Гендир Карпат: «Очень вдохновляет отношение к клубу наших воспитанников»

Игорь Дедышин, fckarpaty.lviv.ua

Гендиректор львівського клубу у інтерв’ю Роману Бебеху розповів про складність роботи на двох посадах, філософію «зелено-білих», «співіснування» у місті Лева із «Шахтарем», трансферну політику команди та нові ідеї для Прем’єр-ліги.

«НА ДАНОМУ ЕТАПІ ОЧКИ НАС ЦІКАВЛЯТЬ НАЙМЕНШЕ»

– Пане Ігоре, чи є у вас надія, що шанс повернути дев’ять знятих дисциплінарних органам очок не втрачено?
– Як би дивно це не звучало, але нас очки цікавлять найменше. Наш пріоритет в тому, щоб в українському футболі були встановлені чесні правила та відносини, приймались чесні рішення. Це ключове! Що стосується очок, які у нас відібрали у кабінетах, то ці рішення мають бути переглянуті і ліквідовані. Хоча, повторюсь, нас турнірні бали не особливо цікавлять. Головне те, що ми своєю принциповою позицією зрушили з мертвої точки багато процесів в українському футболі. Наші аргументи і дії досить часто вважалися непопулярними і не завжди гарно сприймалися. Але як показує час, ми йшли в авангарді змін і рішень. Однак час – це найкращий суддя. Він розставляє все на свої місця. Згадайте, як реагували на те, що ми робили два роки тому. Маю на увазі зменшення винагород футболістів. Те, якими мають бути контракти, як має оплачуватись робота гравців, що потрібно українському футболу. Але ж до цього рішення ми прийшли не просто так. Передбачали розвиток подій, бо знаходимось у процесі, аналізуємо ситуацію, яка склалася і в житті, і в футболі. Розуміли невідворотність такого кроку. Й спричинений він не війною. Навіть, коли не сталося цих політичних подій, все одно відбулось би те, що маємо зараз в українському футболі. Можливо, не цього року, а через рік чи два, але все рівно це трапилося б. Та дорога, якою рухався український футбол – це був шлях в нікуди. Згодом про це всі почали говорити, в один момент всі стали нашими прихильниками і стали поділяти нашу позицію, хоча, повторюсь, свого часу ми отримали багато негативу від непопулярних рішень. Зараз, коли багато клубів зменшують контракти футболістам, їхні власники нам вдячні. Після того як ми це зробили першими, іншим вже було легше. Але ж спочатку було багато незадоволених серед агентів та чиновників.

– Вам погрожували контрактами?
– Ми ж не робили це, скажімо так, методом силового тиску. Пропонували варіанти. Якщо футболістів не влаштовувала наша пропозиція, то нехай хтось викупить їхній трансфер, або запросить в оренду. Якщо таких пропозицій немає, погоджуйтесь на інші умови, які ми можемо задовольнити. Тим паче, два попередні невдалі сезони показали, що ви більшого не варті. Зарплати в 20-30 тисяч доларів не відповідали тому, що футболісти демонстрували на полі.

– На якій стадії знаходиться так звана «справа «Карпат»? В інтернеті була інформація, що вашому клубу погрожують втратою професійного статусу...
– Мені про це нічого невідомо. Ніхто нам не погрожував й особисто мені ніхто таку інформацію не доносив. А на всі розмови не звертаємо уваги. Про це говорив і з тренерами та футболістами. Нас цікавить побудова конкурентної команди, розвиток клубу, дотримання нашої філософії та розвиток українського футболу. Це те, що ми можемо зробити зі своїми ідеями, маючи свій погляд та позицію з приводу того, що відбувається в українському футболі.

– Не боїтеся дивитися у таблицю, розуміючи, що цього сезону ніхто вилітати не буде?
– В тому числі й через це на очки ми не звертаємо увагу. Коли почався сезон, сказав футболістам і тренерам: «Нас не цікавить місце, яке ми посядемо. Головне, щоб ми почали будувати серйозну, конкурентну команду. А також те, що ми робимо ставку на своїх вихованців». Нам важливо, щоб люди, котрі знаходяться в клубі і команді, поділяли нашу філософію. Якщо хтось не буде поділяти, тримати не будемо. Двері відкриті для всіх: як на вхід, так і на вихід. Цей сезон – можливість закласти фундамент нової команди. Сподіваюся, що цей час ми ефективно використаємо. До першої команди маємо підтягнути талановиту молодь з U-21 та U-19, адаптувавши молодих футболістів до вимог Прем’єр-ліги.

