Патріот, зірка чемпіонату світу та земляк Срни: шлях тренера Зрінськи.

Коуч Ігор Штімац має справді багату та насичену футбольну біографію

Цей матеріал створено за сприяння титульного спонсора ФК Динамо (Київ), букмекерської компанії GGBET. GGBET уклав партнерство з "Динамо", щоб разом переживати всі випробування київської команди та сприяти розвитку українського футболу. Саме так виникає GG-досвід, який бренд прагне подарувати вболівальникам.

Київське Динамо вперше зустрінеться з боснійським клубом Зрінськи в рамках третього туру Ліги конференцій.

Срібний призер чемпіонату Боснії і Герцеговини не може похвалитися гучними іменами у складі, втім на тренерському містку клуб має по-справжньому знакову постать - Ігоря Штімаца.

Хорватський фахівець пройшов вражаючий футбольний шлях, і його професійна кар'єра варта окремої уваги. Пропонуємо пригадати історію Штімаца з самого початку.

Ігор Штімац народився в 1967 році на території колишньої Югославії, в маленькому містечку Меткович, яке стало відомим завдяки своїм видатним спортсменам. Для українських вболівальників найпомітнішим земляком Штімаца є Даріо Срна, екс-гравець, а нині функціонер футбольного клубу "Шахтар", з яким Ігор неодноразово перетинався на своєму шляху.

Меткович славиться численними футбольними талантами, але справжнє визнання місто здобуло завдяки гандболу. Саме його вихованці піднімали Хорватію на олімпійський п'єдестал: Патрік Чавар та Владімір Ельчич принесли золото в 1996 році, Нікша Калеб і Давор Домінікович – в 2004 році, а Іван Чупич – бронзу в 2012 році. Хоча Штімац не здобув олімпійське золото, як деякі його співвітчизники, він віддав усі сили на благо слави Хорватії та свого народу.

Перші кроки у світі футболу Штімац зробив у рідній команді Неретва, дебютувавши у віці 16 років. Його ранні виступи в Югославській лізі засвідчили величезний потенціал. Завдяки своїм здібностям Ігор швидко привернув увагу знаменитого клубу Хайдук Спліт, який вирішив запрошувати молодого таланта, забезпечивши йому можливість виступати і за рідний клуб із Метковича.

Футбольний шлях Ігора отримав новий вектор розвитку після виклику до лав молодіжної збірної Югославії на чемпіонат світу U-20 в 1987 році. Тодішнє золоте покоління югославів тріумфально виступило на мундіалі в Чилі, пройшовши весь шлях без поразок. У фіналі команда разом з Штімацом переграла Західну Німеччину, спочатку зігравши внічию (1:1), а згодом перегравши суперника по пенальті - 5:4. Ігор виконав свою роботу в захисті бездоганно, так ще й двома голами встиг відзначитися - саме його забитий м'яч на 70-й хвилині вибив з півфіналу НДР та привів команду до фіналу.

Виступ югославської збірної U-20 на молодіжному чемпіонаті світу не тільки приніс трофей їхній країні, але й став поштовхом для виникнення нових футбольних талантів. Разом із Штімацом у здобутті перемоги брали участь Звонімір Бобан, Предраг Міятович, Роберт Просенічки та Давор Шукер, який став найкращим бомбардиром збірної на турнірі, забивши 6 голів.

Національний успіх Ігора став каталізатором для керівництва Хайдука, яке вирішило дати молодому захисникові шанс проявити себе в основному складі. Після повернення з оренди в Динамо Вінковци, Штімац зміг закріпитися в Хайдуці, активно сприяючи досягненням команди. Цей клуб не лише відкрив йому можливості в професійному футболі, але й приніс перші клубні трофеї.

Відданість та старання спочатку привели Ігоря до капітанської пов'язки в Хайдуці, а далі - новий етап життя: Штімац вперше залишив рідні землі та полетів до Іспанії, де з 1992 по 1994 роки представляв Кадіс.

