Збірна України та процес натуралізації бразильських гравців з Шахтаря: чи виправдане це рішення? - Футбол24

Шахтар славиться своєю багатою палітрою талантів / Getty Images

У медіа розпочали дискусії щодо потенційної натуралізації двох бразильських гравців Шахтаря - Педрінью та Педро Енріке.

Ще до початку повномасштабної війни питання натуралізації гравців для збірної України було досить обговорюваним. Я сам висловлював думку, що Тете міг би стати вагомим підсиленням для "жовто-синіх". Однак обставини війни кардинально змінили ситуацію. Раптовий від'їзд бразильця з "Шахтаря" не лише закрив цю тему, але й не дав можливості вінгеру розвиватися далі.

У сучасному глобалізованому світі процес натуралізації став звичайним явищем. Якщо команда має можливість підсилити свій склад якісним гравцем, чому б не скористатися цим шансом? Часи, коли національні команди змагалися виключно за національною ознакою, наприклад, італійці проти англійців або французи проти бельгійців, вже давно залишилися в минулому. Концепція національних збірних стає все більш розмитою. Сьогодні важливіше прив'язувати гравця до країни, ніж до його національної ідентичності.

Для збірної України тема натуралізації також не є новою. З останніх прикладів - Марлос та Жуніор Мораєс із Шахтаря. Я вважаю, що перший суттєво посилив збірну. Його внесок в успіхи України у Лізі націй та кваліфікації Євро виявився немалим. А Мораєс дав більше глибини в атаці, де з форвардів був тільки Роман Яремчук.

Раніше на полі з'являлися такі гравці, як Марко Девіч та Едмар. Кількість натуралізованих футболістів у збірній України є досить обмеженою не через відсутність потреби в них, а через невеликий вибір. Справді, якісний легіонер може приїхати до України, в основному, лише в клуби Шахтаря або, можливо, Динамо. Проте сьогодні команди, такі як Полісся та Металіст 1925, можуть мати потенціал для залучення таких гравців у майбутньому.

Відмовлятися від шансів стати кращим і сильнішим — це завжди неправильно. Наразі, в умовах війни, ми спостерігаємо безліч негативних тенденцій. Українські спортсмени отримують громадянства інших держав, і тепер вони можуть представляти інші країни на Олімпіадах, чемпіонатах Європи та світу. Аналогічна ситуація і у футболі, де гравці, які виїхали до європейських академій ще в дитинстві, також можуть змінити свою спортивну приналежність. Чотири роки війни, а за п’ять вже можна оформити громадянство в іншій країні. Це не складе труднощів, якщо ти навчався там і володієш мовою.

Повірте, коли стоятиме вибір між Україною та Німеччиною, Італією чи Португалією, далеко не завжди обиратимуть етнічну батьківщину. Я не впевнений навіть щодо випадків, коли будуть пропозиції із Польщі або Угорщини...

Чи можуть Педрінью та Педро Енріке стати корисними для збірної України? Педрінью - безумовно, а ось Педро Енріке викликає сумніви. На початку війни існували сподівання, що багато українських футболістів перейде до європейських клубів, що, в свою чергу, має підняти рівень національної команди. Проте, реальність виявилася іншою: збірна поки що не демонструє вражаючих результатів. Кількість легіонерів в Європі недостатня для того, щоб українська команда зробила якісний стрибок вперед. Динамо вже пережило другу серйозну кризу за час війни, тоді як Шахтар активно інвестує в молодих бразильців. Тому важливо звернути увагу на гравців з інших українських клубів.

На жаль, покоління молодіжної збірної України дуже слабке. Там вже активно залучаються футболісти 2006 та 2007 року народження. Із покоління 2004-2005 зовсім мало виконавців із перспективою національної команди - Тарас Михавко, Геннадій Синчук, Владислав Крапивцов, можливо Данило Кревсун та Олександр Пищур. У перспективі - Богдан Попов, Артем Степанов.

Суть у тому, що у найближчі 2-3 роки буде дуже важко чекати на поповнення із молодіжки. І це поповнення не буде значним. Повторення часів, коли Трубін, Судаков, Мудрик, Ванат, Бражко перейшли у збірну, поки не передбачається.

Педрінью - це гравець з універсальними навичками. Він може виступати як форвард (згадаймо його роль в часи Роберто Де Дзербі у Шахтарі), а також займати позиції на фланзі або в центрі атакуючого півзахисту. На позиції центрфорварда у нас є Ванат, Довбик та Яремчук. Можливо, Данило Сікан проявить себе в Андерлехті, а Матвій Пономаренко знайде своє місце в Динамо. Також не можна забувати про Ігоря Краснопіра з Полісся. Щодо атакуючих півзахисників, ситуація теж виглядає непогано - Судаков, Шапаренко та Очеретько готові боротися за місце у складі, а Зінченко та Маліновський ще не вичерпали свій потенціал. До того ж, Олександр Піхальонок має всі шанси отримати виклик до національної збірної України.