– Наскільки ви задоволені роботою Ігора Йовічевіча з того моменту, як він став головним тренером «Карпат»? Ви ризикували, поставивши молодого наставника біля керма першої команди...
– Ігор – молодий, починаючий тренер. Для нього це велике випробування, він вперше опинився на такому рівні в ранзі керманича команди, а це досить серйозний рівень, команди Прем’єр-ліги. Є ключові моменти, через які, власне й було прийняте рішення довірити Йовічевічу таку серйозну посаду. В першу чергу, Ігор – молодий, амбітний, хоче вчитися та рости в професійному плані, реалізувати себе. І він хоче зростати разом з клубом, а не просто для задоволення власного «его». І не для того, аби використати наш клуб у якості містка, а потім «чухнути» в заможніші колективи. Ігор горить ідеєю побудови команди на власних вихованцях. Так, згоден, не дуже популярна ідея, котру, насправді, далеко не всі поділяють. Ну і відомо, що завжди люблять сильних, переможців. Якщо ми тимчасово не маємо статусу команди з верхньої частини турнірної таблиці, то до нас так і ставляться.

Але що до того, як втілити ідею зі ставкою на місцевих вихованців, ми були впевнені, що цього прагне наш вболівальник. Знали, фани і наші прихильники хочуть, щоб «Карпати» робили ставку на своїх, доморощених гравців. Маю на увазі людей, які будуть готові віддати все за свій клуб, та розуміють, що таке «Карпати», Львів і західний регіон. Знають про такі поняття як «карпатівський дух» і патріотизм. Ці люди мають уособлювати команду в майбутньому. А насправді виявилось, що це не зовсім так! Можливо, не варто говорити так категорично. Але людей в першу чергу цікавить, на якому місці знаходиться команда і які результати вона демонструє. А процес будівництва команди й клубу, перехідний етап, за великим рахунком, нікого не цікавить. Люди хочуть бути з сильними та переможцями. Можливо, така вже людська та вболівальницька природа. Ми пересвідчились в цьому, але це не означає, що ми зійдемо зі свого шляху. Ми не змінюємо позицію і будемо її витримувати. Головне, щоб учасники процесу – керівництво клубу, тренерський штаб, працівники, футболісти – це поділяли. В цьому плані у нас немає проблем, бо маємо ядро однодумців. Переконаний, на нас чекатиме успіх. Дуже в це вірю. Мене дуже надихає ставлення до клубу наших вихованців. Спілкуючись з ними, розумію це. Ми говоримо про філософські, світоглядні речі. Подобається, як вони правильно розставляють пріоритети у своїй кар’єрі. Вони щирі в своїх прагненнях вигравати з нашим клубом і увійти в історію. Напевне, будь-яка людина у футболі має амбіції. В когось вони вищі, в когось – нижчі, але людей, які хочуть грати в серйозних чемпіонатах і клубах , я поважаю. Здорові амбіції, підкріплені талантом, професійністю та роботою – це добре.У багатьох з наших молодих футболістів є амбіції – виграти титул для «Карпат», принести визнання клубу. Це доросла та твереза оцінка молодих пацанів. Не кажу про всіх, але більшість так мислять. Це нетиповий погляд футболіста на розвиток кар’єри. Вони хочуть виграти трофей, і, якщо будуть затребувані іншими клубами та це буде вигідно для «Карпат», вони готові себе далі реалізовувати. Це нормально, і ми таку позицію підтримуємо. Якщо футболіст вийшов на новий рівень та переріс наш, навіть якщо ми виграли титул, гравця потрібно вчасно відпустити в інший клуб. Люди, які голодні на успіх! Саме таких і хочеться бачити у клубі. Футболістів, які не лише тренуються, але й працюють над собою поза межами поля. Тренування тривають 2-3 години, а самовдосконалюватися потрібно 24 години на добу. Відпочиваючи, футболіст теж працює. Маю на увазі, його вміння слідкувати за собою в побуті. Наприклад, поїсти те що потрібно, а не те що хочеться. Заснути в потрібний час, а не коли хочеться. Молодий організм – багато спокус. Вміння зробити із себе професіонала дуже важливе. Хочеться працювати з такими людьми.