Однак перший крок виявився невдалим. Кадіс покинув Ла Лігу вже в дебютному сезоні Ігоря за кордоном. Штімац докладав зусиль, щоб повернути команду до вищого дивізіону, регулярно виходячи на поле в стартовому складі, але Кадіс не зміг знайти шлях назад до Ла Ліги 2.

Після того, як Ігор скуштував іноземний футбол, він вирішив не затримуватися в Хайдуці: у сезоні 1994/95 він виступав за сплітський клуб і почав шукати нові можливості для розвитку кар'єри. Його помітив англійський клуб Дербі, який був зацікавлений у поглибленні свого захисту новим гравцем. Штімац швидко ухвалив рішення – контракт був підписаний, а трансфер завершено.

Англійський стиль гри остаточно сформував Ігоря, який має зріст 1.88 метра і вміє не лише забивати головою, а й успішно виконувати підкати та боротися з нападниками. Такий потужний і впевнений у собі захисник швидко став надзвичайно цінним активом для клубів Прем'єр-ліги. Тому Ігор вирішив піднятися на новий рівень і уклав угоду про перехід до Вест Гема, який, зайнявши п’яту позицію у чемпіонаті, сподівається на потрапляння до топ-3 і активно зміцнює свій склад.

Два роки Ігора у складі молотобійців пролетіли досить швидко, але не без труднощів. За цей період Вест Гем жодного разу не зміг повторити успіх сезону 1998/99, а в Кубку УЄФА команда взагалі вибула в другому раунді, поступившись Стяуа.

Зрозумівши, що його найсильніші футбольні роки вже пройшли, Штімац вчинив досить символічно: він повернувся до свого рідного клубу Хайдук. Провівши один сезон у віці 34 років, Ігор вирішив завершити кар'єру, повісивши бутси на гвіздок.

Ігор, маючи в колекції золото та молодіжний титул Югославії, так і не зміг дебютувати за національну збірну. Причини цьому були зрозумілі: незалежність Хорватії, війна та розпад Югославії.

Кольори національної команди Хорватії Штімац захищав доволі регулярно, зігравши в свій пік зі збірною на чемпіонаті Європи-1996 та чемпіонаті світу-1998, де не пропустив жодного поєдинку. На обидвох турнірах Хорватія із золотим поколінням показала високий результат, але мундіаль у порівнянні з Євро завершився для команди історично.

Чемпіонат світу відбувся під патронатом партнера Ігора — Давора Шукера, який знову вражав своїми виступами разом зі Штімацом. Легендарний нападник здобув золоту бутсу, забивши шість голів. Збірна Хорватії зробила гучну заяву про себе, вибивши з турніру команду Німеччини в 1/4 фіналу. Бундестім на чолі з капітаном Юргеном Клінсманном не змогла реалізувати свої шанси і зазнала поразки з рахунком 0:3. Після такого тріумфу всі сподівалися, що хорвати зможуть подолати й Францію, але галльська команда на своєму домашньому турнірі не збиралася здаватися, вигравши 2:1. Французи потім вийшли у фінал, де розгромили Бразилію, а Хорватія залишилася з розбитими надіями. Єдиною втіхою стало те, що команда здобула бронзові медалі, перемігши Нідерланди з рахунком 2:1 та повернувшись додому як герої.

Як і для багатьох гравців, остання зустріч за національну команду стала для Ігора фінальним акордом його кар'єри. Досвідчений захисник вийшов у стартовому складі на товариський матч із Болгарією, але витримати усі 90 хвилин йому вже не вдалося – тому й відбулася заміна після першого тайму, що стало завершенням його футбольної історії.

Ігор не мав наміру відмовлятися від футболу, навіть не думав про відпустку. Після завершення своєї кар'єри на полі, він став спортивним директором клубу Хайдук. Хоча про тренерську діяльність Ігор раніше не мріяв, у 2005 році доля подарувала йому шанс очолити команду.

Ідея тренерства зародилася в головні Ігора, тому ексзахисник взяв до роботи в Чибалії. Між тренерською діяльністю Ігор вирішив спробувати себе в інший ролі. У 2007 році він став президентом Асоціації гравців першої ліги Хорватії, згодом опинився на посаді віцепрезидента Фередації футболу. Ігор навіть балотувався в президенти футбольної асоціації, але в голосуванні поступився Влатку Марковичу, з яким були натягнуті стосунки.