На флангах ситуація не така оптимістична. Циганков часто стикається з травмами, а Зубкову навесні виповниться 30 років. Гуцуляку вже 28, і його майбутнє залишається невизначеним. Серед молодих гравців лише Назар Волошин та Олександр Назаренко можуть скласти конкуренцію. Також варто згадати про Велетня і Брагару. Тому в збірній спостерігається нестача виконавців на флангах. Педрінью був би чудовим підсиленням у цій ситуації. Наразі він є ключовим гравцем у команді Арди Турана та одним з найкращих футболістів в українському чемпіонаті.

Щодо Педро Енріке, я б не був настільки впевнений у його необхідності. На позиції лівого захисника вже є Віталій Миколенко та Олександр Зінченко, а також Богдан Михайліченко. У майбутньому можна розглядати Артема Смолякова, Костянтина Вівчаренка та, можливо, Владислава Дубінчака. Не можна стверджувати, що Енріке є кращим варіантом, ніж Миколенко або Зінченко. Немає сенсу підписувати нового гравця, коли у нас вже є талановиті футболісти на цій позиції.

Перетворення легіонерів на українських громадян може стати значною перевагою для Шахтаря, подібно до того, як це було з Мораєсом і Марлосом. Схожа ситуація спостерігалася і в Металісті з Едмаром та Девічем. Все зводиться до обмежень на кількість іноземних гравців. Останнім часом Шахтар активно підписує молодих бразильців, тому питання ліміту залишається гострим. Це особливо актуально, якщо не буде продовжено контракт із Юхимом Коноплею. В команді є воротар Різник і два центральні захисники — Матвієнко та Бондар, а в середній лінії грає Олег Очеретько. Також є гравці для ротації — Криськів, Бондаренко, Назарина. Цього явно недостатньо для повноцінної глибини складу. Тому Шахтар, безумовно, зацікавлений у натуралізації двох легіонерів, що дозволить звільнити місця для нових гравців.

Основне питання полягає в наступному: чи мають вони законні підстави представляти збірну України? Якщо я не помиляюся, для отримання українського громадянства необхідно проживати або грати в українських командах протягом п'яти років.

Педрінью приєднався до Шахтаря влітку 2021 року, перейшовши з Бенфіки за 18 мільйонів євро. Влітку 2026 року виповниться п'ять років з моменту його трансферу. Однак, проблема полягає в тому, що після початку війни у 2022 році гравець покинув Україну і повернувся лише влітку 2024 року. Таким чином, він фактично прожив в Україні лише три роки до цього моменту. Тепер виникає необхідність юридично підтверджувати, що протягом всього цього часу він перебував на території країни. Хоча він виступав у Бразилії, певну частину часу він все ж проводив в Україні.

Педро Енріке став частиною команди Шахтар у 2023 році. Улітку він відзначить лише три роки повноцінної гри за "гірників", хоча для виконання певних вимог потрібно п'ять років.

Розумієте, тут ще й питання тренера. Контракт Реброва з УАФ діє до 1 липня 2026 року. Яким буде майбутнє - ніхто не знає. Якщо Сергій Станіславович не продовжить працювати зі збірною, то важко зрозуміти, як новий наставник буде ставитися до натуралізації.

Коли до національної команди приєдналися Девіч, Марлос і Мораєс, вони стали справжнім підсиленням, додаючи глибини та конкуренції. За часів Девіча наша збірна приймала Євро-2012 і демонструвала потужний рівень гри. У період Мораєса та Марлоса на піку своїх можливостей перебували Маліновський, Зінченко, а також приносили користь Степаненко та Ярмоленко. У обох випадках склад команди відзначався високою якістю. Натуралізація гравців була спрямована на покращення результатів і вихід на новий рівень. Наразі ж наша збірна наближається до періоду реформ та зміни поколінь. Потенційна натуралізація Педрінью та Педро Енріке навряд чи суттєво змінить ситуацію, навіть якщо юридичні можливості для цього існують.

Педрінью незабаром відзначить своє 28-річчя. Важко уявити, що він зможе продовжувати грати на високому рівні ще довго. Це, безумовно, короткострокова перспектива. Було б доцільніше зосередитися на розвитку умовного Очеретька, якому всього 23 роки, і який має цілу кар'єру попереду.