– Не так давно ваш науковий департамент випустив книгу з філософією «Карпат». Там розписано, в який футбол має грати команда. Цю книгу ви даєте читати кожному футболісту?
– В першу чергу вона для тренера. Наставники є проповідниками клубної філософії. Але потрібно не просто прочитати, а й зрозуміти дві різні речі. Це не означає, що цю книгу треба просто прочитати, осягнути й думати про це та дотримуватися вказаних речей. Важливо те, як ми своїми діями та кроками цю філософію реалізовуємо. Ми повинні екстраполювати її на роботу – взаємини з футболістами, умови, які ми для них створюємо. Це все мають доносити наставники. У своїй роботі, рішеннях. Філософія – це опис шляху: ким ми хочемо бути і куди прийти. А тренер комунікує з футболістами й може це донести до них. Іншим буде складно.

– У вашому кабінеті одну зі стін прикрашає плакат, на якому розписаний план тренувань клубу: від наймолодших «карпатівців» до першої команди...
– Перша команда – окремо, оскільки там спрямованість інша. Перед нею має стояти завдання – досягти максимальних спортивних результатів. Навіть, враховуючи сказане мною вище про те, що нині ми не ставимо завдання в плані результату, знаходячись у процесі перебудови команди. Так, я розумію й сам стою на тому, що команда Прем’єр-ліги не може не ставити завдання виграти гру. Просто в даний час у команди не має турнірного завдання. Але всі, хто виходить на поле в кольорах клубу і з гербом, хочуть перемогти.

Ми розробили єдину систему роботи для всіх учасників клубу. Хлопчик, який приходить до нас з першого класу й «горить» футболом, він теж є членом клубу. Для всіх учасників цього процесу ми створили систему, аби всі розуміли вимоги сучасного футболу та клубну філософію. Ми, в першу чергу, хочемо з них зробити сучасних і високопрофесійних футболістів. У нас є документи, де розписані вправи для кожного віку. Є поняття динамічних футбольних стереотипів. Для кожного віку свої вправи.

Але все це об’єднано однією ідеєю.

– Стежите за тим, як розвивається кожна команда?
– Особисто ні. Це завдання спортивного директора – Юрія Беня. Він активну участь у цьому бере, а також тренерський штаб першої команди. Під особливим контролем головного тренера перебувають команди U-21 та U-19. А також команди 11-го класу СДЮСШОР «Карпати» та Академії футболу. Комунікація відбувається постійно. Є старші тренери школи, Академії, вони підпорядковуються спортивному директору клубу. Останній стежить за виконанням плану, щоб всі засади, про які я вже розповів, дотримувалися. Важливо, щоб ми правильно працювали з дітьми, поважали вікову специфіку. А також розуміли, в якому віці якими мають бути навантаження. Яке технічне оснащення має отримати молодий футболіст. Також не забуваємо про тактичні та психологічні аспекти.

У підготовці футболістів є чотири складових – фізика, техніка, тактика та психологія. Над усіма ними ми активно працюємо.

«ФУТБОЛІСТ МАЄ ЗНАХОДИТИСЬ ПІД РЕНТГЕНОМ»

– Тренери пишуть звіт спортивному директору про те, як проходить тренувальний процес?
– Спочатку готується план тренувань, потім заняття відбуваються. Незабаром ми плануємо знімати відео тренувань дітей і зберігати, щоб можна було потім переглядати. У нас є департамент футболу, науково-методична група і їх завдання з усієї зібраної інформації з навчально-тренувального процесу зробити особову картку футболіста. До речі, перший документ, який потрапляє у базу - довідка з пологового будинку. В особовій картці знаходяться результати всіх медичних обстежень, які футболіст проходив під час перебування у клубі. Фізичні тести, відеозйомка матчів. Робиться це для того, щоб ми бачили динаміку розвитку і функціональний потенціал. Велике значення приділяємо медицині та функціональним здатностям організму. Сучасна наука здатна передбачити потенціал організму. Так, може бути талановитий хлопчик, який страшенно любитиме футбол, але організм не дасть можливості йому розвиватись. У такий момент краще вчасно сказати батькам, що на пізнішому етапі у дитини немає передумов стати професіональним футболістом. Хоча б для того, щоб у хлопчика був час перекваліфікуватися, знайти себе у іншій справі, активно навчатись. Треба бути чесними: можна тішити себе ілюзіями, дивитись, як він красиво бігає та обігрує, виконує технічні елементи, але ми свідомі того, що через два роки зріст завершиться. Адже коли футболіст доходить до певного рівня і потім «пропадає», ламається доля. Дитина втратила час і їй важко переключитись з одного заняття на інше. Перехідний етап – це важко для дітей та батьків.

