Огляд зустрічі Албанія - Україна (1:2)

"Навіть якщо ми будемо у фіналі чемпіонату Європи, критика буде завжди", - після вирішального матчу проти збірної Албанії сказав головний тренер національної команди України Сергій Ребров. Мені здається, в такий спосіб Сергій Станіславович "пожурив" усіх тих, хто не вірив в успіх його команди в Лізі націй. А заразом і тих, хто методично вказував на помилки наставника "синьо-жовтих", закликаючи його подати у відставку.

Після завершення останнього поєдинку Ліги націй, головний тренер збірної України не дав жодного натяку на можливу відставку та отримав шанс з’ясувати всі питання. Хто міг уявити, що зірки так сприятливо зійдуться?

Я вже неодноразово наголошував раніше, що головне у зовнішньому вигляді будь-якого тренера - присутність результату. А ось відсутність цього результату дратує найбільше.

Під проводом Сергія Реброва команда ЛН провела лише один яскравий матч, і це був останній з усіх. Причому, справжній спектакль розгорнувся лише в першій його половині. Проте цього виявилося достатньо, щоб вибитися з неприваги і досягти успіху. Результат на обличчя, отже, Ребров може бути впевнений у своїй правоті.

Якщо ваша точка зору відрізняється, зверніться до першого пункту.

Оскільки всі закиди на адресу Реброва виглядатимуть як виправдання, важливо зазначити, що після невдалого старту нашої збірної команда змогла знайти свою гру. Цей період виявився успішним, адже команда нарешті перестала програвати. І в критичний момент, коли ситуація стала напруженою, наша збірна добула те, що й повинна була - заповітну перемогу.

Підсумкове друге місце, шанс поборотися за вихід у дивізіон А. Здається, справді все добре. Навіть більше, ніж добре, якщо врахувати той самий провальний старт. Ребров не провалився, Шевченко має рацію, що не зробив різких рухів і не звільнив свого друга. Так виходить?

Можливо.

Але ніхто не скасовував і такого затертого поняття, як "все пізнається в порівнянні". І ось у цьому розділі до Реброва знайдеться багато запитань. І, я підозрюю, не лише в мене.

До того ж кожен бачить те, що хоче бачити. Ребров у першу й останню чергу бачить фінішний матч своєї команди, результат якого і дозволив йому уникнути подальшої конфронтації з уболівальниками. І, за великим рахунком, Сергій Станіславович має право на свою думку. Бо він не миттям, то катанням, але видав на-гора результат.

Отже, його висловлювання щодо критики, навіть якщо команда досягне фіналу континентального турніру, виглядають як блюзнірство, адже його колектив не зміг подолати груповий етап на Євро-2024. Проте в даній ситуації основне завдання він все ж виконав.

Однак праві будуть і ті, хто, окрім вдалого першого тайму проти збірної Албанії, побачать хаос і плутанину у п'яти попередніх поєдинках нашої національної команди.

Я відношу себе саме до цієї групи людей. Для мене, Ребров та його команда за своєю суттю провалили нинішній турнір Ліги націй. Якщо говорити в загальному, то навіть вдалий матч у Тирані не можна вважати по-справжньому якісним, адже команді Сергія Реброва знову не вистачило сил на весь поєдинок.

Що тоді говорити про решту поєдинків.

Як на мене, навіть у Олександра Петракова у Лізі націй справи йшли краще, ніж у його змінника на посаді тренера збірної. За подібні муки попереднього тренера "синьо-жовтих" уже давно б закидали камінням. По-справжньому закидали. Бо він, бачте, "фізрук".

Нинішньому "не фізруку" - шана, повага й свіже повітря. Так, уболівальники здебільшого його не дуже шанують, проте з боку нашої футбольної асоціації підтримка фундаментальна.

Завдяки цій допомозі Сергій Станіславович зможе залишитися на своїй позиції щонайменше до завершення відбору на ЧС-2026. А яка причина його звільнення, якщо він не опустився в дивізіон С?

Тільки ось і залишати його на чолі головної команди країни практично нема за що. Євро-2024 він провалив, у далеко не найсильнішій Лізі націй теж добряче начудив.

На жаль, цього року команда під керівництвом Сергія Реброва продемонструвала зовсім небагато справжнього футболу. Це не гра, а справжні страждання. Я сильно сумніваюся, що в майбутньому його підопічні зможуть показати більш якісну гру, а не тільки терпіти.

Але Сергій Ребров залишиться. І робитиме те, що йому вдається не дуже.

І ми залишимося. І теж продовжимо робити те, що вміємо найбільше - вболівати за своїх. Навіть якщо цим нашим часом не вистачає ні гнучкості, ні фантазії.