Крок за кроком рухався Штімац, набуваючи досвід: пропрацював чотири сезони, змінив команду, а потім - дзвінок від збірної.

Про це можна лише мріяти - колишній герой збірної Хорватії тепер буде наставником молоді. Проте казка добігла кінця, хоча почалася вона дуже вдало. Ігора звільнили, адже команда не змогла виграти жодного матчу в останніх чотирьох турах кваліфікації до ЧС-2014. Штімаца не потрапив на мундіаль, а його місце зайняв Ніко Ковач.

Подальші клуби Ігора стали перевалочними пунктами для нього. Ні в хорватському Задарі, ні в ірландському Сепахані, ні катарському Аль-Шаханії коуч не протримався бодай рік.

Взявши дворічну паузу, Ігор вирішив відсторонитися від футболу та переосмислити пройдений шлях. Тривалий відпочинок повернув йому віру в те, що в міжнародному футболі він ще не сказав свого останнього слова. Саме тому Штімац прийняв рішення очолити збірну Індії.

Цей етап кар'єри мав свої як позитивні, так і негативні аспекти: під керівництвом Ігора збірна не змогла пробитися на чемпіонат світу-2022, але команда вперше в історії двічі кваліфікувалася до Кубку Азії АФК. Ще більше радості викликали у місцевих фанатів друга історична перемога в Міжконтинентальному клубі та два поспіль тріумфи на чемпіонаті SAFF. Проте, незважаючи на яскраві результати, варто зазначити, що в обох змаганнях брали участь чотири або менше команд.

Втративши тренера через невдачу в кваліфікації на ЧС-2026, збірна Індії знову втратила можливість потрапити на перший мундіаль. Після цього Ігор був звільнений з посади. Хорватський фахівець вирішив взяти паузу на рік, щоб переосмислити свої подальші дії.

Тренер Штімац повернувся до команди Зрінськи, яку він очолив влітку 2025 року. Хоча ще зарано робити висновки про його роботу, оскільки минуло небагато часу, наразі Зрінськи займає друге місце в чемпіонаті та активно прагне конкурувати в єврокубках.

Ігор Штімац глибоко усвідомлює реалії, з якими стикаються українці. Як хорватський тренер, він пройшов через жахи війни у своїй країні, що сформувало його ясну та рішучу позицію щодо національної боротьби. Одним із найпомітніших моментів у його кар'єрі став конфлікт із сербським футболістом Сінішею Міхайловичем, який виник на фоні боротьби за незалежність Хорватії.

Хайдук зіткнувся з Црвеною Звєздою в рамках Кубка Югославії, і цей поєдинок продемонстрував глибоку ворожнечу між націями. За інформацією, Ігор висловив побажання смерті родині Сініші в Борово, що спровокувало серба на помсту під час гри. Обидва гравці залишили позаду всі образи і прагнули завдати шкоди один одному, не зважаючи на правила гри.

Такі дії призвели до одного: матч для Штімаца та Міхайловича закінчився достроково через червону картку. Хайдук святкував незначну перемогу, а Ігор і Сініша стали причиною нової напруженості між країнами на спортивній арені.

Зрозуміти таку злість від Штімаца можна, оскільки сам гравець згадував, як його команді доводилося їздити на матчі під час військового стану: "Коли ми в'їхали до північної Хорватії, ми опинилися на фронті. Все горіло. Кожні 200 метрів вибухала бомба, і коли ми наблизилися до Задара, ми виявили, що один з вибухів пробив двометрову діру в мосту. Один за одним ми мусили виходити з автобуса і перестрибувати через неї".

Ігор відверто визнавав свої зв’язки з хорватськими націоналістами, які завдавали шкоди етнічним сербам. Через свою позицію Штімац не раз потрапляв під допит, але змінювати свої погляди Ігор не мав наміру.

Після закінчення війни Хорватія отримала незалежність, а Штімаця запам'ятали як особистість, що відкрито висловлювала свої погляди і не ухилялася від відповідальності за свої дії.