Особова ж картка дає інформацію про кожного футболіста. Тренер в кожний період вносить свій звіт, пише про якості та критерії гри хлопчика. Такі звіти пишуть тренер, який з ним працює, та науково-методична група. Футболіст має знаходитись «під рентгеном», інформацію збираємо з різних джерел. Надає її і відділ селекції. Він стежить за молодими «карпатівцями», переглядає чемпіонат ДЮФЛ.

– Хто запропонував написати клубну філософію, створити ці картки гравців дитячої школи? Ще два роки тому було важко уявити подібний підхід до виховання молодого покоління...
– Не сказав би, щоб хтось конкретно. Напрямок задав президент «Карпат» Петро Петрович Димінський. Він довго виношував цю ідею, вагався, були різні періоди. Напевно, під впливом різних тренерів, філософій та ідей. Спочатку йшли в один бік, потім в інший, постійно перебували в пошуку. Потім усвідомили, що потрібно йти таким шляхом. Президент дав завдання всім менеджерам клубу та людям, які дотичні до того процесу, розробити таку унікальну для українського футболу програму. Там багато складових. А потім - запровадити цю філософію у роботу клубу.

Спочатку ми створювали інфраструктуру. Можна написати найкращі в світі програми, але якщо немає на чому їх втілювати – це просто дарма викинуті гроші та час. Ми побудували штучні та натуральні поля. Хоча й зараз цей процес триває, зокрема спеціально для U-19 робимо поле. У планах – побудова манежу та одного штучного поля менших розмірів. Думаємо й про два натуральні поля. Якщо це зробимо, то процес забезпечення дитячої школи полями буде завершений. Зараз наші учні завжди вдягнені у форму, у них немає проблем з екіпіруванням, м’ячами, харчуванням, поїздками на турніри. Даємо стипендії, щоб заохочувати кращих. Це швидше гроші не для дітей, а для батьків. Стараємося стежити за тими, у кого неповні або проблемні сім’ї, допомагаючи їм. Адже часто саме у непростих умовах ростуть талановиті діти. У них мотивація особлива. Хочеться їх підтримати.

«ПО ЗАВЕРШЕННЮ МАТЧУ НАВІТЬ ПРЕЗИДЕНТ «ШАХТАРЯ» РИНАТ АХМЕТОВ СКАЗАВ, ЩО ГРА ВАРТУВАЛА 100 ТИСЯЧ ДОЛАРІВ»

– Ви працюєте генеральним директором «Карпат», а з недавнього часу ще й очолили телеканал «ZIK». Багатьох цікавить, як це займатися футболом та телебаченням водночас?
– Зараз непростий, перехідний період. Не можу сказати, що телеканал це щось повністю для мене нове. Але це - новий колектив, інша сфера діяльності, інша галузь. Для мене важливо налагодити процес і вибудувати структуру. Щоб всі елементи планомірно і цілеспрямовано взаємодіяли між собою. Налагодити систему. Підібрати кваліфікованих людей, відданих справі, знайти ядро однодумців. Для мене це найголовніше. Люди мають думати в одному напрямку, між ними повинні бути гарні взаємини, комунікація, а співробітники в свою чергу – доповнювати один одного. Якщо процес побудовано та організовано правильно, інші учасники підпорядковуються правилам та принципам вертикалі. Для того, щоб наші домовленості працювали, вони зроблені у вигляді документу. Процес має бути формалізований. Як у клубі, так і на каналі. Кожен працівник в клубі знає, хто його керівник і чиї команди він виконує. Щоб не було такого, що в одного підлеглого п’ять керівників. Катастрофа, коли таке трапляється. Це неодмінно призведе до краху.

