Три роки масштабного конфлікту: спортсмени, які віддали свої життя за Україну.

Три роки тому, в цей же день, Російська Федерація ініціювала масштабну наступальну операцію на українській території, охоплюючи весь державний кордон та лінію розмежування тимчасово окупованих районів Донбасу. Незважаючи на підтримку з боку Александра Лукашенка та чисельну перевагу у військових силах і техніці, агресори не змогли здійснити свій план "Київ за три дні", що призвело до затяжного конфлікту.

Представники найрізноманітніших професій почали приєднуватися до лав Сил Оборони – серед них були кухарі, бізнесмени, спортсмени та письменники. Збройні сили України змогли відкинути російські війська з територій Київщини та Харківщини, а також звільнили Херсон, що дозволило частково нейтралізувати наступальний потенціал ворога.

У даному матеріалі ми запрошуємо вас вшанувати пам'ять спортсменів, які загинули, захищаючи нашу країну від російських агресорів.

Випускник криворізької футбольної академії уклав свій перший професійний контракт із Кривбасом у 18 років, однак не зумів знайти своє місце в основному складі, взявши участь у більш ніж 50 матчах за резервну команду.

Після трьох років, проведених у своєму рідному клубі, Сергій спочатку підписав контракт із золочівським Соколом, а згодом став частиною команди Гірник. Нападник зіграв 64 матчі за криворізький клуб, відзначившись 13 забитими голами, та завершив свою кар'єру у 2006 році.

Сторожев приєднався до захисту України в лютому 2022 року та активно долучився до операцій зі звільнення Київської та Донецької областей. Проте, у складних умовах окопної війни у колишнього футболіста загострилися хронічні недуги. Війна забрала його здоров'я, а наприкінці 2024 року забрала й життя Сергія Леонідовича.

Захисник України з'явився на світ у селі Васильківці на Тернопільщині і протягом усього свого життя присвячував себе розвитку футболу у рідному краю. Коваль обіймав посаду депутата місцевої ради, а згодом зайняв пост президента футбольного клубу "Поділля".

Сусіди Михайла поділяються спогадами про те, що він був справжнім лідером і взірцем для односельців. Його глибока любов до рідного краю спонукала його багато зусиль спрямувати на його розвиток. Михайло мріяв підняти Поділля на абсолютно нову висоту.

Коваль вперше взяв до рук зброю в 2014 році, коли в Україні розпочалась антитерористична операція через конфлікт на сході країни. Після демобілізації Михайло Олегович повернувся до цивільного життя, але 24 лютого 2022 року знову вирішив стати на захист Батьківщини.

12 січня 2025 року, під час виконання військового завдання в селі Ямпіль на Донеччині, загинув Михайло Коваль. Його автомобіль був атакований ворожим дроном, що призвело до трагічної загибелі.

Екскапітан Сум почав займатись футболом із самого дитинства, ставав призером різноманітних районних та міських змагань, а згодом потрапив до СДЮШОР Зміна. У 2010 році талановитого хавбека помітили скаути ПФК Суми та запросили в команду, де він став наймолодшим в її історії капітаном. За 10 років у складі "містян" Дмитро зіграв понад 150 матчів, забивши 26 м'ячів.

У 2021 році Богачов став членом польського клубу Орлента, проте з початком масштабного вторгнення російських військ він повернувся в Україну і приєднався до 3 ОШБ. На фронті він виконував обов'язки бойового медика, рятуючи життя своїх товаришів по службі.

Зазнав серйозних травм під час виконання бойового завдання в Авдіївському районі. Відправився в інший світ 21 жовтня 2024 року в Головному військовому клінічному госпіталі Києва.

Чемпіон України з кікбоксингу WAKO народився на Хмельниччині та після навчання у ХНУ відслужив строкову службу, поєднуючи роботу військовим інструктором у навчальному центрі зі спортивною кар'єрою.

Назар обіймав посаду в спортивно-культурному центрі "Плоскирів", де очолював групу з тайського боксу та кікбоксингу. Його друзі та знайомі описують його як добру і щиру особистість. Він здобув повагу серед колег, учнів та їхніх батьків.

Разом зі своїм батьком долучився до сил територіальної оборони, відбувши до зони бойових дій. Загинув 25 травня 2022 року на Донеччині, отримавши поранення, не сумісні із життям. У захисника залишились дружина та маленький син.

Відомий український боксер народився на Черкащині, де й почав займатись спортом з дитинства. Вже у 19 років потрапив до збірної України, стававши бронзовим призером чемпіонату світу серед студентів.

