександра Шовковського та Маріно Пушича у європейських клубних турнірах схожого між київським та донецьким клубами в цьому питанні все ж набагато більше.

Перед майбутніми іграми двох останніх українських команд у єврокубках, Чемпіон аналізує виступи Динамо та Шахтаря на міжнародній сцені, зважаючи на обставини, які обидва східноєвропейські клуби повинні враховувати.

Після завершення кваліфікаційних етапів обох єврокубків, що відбулося разом із закінченням літнього сезону, команди Динамо та Шахтар вирішили провести свої номінально домашні матчі в Німеччині. Кияни обрали Гамбург, тоді як донеччани зупинили свій вибір на Гельзенкірхені. Проте, як для одних, так і для інших виникає чимало запитань щодо вибору місць проведення ігор.

Шахтар вже давно не проводить свої матчі у рідному місті. У зв'язку з цим, команда має можливість вибирати місце для своїх "домашніх" ігор в УПЛ, враховуючи виїзди за межі України. Вибір Львова для "помаранчево-чорних" став звичним і необхідним, незважаючи на те, що команда постійно базується в Києві. Такий "двомісний" спосіб життя не змінює того факту, що Львів є оптимальним місцем з географічної точки зору — з західної столиці України відкриваються шляхи до сусідніх країн з найменшими витратами часу. Цього разу Шахтар не планував грати в Варшаві. Однак, для "гірників" такий вибір все ж можна вважати прийнятним не лише з огляду на набрані очки, але й з огляду на рідкісне бажання пояснювати свої невдачі в Лізі чемпіонів логістичними труднощами.

На щастя, Динамо можливості проводити домашні матчі чемпіонату України не позбавлене. Разом з тим, віддаленість Києва від західного кордону країни створює команді додаткові труднощі. Позбавлене можливості користуватися авіасполученням, Динамо змушене долати ледь не 1000 кілометрів землею лише для того, щоб наблизитися до території першої країни Європейського Союзу на своєму шляху - Польщі. Якщо інформація про те, що на її території кияни для проведення матчів основної стадії єврокубків розглядали лише одне місто - Люблін, з яким нібито не вдалося домовитися, є правдивою, не дуже зрозуміло, чому у фокусі уваги керівництва клубу не були інші міста батьківщини Адама Міцкевича. Адже у випадку з Динамо розмови про постійну втому від складної логістики звучать не тільки незрівнянно більш часто, ніж з табору Шахтаря, а й є прямим доказом того, що для "біло-синіх" на вагу дистанційного золота - чи не кожен кілометр.

Протягом останніх двох десятиліть одним із ключових чинників, що сприяли піднесенню Шахтаря, стало їхнє вміння ефективно вести маркетингову діяльність. Виявилося, що здатність клубу активно просувати свій бренд важлива не лише в межах країни, але й у міжнародному контексті. Це особливо помітно на прикладі відвідуваності "домашніх" матчів донецького клубу на "ФЕЛЬТІНС-Арені".

На двох матчах, що відбулися на німецькій землі, за грою "гірників" спостерігали 21636 вболівальників під час поєдинку з італійською Аталантою та 17420 фанатів у зустрічі з швейцарським Янг Бойз. У свою чергу, результати Динамо в аналогічних двох "домашніх" зустрічах із італійським клубом Лаціо та угорським Ференцварошем виглядають досить вражаюче. На матчі проти "орлів" з Риму трибуни "Фолькспарштадіону" заповнили 7751 глядач, а на грі з командою Сергія Реброва вболівальників було 5338.

В чому ж причина такої разючої різниці у бажанні відвідувати поєдинки за участі двох найвпізнаваніших українських клубів в одній країні? Ризикну припустити, що такі цифри показником більшої популярності чи "вгадуваності" Шахтаря за кордоном у цілому й у Німеччині зокрема аж ніяк не є. Варіант із вигідним статусом Ліги чемпіонів перед Лігою Європи, без сумніву, право на життя має, однак вирішальною причиною так само не виглядає.

Насправді йдеться про стандарти взаємодії з уболівальниками, які ключові структурні підрозділи клубу "Динамо" "перенесли" з невдалого досвіду залучення глядачів на трибуни в Україні, тепер уже на міжнародну арену. Складається враження, що у київському клубі досі не можуть усвідомити, що за своїх шанувальників — як тих, хто вже є частиною команди, так і нових потенційних уболівальників — потрібно активно боротися. Лише згадайте, як заповнювався НСК "Олімпійський" під час матчів "біло-синіх" у Києві, і які результати демонстрував той же "Шахтар" на тому ж стадіоні в своїх "домашніх" зустрічах. Це стосується як УПЛ, так і єврокубків, де відповідні показники часто виявлялися на користь конкурентів, що безумовно свідчить про тактичну перевагу суперника в боротьбі за увагу публіки, яка не менш важлива, ніж досягнення на полі. Час минає, але у випадку з "Динамо" ситуація залишається незмінною. І це стосується не лише питання залучення вболівальників.