– Чому ви приділяєте більше часу: «Карпатам» чи телеканалу «ZIK»?
– Не готовий сказати. Зараз, напевне, більше часу все ж йде на канал, бо я тільки прийшов на цю посаду. Треба вникнути й зрозуміти, чим живе і «дихає» підприємство, які проблеми турбують людей і що треба зробити, аби запустити цю систему. Важливий період, перехідний. Мені потрібно адаптуватись до колективу, колективу – до мене. Відбуваються кадрові зміни, відбудовується система, про яку я вже сказав. Не готовий сказати, що більше подобається. Це дві галузі, в яких хотілося працювати. Журналістикою я свого часу займався, але на телебаченні раніше не працював. Хоча мав до нього стосунок, працюючи в клубі. «Карпати» були першим клубом, який створив клубну телестудію. Потім, свого часу ми по суті були монополістами на ринку трансляцій у Прем’єр-лізі. Ми створювали продукт з нуля. І він дуже добре функціонував і зробив свій внесок у розвиток українського футболу, змінив погляди телебачення на цей вид спорту та погляди телевізійного менеджменту на продукт. Ми намагались творчо підходити до цього. Пам’ятаєте, що в нас було 10 років тому? Люди не розуміли, що таке платити клубам за права на трансляцію матчів. Був час, коли клуби самі платили каналам за те, щоб ті транслювали матчі. Канали не розуміли, для чого їм цей футбол. Відбулися ментальні зміни. Ми чи не перший клуб в Україні, який розпочав продавав телевізійні права. Ми декларували, що телевізійні права – це продукт, який ми будемо продавати. Пам’ятаєте той скандальний матч з «Шахтарем» на Кубок, коли ми виставили ціну за права на гру?

– Близько 100 тисяч доларів. Шалені гроші на той час...
– Ми тоді грали у першій лізі. Дуже гарний і драматичний матч вийшов, в якому ми в результаті перемогли, дійшли до півфіналу. Тоді ніхто не ризикнув заплатити гроші за цей поєдинок. Ми транслювали його на львівському телебаченні, потім – у запису – на «Першому Національному». Коли матч завершився, то навіть президент «Шахтаря» Ринат Ахметов сказав, що гра коштувала тих грошей.

– Ви маєте нові ідеї та пропозиції для українського футболу? Наприклад куди має йти Прем’єр-ліга?
– У Прем’єр-ліги два шляхи: або йти в небуття, або переформатувати діяльність. Треба займатися ключовими речами - робити якісний продукт. Для початку маємо визначитись та описати той продукт, який повинна генерувати Прем’єр-ліга. Ми маємо це формалізувати, затвердити, а не просто – «поговорили і забули». У нас же щодня різні трактування: сьогодні – так, завтра – ось так. Прем’єр-ліга має дбати, щоб кожен футбольний матч команд елітного дивізіону став продуктом для споживачів. Визначити, хто є «покупцями» цього продукту і зрозуміти, як зробити його якісним і затребуваним. Тут і робота зі спонсорами, телебаченням, рекламодавцями, уболівальниками. Багато складових. Як донести таке поняття, як «унікальна торгова пропозиція»? Для початку її треба сформувати для ринку. Саме цим у першу чергу має займатися Прем’єр-ліга, а не чимось іншим. А в нас спочатку з неї зробили відділ по проведенню змагань, а потім взагалі – «відділ по реєстрації контрактів і визначення дати проведення матчів». Але ж ідея полягала в іншому. Наш президент був ініціатором створення цієї організації. Петро Димінський говорив, зокрема, що Прем’єр-ліга повинна мати свій телеканал, який би і створював футбольний продукт. Мали бути встановлені серйозні вимоги до клубів. В тому числі й у плані інфраструктури. Щоб глядач міг отримати якісний продукт у вигляді футбольного матчу і розуміти, що це справжнє цілісне дійство. Футбол має подаватися, як видовище. Матч починається не зі стартовим свистком, а тоді, коли ти спонукаєш вболівальника піти на стадіон або всістися перед телевізором.

– Але ж «Карпатам» теж не завжди вдається заповнити стадіон...
– Нам теж поки не все вдається. Не кажу, що у нас все добре. Є багато різних факторів і чинників, які впливають на ситуацію. Вважаю, що нам свого часу (впродовж 2009-2011 років) таки вдалося сформувати повноцінний продукт під назвою «Матч футбольного клубу «Карпати». Але сьогодні це поки не та унікальна торгова пропозиція, яка спонукає споживача прийти і отримати цей продукт.

