Від Саморано до Алексіса Санчеса: легендарний склад Чилі усіх епох.

24 грудня святкує свій 50-річний ювілей видатний чилійський нападник Марсело Салас. Ця подія спонукає до роздумів про інших чилійських спортсменів, які здобули визнання на міжнародній арені футболу. Письменник, драматург, дипломат і телеведучий Антоніо Скармета, який, на жаль, покинув цей світ у жовтні цього року, незадовго до свого 84-річчя, колись жартома зауважив, що на початку 1960-х років "ми були в очах світу просто довгими макаронами". Однак футбольний чемпіонат 1962 року, що проходив на чилійських стадіонах, значно підвищив рівень популярності цієї країни в світі.

Так чи інак, а чилієць зростає на березі океану, й зі сповитку споглядаючи ту вражальну просторінь, просто не може не мріяти про щось велике. В "сухому, аж рипучому повітрі" Чилі (визначення Макса Кідрука в книжці "Бот") вгадуються якісь нотки переможності. Футбол як соціальний ліфт? Для Південної Америки це затривіальне визначення, а Чилі, що багата на корисні копалини, надто на мідь, може дати собі (й своїм громадянам) раду в багатьох галузях економіки. Лівацтво Сальвадора Альєнде свого часу довело чилійську економіку до занепаду, соціалістичний клин викорчовували жорстким військовим заколотом. Опісля було довге шукання свого місця в світовій економіці, а футбол розвивався своїм ходом. Раз по раз на вузькосмужжі народжувалися непересічні футбольні таланти, які прорубали, зрештою, собі шлях до Європи. Справді, зірок у різні часи в збірній Чилі був сущий розмай, аж ніяк не Атакамська пустеля. Чилійці творили історію великих європейських клубів, претендуючи на високий статус своєї збірної на своєму континенті. Однак сягнути вершин вийшло лише в половині 2010-х рр., коли земляки Аугусто Піночета й Пабло Неруди двічі поспіль тріумфували на Копа Америка. Й не дивно, що тон у збірній усіх часів задають саме гравці тієї звитяжної генерації.

Воротар: Клаудіо Браво, який з'явився на світ у 1983 році.

Пост №1 - безальтернативний. Клаудіо Браво півтори сотні разів виходив на поле в складі своєї національної збірної. За неї зіграв безлік пам'ятних матчів. Зокрема на зорі кар'єри не давав змоги наполегливим ірландцям і мексиканцям вразити ворота чилійців на домашніх аренах, насухо відіграв у матчі мундіалю проти іспанців, неоднораз виходив сухим із бурхливого многоводдя чилійсько-уругвайських протистоянь, докладав свій талант до сухої звитяги збірної Чилі на "Вемблі" в матчі з родоначальниками футболу, не пропускав і в легендарних для Чилі двох фіналах Копа Америка проти аргентинців 2015 (Браво було визнано кращим гравцем вирішального матчу) й 2016 рр. (та й капітанив у них, до слова). На клубному рівні також домігся чималих успіхів, тривалий час граючи в Іспанії за "Реал Сосьедад", маючи й досвід гри в суперклубах на кшталт "Барси" та "МанСіті". Серед добірки сейвів Браво в матчах за збірну виокремлю феноменальну реакцію на удар уругвайця Едінсона Кавані головою впритул. За це, а також за багаторічну плідну кар'єру Клаудіо заслужив на вигук, ідентичний його прізвищу.

Захисники: Жан Босежур (народився в 1984 р.), Гарі Медель (народився в 1987 р.), Гонсало Хара (народився в 1985 р.), Маурісіо Ісла (народився в 1988 р.)

Ліворуч у захисті - законне місце Жана Босежура. Ще від часу свого дебюту в збірній (а це відбулося 20 років тому) Жан продемонстрував, що здатний не лише ефективно грати в нападі, а й відігравати неабияку роль у креативі. В дебютному матчі проти Мексики на виїзді 19-річний юнак віддав гольову передачу. А найкращою для Босежура грою за чилійську збірну став товарняк з Іраком у 2013 р. Тоді південноамериканці виграли на полі суперника з рахунком 6:0, а у Босежура - дубль (спершу ювелірний удар у кут правою ногою після передачі Алексіса Санчеса, а надалі - майстерна дія вже лівою після стрімкої контратаки) + асист. Ну, й свій післяматчевий пенальті у фіналі Столітнього Кубка Америки аргентинцям у 2016 р. Босежур забив.

