Юрій Максимук з Київської області, Володимир Дєжин з Луганської області, Степан Мальчик зі Львова та Семен Єрмоленко з Донеччини. Їхні останки знайдуть спочинок на Личакові.

#Політика

Захисників, які загинули, поховають на Личаківському кладовищі, у секторі Почесних поховань сучасних Героїв.

Про це інформує пресслужба ЛМР, пише DailyLviv.com.

У суботу, 16 серпня, Львів вшанує пам'ять військовослужбовців Юрія Максимука, Володимира Дєжини, Степана Мальчика та Семена Єрмоленка, які загинули, захищаючи нашу країну від російської агресії. Міська влада запрошує жителів приєднатися до церемонії прощання та просить утриматися від святкувань і розважальних заходів у цей трагічний час.

Церемонія похорону військовослужбовців розпочнеться о 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Після цього, приблизно о 11:30, відбудеться міське прощання на площі Ринок.

Біографічні довідки захисників

Юрій Максимук (17.08.1977 - 17.06.2025). Уродженець села Лелів, Київської області.

Навчався у середній загальноосвітній школі №90 м. Львова. Згодом здобув професію складальника верху взуття у Львівському професійному коледжі індустрії краси та моди (колишнє Львівське середнє професійно-технічне училище №31).

Пройшов строкову службу в армії.

Працював будівельником у товаристві з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство "ГАЛТРАНСРЕМБУД".

За свідченнями близьких, він відзначався відкритістю та дружелюбністю, а також щиро цікавився футболом і кулінарними мистецтвами.

У 2024 році вирушив на захист своєї країни від агресії російських загарбників. Виступав на захист територіальної цілісності та суверенітету України в Донецькому, Курському, Запорізькому та Північно-Слобожанському регіонах, служачи у складі 67-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

У Юрія Максимука є двоє синів, колишня дружина, а також батьки і брат із сім'єю.

Володимир Дєжин (04.04.1976 - 27.07.2025) - родом з Луганська.

Навчався у середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №23 м. Луганська. Згодом вступив до професійно-технічного училища №111 м. Луганська. У 2008 році повернувся до навчання, вступивши до Луганського будівельного технікуму транспортного будівництва та отримав кваліфікацію юриста.

Пройшов строкову службу в армії.

Здійснював діяльність в системі правоохоронних органів України.

За свідченнями близьких, він був чуйною, незалежною та уважною особистістю, котру відзначали розум, різноманітність інтересів та здатність захопити співрозмовника. Його шанували всі, хто мав нагоду з ним спілкуватися. Він палко цікавився науковою фантастикою, футболом і автомобільною тематикою.

У 2014 році продовжував службу Батьківщині в Луганській області у складі Національної поліції України. Був учасником АТО.

З початком повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у лавах 33-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

Отримав нагрудний знак "Ветеран війни" та медаль "Ветеран Національної поліції України".

У Володимира Дєжина залишилися мати, дружина та донька.

Я отримав середню освіту в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №31 у Львові. Вищу освіту здобув у Національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій, де вивчав спеціальність "Зовнішньоекономічна діяльність" на честь Степана Ґжицького.

Працював у Сихівському відділі соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та у сфері логістики на приватних підприємствах.

За свідченнями близьких, він був доброю, справедливою та щирою людиною. Його цікавила психологія, і він багато читав літератури на цю тему. Також активно займався футболом і грав у футзальному клубі "Енергія".

У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Північно-Слобожанському та Дніпропетровському напрямках в складі 425-го окремого штурмового полку "Скала" Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Степана Мальчика є мати та сестра, яка виховує свою родину.

Семен Єрмоленко (16 червня 2000 - 9 серпня 2025) народився у Волновасі, що в Донецькій області.

Вчився у Волноваській загальноосвітній школі №5, що знаходиться в Волноваському районі Донецької області. Пізніше отримав спеціальність деревообробника в Харківському національному аграрному університеті, названому на честь Василя Васильовича Докучаєва (раніше відомому як Харківський національний університет лісового господарства).

За словами близьких, він мав велике захоплення японською культурою, особливо аніме, а також проявляв інтерес до технічних новинок і інженерії. Відомий своєю добротою, сумлінністю, чесністю та справедливістю, він вирізнявся лагідним характером, дружелюбністю та вмінням уникати конфліктів.

З початком масштабної агресії я вирішив стати на захист своєї країни від російських загарбників. Боровся за територіальну цілісність та незалежність України на Запорізькому, Донецькому і Північно-Слобожанському фронтах у складі 125-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Семена Єрмоленка є тільки мати і сестра.