– Не вдалось тому що немає результату, чи були помилки з точку зору менеджменту?
– Результат є важливою складовою. Раніше не думав, що це є ключовим та визначальним. Здавалося, що люди, які люблять «Карпати», за будь-якого результату будуть ходити на футбол. Головне. щоб гра приносила позитивні емоції від футболу – зарядженість футболістів на матч, самовіддача з першої до останньої хвилини, дух, який створює фан-сектор. В цілому ж багато факторів, які впливають на відвідуваність. Але менталітет у нас такий, що на першому місці - результат. Що зробиш, коли люди хочуть виключно перемог. Ми стежили за динамікою відвідування. І якщо ми виграємо матч вдома і матч на виїзді, то наступної гри вдома – різкий приріст вболівальників. Якщо нічия вдома і програли в гостях – йде спад. Тому прив’язка до результату існує. Але її треба нівелювати. Думаю, це можна зробити, якщо намагатись правильно комунікувати з нашим вболівальником і постаратися змінити його ментальність. Вважаю, що даному контексті нам слід рівнятись на англійську Прем’єр-лігу. Та й не лише елітного дивізіону Англії, а й нижчих ліг. Я вже цей приклад наводив раніше. Команди, які зірок з неба не хапали, знаходячись десь у другій половині таблиці, не мали результатів та серйозних турнірних показників, мали повний стадіон. Це елемент культури, але, в тому числі, й роль клубу, який розумно поєднав питання місцевого і клубного патріотизму. Не треба зменшувати і фактор арени: наскільки зручно добиратися до стадіону, як там організований сервіс, кількість проданих абонементів та інші заходи. Ми свідомо робили ставку на патріотизм: «я вболівальник клубу, бо мені подобається гра команда, чи те як себе позиціонує клуб у суспільстві». Однією з наших проблем є стадіон. Перед людиною стоїть питання вибору: їхати на нову арену, котра має весь спектр сучасних вимог до сервісу, чи - на противагу старий стадіон. Але це теж питання комунікації. Можна подавати стадіон клубу, як його історію клубу, своєрідну цитадель.

«НАСКІЛЬКИ МЕНІ ВІДОМО, НА МАТЧ «ШАХТАРЯ» З «ІЛЛІЧІВЦЕМ» БУЛО ПРОДАНО БЛИЗКО ТРЬОХСОТ КВИТКІВ. ТОМУ ГРУ ПЕРЕНЕСЛИ В КИЇВ»

– «Шахтар», після того як змушений був залишити Донецьк, активно почав працювати із уболівальниками у Львові. «Карпати» відчувають конкуренцію?
– Не вважаю, що ми маємо конкурувати чи конкуруємо з «Шахтарем». Думаю, так ставити питання не коректно. Ми – львівський клуб. Ми вдома! «Шахтар» тимчасово переїхав, проводить у нас матчі. Швидше «Шахтар» конкурує з «Карпатами». Бо, повторюсь, ми вдома, на своїй території. Ми – клуб, який має якесь стале позиціонування у суспільстві, історію, пряму прив’язку до жителів регіону. Ми по суті у різних конкурентних середовищах. Є люди, які люблять футбол – це ті, котрим просто подобається сама гра. Вони не стають безпосередніми вболівальниками «Шахтаря» чи «Карпат». Вони звертають увагу на рівень матчу. Коли у Львові мав відбутися матч «Шахтаря» з «Іллічівцем», то наскільки мені відомо, на нього було продано лише 300 квитків, тому поєдинок і був перенесений у Київ на стадіон імені Баннікова. Відвідуваність не залежить від того, люблять «Шахтар», чи ні. Донецький клуб сприймають як рівень продукту, що він може запропонувати. «Шахтар» – «Баварія» – це бренд. Або матч «гірників» із «Порту» чи «Дніпром». В той же час, «Шахтар» – «Говерла» зібрав не дуже велику аудиторію. Тому, напевне, нас не можна називати конкурентами. Оскільки у «Карпат» завжди є свій вболівальник.

– Але ж ви не можете не помічати як «Шахтар» активно просуває свій бренд у місті. У Львові багато місць продажу квитків, атрибутики донецького клубу.
– Вони все правильно роблять. На їхньому місці я робив би так само, маючи такі можливості. Але питання: який ефект від цього? Вони прийшли на нову територію і намагаються здобути прихильність. І в деякій мірі витрачають величезний ресурс на це. Промоції, які робить «Шахтар» перед і під час матчів єврокубків, коштують дуже дорого. Набагато більше, у порівнянні з тим, який від цього може бути дохід. Про економічні дивіденди чи ефект мова не йде. Зрозуміло, що витрати на оренду стадіону, його утримування, промоція матчів – це шалені гроші. З точки зору бізнесу – це речі, які не можна співставляти. Ми такого не можемо собі дозволити. Та й не думаю, якщо чесно, навіть коли б у нас були можливості, аби завішати місто сіті-лайтами, бордами, повикупляти купу часу на каналах, чи мало б це великий ефект. Тут є дуже багато факторів, які впливають на наповненість арени – результати, промоція, комунікація з вболівальником, утворення нового середовища. Ми розуміємо свої переваги. Ми маємо школу, традиції. Людина, котра приходить і хоче займатися футболом, розуміє, що найбільші перспективи у клубі «Карпати». Школи - це теж виховання вболівальника. Не всі стають футболістами, але більшість – закохуються у футбол і в «Карпати». Це безперервний процес. Вважаю, потенційно прихильників «Карпат» у Львові та Україні багато. Немало залежить від економічного стану та бюджету сім’ї. Якщо людина думає як забезпечити первинні потреби, то на розваги грошей та часу не вистачає. Людина думає, як знайти роботу, прогодувати сім’ю , виховати та вивчити дітей. На футбол не вистачає ресурсу.