Пара захисників центру - Гарі Медель та Гонсало Хара. Якщо звернути увагу на фізичні характеристики першого, можна помітити, що він є досить незвичайним центральним оборонцем. Маючи зріст всього 171 см, Медель компенсує це відмінним вибором позицій та глибоким тактичним розумінням гри. За кількістю матчів у національній команді він поступається лише легендарному Алексісу Санчесу. Особливо запам'ятався його дебютний гол у зустрічі з бельгійцями на Кірін Кап в Японії в 2009 році: він сам розпочав атаку та завершив її потужним ударом лівою ногою, перегравши воротаря "червоних дияволів" Стейна Стейнена. Незважаючи на свій вік, Гарі Медель і досі демонструє високий рівень гри в аргентинському клубі "Бока Хуніорс".

Гонсало Хара, однопрізвищник чилійського барда лівих поглядів (якого було розстріляно на Національному стадіоні в Сантьяго внаслідок військового заколоту на початку 1970-х), в згадуваному матчі проти бельгійців був єдиними центральним захисником, а Медель діяв на позиції лівого оборонця (до речі, ліворуч Медель діяв і в легендарному переможному для Чилі домашньому фіналі Копа Америка в 2015 р.). Він відзначився цікавим голом у товарняку проти словаків у тому таки 2009 р. Хара опинився на місці центрфорварда, й, перебуваючи в штрафному майданчику, невідпорно пробив із правої. Чималу часину клубної кар'єри провів на Туманному Альбіоні, й ігрова стилістика в Хари відповідна: непоступливість, жага боротьби, вдала гра на 2-му поверсі. Надійно відіграв Хара в парі з Меделем (розстановка дещо різнилася від пропонованої мною, адже Хара був лівим центральним, а Медель - правим центральним захисником, проте, враховуючи загальне тяжіння Меделя до лівого флангу, розташував його все ж лівіше) у фіналі Столітнього кубка Америки в 2016 р., не давши розгулятися ані Ліонелю Мессі, ані Гонсало Ігуаїну, ані Анхелю Ді Марії.

У тому знаковому фіналі праворуч у захисті виступав Маурісіо Ісла. Він був надійним і влучним гравцем, здатним швидко приймати правильні рішення на невеликій частині поля. Безумовно, його ім'я асоціюється з вирішальним голом Уругваю в чвертьфіналі Копа Америка 2015 року. Це була затяжна атака чилійської команди, яка, не поспішаючи, шукала прогалини в обороні дворазових чемпіонів світу, обмінюючись передачами. Врешті-решт, м'яч опинився у Маурісіо, який практично з меж штрафного майданчика точно пробив правою ногою.

Кларенс Акунья, який народився в містечку Ранкагуа з населенням близько 240 тисяч, що розташоване за 80 км від Сантьяго, на мою думку, є найкращим кандидатом на позицію опорного півзахисника. Хоча його виступи в Європі були обмежені через численні травми, йому вдалося забити кілька вражаючих м'ячів за "Ньюкасл". Однак на рідному континенті він грав за відомі клуби та повністю продемонстрував свій потенціал у складі національної збірної. Акунья, талановитий руйнівник, не уникнув результативних підключень до атак Ла Рохи. Зокрема, варто згадати його важливий гол у матчі проти австралійців у товариському поєдинку 1998 року.

Пам'ятаю, як "Ювентус" здобув титул чемпіона Італії після тривалої перерви. Уболівальники, які зібралися на святкування в центрі Турина, відповідали на питання про своїх улюбленців сезону, і більшість з них називала ім'я "Відаль". Це, звичайно, стосується клубних справ, і хоча думки фанатів показові, як справи з національною командою? На тріумфальному домашньому Копа Америка в 2015 році Відаль був визнаний найкращим гравцем турніру. Цікаво, що він також отримав звання кращого гравця в окремих матчах тричі під час цього змагання, включаючи фінал.

Безперечно, позиція центрфорварда є рідною для Едуардо Варгаса, проте протягом своєї насиченої кар'єри він також грав на фланзі правого вінгера. Враховуючи жорстку конкуренцію в атаці, я вирішив розмістити Едуардо праворуч у півзахисті. Його найбільш яскравий момент настав у півфіналі домашнього Копа Америка 2015 року проти Перу, де він відзначився чудовим дублем. Спочатку він швидко реагував у штрафному майданчику суперників після рикошету від штанги, а згодом, коли після автоголу Гарі Меделя рахунок зрівнявся, вразив усіх неймовірним дальнім ударом, що приніс перемогу Ла Рохі. У 2016 році на Копа Америка Варгас влаштував справжнє шоу в матчі з мексиканцями, забивши чотири голи! На відміну від попереднього турніру, де йому довелося ділити перше місце, цього разу він став беззаперечним лідером серед бомбардирів, випередивши Ліонеля Мессі на один гол і Гонсало Ігуаїна на два.