У 2019 році Прудкий приєднався до складу команди "Українські отамани", а після завершення спортивної кар'єри вирішив служити в спецпідрозділі поліції "КОРД".

З перших днів повномасштабного вторгнення правоохоронець вступив до зведеного полку спецпризначення Нацполіції "Сафарі" і служив у Запорізькій області. Загинув 22 травня 2022 року внаслідок ворожого ракетного удару. Без батька залишились дві доньки - 6 і 3 роки.

Відомий український стрілець з'явився на світ у місті Марганець, розташованому в Дніпропетровській області. Він отримав освіту у Львівському державному училищі фізичної культури, а потім повернувся до Дніпра, щоб присвятити себе улюбленій справі на професійному рівні. На турнірі 26 ISAS у дисципліні стрільби з малокаліберного пістолета, що проходив у Дортмунді, спортсмен здобув почесне друге місце. У 2010 році він також став срібним призером чемпіонату Європи зі стрільби з пневматичного пістолета (10 м).

До 2022 року Бідняк здобув золоту та срібну медалі на Гран-прі Визволення, а також дві срібні нагороди на чемпіонатах Європи та одну бронзову медаль у командному змаганні.

З початку широкомасштабного вторгнення він приєднався до Збройних Сил України і брав участь у бойових діях на Херсонському фронті. На жаль, 20 квітня 2022 року загинув від вогнепального поранення.

Український футболіст з'явився на світ у Києві і здобув освіту в динамівській академії. Після кількох невдалих спроб закріпитися в основному складі "біло-синіх", він знайшов своє місце в Маккабі, куди приєднався в 1996 році.

У 1999 році він знову приєднався до київського клубу, але через високу конкуренцію захисник не зміг стати основним гравцем "біло-синіх", здебільшого граючи за резервні команди Динамо.

Після закінчення контракту Баланчук перейшов до Ворскли, де за три сезони зіграв 89 матчів, відзначившись трьома голами та трьома асистами.

По завершенню кар'єри Сергій здобув юридичну освіту та почав відповідну практику. Втім, у лютому 2022 року призвався до лав Збройних сил України. Загинув під час артилерійського обстрілу у місті Бахмут.

Вихованець київського Борисфена провів більше 80 поєдинків за свою рідну команду, перш ніж у 2001 році перейти до Ворскли. Проте кар'єра півзахисника у Полтаві не вдалася, і вже у 2002 році Гончар знову повернувся до київського клубу.

Пізніше в кар'єрі футболіста були команди харківського Металіста та луганської Зорі, з якою Гончар здобув титул віцечемпіона Першої ліги України.

Після завершення кар'єру став приватним підприємцем, але попри непоганий достаток та щасливе сімейне життя, не зміг змиритись із навалою росіян та доєднався до ЗСУ у березні 2023 року. Загинув того ж року в боях на Запорізькому напрямку.

Юний воротар Авангарда народився у Краматорську та мріяв виступати за свій рідний клуб на професійному рівні. Коли розпочалась війна, юнак проявив активну громадянську позицію - знімав прапор так званої "ДНР", носив українським військовим воду та засоби гігієни, а також допомагав літнім людям під час обстрілів.

У липні 2014 року Степан їхав у Київ до свого друга через Донецьк, де був затриманий бойовиками через жовто-блакитну стрічку. Одразу після недовгої перепалки із терористами, юнака почали жорстоко бити.

У подальшому молодого футболіста перевезли до Горбачево-Михайлівки, де його піддавали жорстоким тортурам, а згодом розстріляли. Мати Чубенка зверталася як до українських правоохоронців, так і до ватажка бойовиків Захарченка у надії знайти тіло свого сина.

3 жовтня 2014 року мама Степана упізнала тіло своєї дитини, а поховання відбулось 8 листопада у рідному Краматорську.

Згідно з інформацією, наданою Національним олімпійським комітетом, з моменту початку повномасштабної агресії загинуло 459 спортсменів і тренерів, а понад 3000 людей, які представляють спортивну галузь, активно залучені до бойових дій.

Спортсмени, які загинули, назавжди залишаться в пам'яті друзів, їхніх родин, побратимів, вихованців та усіх нас. Кожне з цих прізвищ каже про те, який сильний дух мають українські спортсмени, які, попри свій статус та регалії, пішли захищати Україну від російських загарбників.

Кожен, хто віддав своє життя або бореться за свою країну, є справжнім героєм для своєї нації, рідного міста, селища та сім'ї.