– Чим завершилася сварка з «Шахтарем», коли донеччани перед матчем з «Карпатами» відмовились одягати футболки зі слоганом на підтримку української армії? Деякі мої колеги навіть назвали вас провокаторами...
– Ми нікого не провокували. Всі це прекрасно розуміють. Ми висловили свою позицію і запропонували висловити «Шахтарю» свою. «Гірники» вирішили не висловлювати, або, краще сказати, висловили таким чином. Можливо, зовні це мало вигляд конфлікту. Ще раз хочу підкреслити, що ми нікого не провокували і ні до чого не спонукали.

– Які у вас стосунки з менеджментом «Шахтаря»?
– Не знаю, як їх охарактеризувати. З мого боку нормальні, які з їхнього – невідомо. Ми не комунікуємо особливо.

«ФЕДОРЧУК ВІДМОВИВСЯ ЇХАТИ У «ВОЛИНЬ» І ВИЯВИВ БАЖАННЯ ГРАТИ В «КАРПАТАХ»

– На перегляді в «Карпатах» з’явився молодий Антоніо Манце. Ви декларували, що ставка робитиметься на власних вихованців і тут – легіонер...
– Я не казав, що в команді будуть виключно українські футболісти. Говорив про 70-80 відсотків українців, бажано – наших вихованців. Але не виключав категорично, що в нас не буде легіонерів. Звичайно, їхня кількість не має перевищувати 30 відсотків. Якщо є талановитий футболіст, який має бажання грати в «Карпатах» та відповідає критеріям команди, то чому б не спробувати? Нам запропонували, ми дивимось... Далеко ж не факт, що цей гравець підпише контракт. Поки він справляє непогане враження. Але повторюсь, поки він просто на оглядинах. Ми говорили, що пачками легіонерів возити, як це було колись, не будемо. Ядром цієї команди стануть власні вихованці.

– Була інформація, нібито трансфер Валерія Федорчука з «Дніпра» став частиною переходу Павла Ксьонза та Олега Голодюка до команди Мирона Маркевича.
– По Федорчуку ситуація дуже проста. Він відмовився їхати у луцьку «Волинь» і виявив бажання продовжити кар’єру у «Карпатах». Він знає нашу позицію та наші умови. Футболістів у оренду ми не беремо.

– Федорчук погодився піти на зменшення особистого контракту?
– Не знаю його фінансових умов у «Дніпрі», але, думаю, вони були більші, ніж у «Карпатах». Він розумів, що ми можемо запропонувати, і заявив свою позицію: його цікавить не сума у контракті, а – кар’єра і майбутнє. Радий, що Валерій так вважає. Нам залишалося домовитись із клубом. Футболіст має бути у нас на контракті. Мінімум – на два роки. Але в останній момент тренерський штаб «Дніпра», зіткнувшись з травматизмом гравців в середній лінії поля, вирішив провернути Валерія в розташування команди. І слід зазначити, футболіст заграв в команді Маркевича новими барвами. Наскільки мені відомо і сам Федорчук, і керівництво «Дніпра» вдячні нашому тренерському штабу за те, що в короткий проміжок часу зуміли змінити його психологію, спосіб мислення і поведінки на полі.

– Що скажете з приводу розмов навколо переходу Ксьонза та Голодюка у «Дніпро»?
– Ні з ким із керівництва «Дніпра» не спілкувався на цю тему. Можливо, це могло обговорюватись на рівні особистих розмов президентів клубів. Читав чутки, що ці гравці можуть перейти до «Дніпра». Але так буває завжди. Наразі ніякої конкретики не має, просто розмови.