Форварди: Алексіс Санчес (з'явився на світ у 1988 році), Марсело Салас (народився у 1974 році), Іван Саморано (народився у 1967 році).

Протягом багатьох років лідерство у складі Ла Рохи належить Алексісу Санчесу – справжній зірці світового футболу. Він є рекордсменом національної збірної Чилі за кількістю матчів та забитих голів, причому свій перший гол за команду забив ще у 17 років. Його кар'єра продовжується, і є всі підстави вважати, що він зможе ще поліпшити свої досягнення. Серед численних дворазових забиттів у складі збірної особливо запам'ятався матч проти Панами на переможному Столітньому Копа Америка 2016 року. Спочатку він вразив ворота суперника потужним ударом правою ногою, а згодом забив головою, підскочивши на висоту.

Сьогоднішній ювіляр займає третю сходинку в історії бомбардирів Червоної команди. Він має найвищу середню результативність серед усіх гравців цієї команди, поступаючись лише представникам, скажімо, давніх часів першої половини XX століття. Найуспішнішим роком для Марсело став 1997, коли він відзначився двома хет-триками у матчах збірної проти Колумбії (один з голів – удар головою після запеклої боротьби у повітрі; інший – лівою ногою з штрафного майданчика, завдяки прекрасній передачі від Івана Саморано; ще один – знову головою після навісу з правого флангу) та Перу (голова; ліва нога, підштовхуючи захисника до помилки; права нога – після прострільної передачі з правого флангу). Саме в тому році Салас отримав титул найкращого футболіста Південної Америки за версією El Pais, де конкуренція була надзвичайно високою! Моя кімната прикрашала постер з його зображенням у формі Ла Рохи, привезений з італійського видання Guerin Sportivo. У 1998 році Матадор продемонстрував свої бомбардирські здібності на "Вемблі", де чилійці здолали батьківщину футболу у товариському матчі з рахунком 2:0.

Якщо говорити про футбольну кар'єру Івана Саморано в цілому, то найбільш значущим етапом безсумнівно стане його період у "Реалі", адже саме там він досяг найбільших успіхів. Що стосується його виступів за національну збірну, то варто виділити неймовірний виступ Івана Грозного на Олімпійських іграх 2000 року в Сіднеї. Саморано став кращим бомбардиром цього турніру, забивши 6 м'ячів. У матчі за третє місце проти США саме його два голи забезпечили чилійській команді бажані бронзові медалі. Перший гол був реалізований з пенальті, а другий - після швидкої обробки м'яча в штрафному майданчику, коли він вийшов на зручну позицію і точно пробив по воротах. На жаль, Іван Грозний так і не зміг виграти Кубок Америки, маючи в своїй колекції лише "срібло" та "бронзу" з цих змагань.

Чому в символічній збірній не знайшлося місця для покоління початку 1960-х, коли чилійська команда здобула бронзові медалі на домашньому чемпіонаті світу? Найяскравіше своїм атакувальним потенціалом на тому турнірі проявив Леонель Санчес (хоча це зовсім не той Санчес, що ми знаємо). Проте, поза межами цього змагання, його результати не були вражаючими. А як щодо Хайме Раміреса? Він продемонстрував два видатні матчі проти швейцарців та італійців, в яких забив голи, але на цьому все завершилося. Гравці тієї епохи мали свій короткий спалах на батьківщині, але їхня кар'єра за межами цього не стала надто яскравою. Натомість покоління 2010-х відчувало себе впевнено як на рідних полях, так і в гостях, навіть у найскладніших умовах.

Сьогодення чилійської команди дещо програє зоряній минулій декаді. Сумарна вартість нинішнього складу чилійської збірної вельми невисока й аж ніяк не найбільша в Південній Америці. Схоже, що фабрика продукування футбольних талантів у Чилі взяла нині деякий перепочинок. Чи не привід замислитися, коли в національній команді кращим є 36-річний ветеран? Власне, турнірна таблиця південноамериканського відбору на чемпіонат світу-2026, де чилійці передостанні, - свідчення того, що справи в сучасної Ла Рохи йдуть невлад. Перемагати "розумом чи снагою" (згідно з девізом країни) чилійські футболісти в змозі, проте ідеальний варіант, коли поєднуються ці два компоненти. А цього поки що не проглядається. Менше з тим, після відливу в океані футбольних сподівань буває і приплив. Кому як не тим, хто зріс на океанському березі, це знати? Й, певно, новий приплив талановитої чилійської футбольної юні не за горами-долами!