«МИ СПІЛЬНО СТВОРЮВАЛИ ОБРАЗ МИХАЙЛА КОПОЛОВЦЯ»

– Чому ви відмовились від послуг футболіста, якого вже давно полюбила вболівальники та преса? Я про Михайла Кополовця.
– Це рішення тренерського штабу. Наша мотивація у тому, що має створюватись команда, яка повинна скласти конкуренцію у верхній частині турнірної таблиці і досягати у майбутньому серйозних результатів. Тренерський штаб вирішив, що Кополовець – не є футболістом, на якого можна розраховувати в перспективі. Краще дати шанс молодому гравцеві. Щодо Ярослава Мартинюка, то мова не зовсім про вік. Він багато часу у «Карпатах». І, здається, йому треба змінити обстановку, команду. Мартинюк завжди ходив у перспективних. Завжди новий тренер давав йому шанс, а він так і не перестрибнув на щабель вище. У нас у центрі поля непогана конкуренція. І в молодіжній команді підростають непогані футболісти. Тому й вирішили дати шанс Мартинюку реалізувати свій потенціал в іншому клубі.

– Сумно, коли такі люди як Кополовець залишають команду?
– Такий час колись мав настати. Було також сумно, коли Самсон Годвін закінчив кар’єру. Михайло багато років відав клубу, він – це своєрідне уособлення «Карпат», улюбленець фанів та вболівальників. Завжди висловлювався прямо, ніколи не приховував своєї думки чи позиції.

– Як ви сприймали його відверті інтерв’ю? Перед одним із матчів клуб навіть промо зробив з Кополовцем та його вже легендарними «Перед каждою грою»...
– Михайло – своєрідний футболіст. Індивідуальний. Він досить своєрідний і за стилем спілкування, і за манерою поведінки. Емоційний, гострий дуже. Клуб використовував його відкритість. Ми спільно з ним створювали такий образ, міф Кополовця. Своєрідну легенду. Не бачу в цьому нічого поганого.

– Чому розійшлись дороги «Карпат» та воротаря Олександра Ільющенкова, який видавав непогані поєдинки? Передусім згадується переможна гра з донецьким «Шахтарем».
– Він програв конкуренцію Роману Мисаку. Разом з Ільющенковим у нас було три рівноцінні воротарі. Вважаємо, у Підківки високий потенціал. А тримати ще одного сильного - третього воротаря, не думаю, що правильно. Треба створювати такі умови, щоб на одне місце були два з половиною гравці, а не три, як зараз. Така воротарська специфіка – два сильних голкіпери, що конкурують між собою, та здібний талановитий юний воротар, що вчиться у старших і чекає на свій шанс. У нас був варіант віддати Ільющенкова в оренду. Але ми домовились, що якщо Олександр буде прогресувати, то повернеться у «Карпати».

– Найкращий бомбардир «Карпат» цього сезону – Ґреґор Балажіц – залишив клуб по завершенні контракту. Ви намагались перепідписати з ним угоду?
– Коли ми купували Балажіца, покладали на нього дуже великі надії. Ґреґор – найдорожчий трансфер «Карпат». Ми бачили у ньому великий потенціал. А вийшло, що два з половиною роки чекали, а він не мав постійного місця в основному складі. Потім були жахливі помилки у захисті. І, за великим рахунком, лише в останні півтора роки він набрав ту форму і вийшов на той рівень, який ми очікували. Ми просто чекали, терпіли, давали шанс. Нині його фінансові апетити задовольнити не змогли.

«СВОГО ЧАСУ БУВ ЗАПИТ ВІД «ВАЛЕНСІЇ» ЩОДО ТРАНСФЕРУ ІГОРЯ ХУДОБ’ЯКА. АЛЕ НАМ ПРОПОНУВАЛИ СМІШНІ ГРОШІ»

– Нещодавно Олександр Севідов розповідав, що коли він був тренером донецького «Металурга», йому обіцяли привезти до команди зіркового японця Хідетосі Накату. Хто з зірок європейскього футболу міг опинитись у Львові?
– Свого часу, коли «Карпати» тренував Олег Кононов, ми вели переговори з нападником «Барселони»-В Джонатаном Соріано. Сьогодні він грає в «Ред-Булі». Тоді у форварда завершувався контракт з «Барселоною», а нам був потрібен забивний нападник. Вели переговори з агентами та футболістом. Соріано був готовий їхати до Львова, але мав дуже великі фінансові апетити. Якщо не помиляюсь, то він просив 500 тисяч євро на рік і разову виплату в 600 тисяч євро. Це нереальні гроші для «Карпат». Але форвард він гарний, постійно забиває.