Олег Свищ з "ЖАБАГАДЮКИ": Абсурдний гумор як форма відображення дійсності.

Ще більше захоплюючого: бесіда з Єгором Андрюшиним про ненависть, мистецтво макіяжу для знаменитостей та фінансові прибутки.

Ви розпочали свій шлях в Інародному театрі абсурду "Воробушек", а тепер є резидентом "ЖАБАГАДЮКА". Як ви вважаєте, яким чином змінився гумор за цей період? Чи влаштовує вас цей розвиток?

- Коли ми починали театр абсурду, більш "космічний" гумор був для України чимось новим. Саме тому ми сильно вирізнялися. Зараз абсурдний гумор стає дедалі популярнішим і, певною мірою, способом реагування на реальність.

Ми існуємо в епоху конфліктів, криз і глобальних змін, тому абсурд набуває нової сили як інструмент. Він стає засобом, який дозволяє нам краще сприймати і переживати цю реальність. Саме з цієї причини гумор еволюціонує в цьому напрямку. Як особа, що творить в цій жанровій сфері, я відчуваю себе в ньому сьогодні комфортно і природно.

Коли ви усвідомили, що гумор - це ваше покликання? Згадайте той особливий момент, коли ви прийняли рішення займатися саме цим.

Мабуть, це сталося ще в шкільні роки. Я брав участь у районному творчому змаганні між навчальними закладами, де ми з однокласниками виступали зі сценкою. Я виконував роль дитини, а мої друзі грали батьків. Завдяки цій виставі нам вдалося здобути перемогу, і я отримав нагороду "Найкращий актор" — путівку в "Артек". Проте я вирішив обміняти її на три путівки в інший, менш відомий табір, щоб мати можливість провести час разом з однокласниками.

Після цього я приєднався до шкільного КВК. Уже після школи вступив до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Батьки на вибір навчального закладу не впливали: я щиро вірив, що юриспруденція допоможе мені підтримувати людей. Водночас паралельно занурився у творче життя, грав у КВК і студентському театрі.

На сцені мене помітив режисер молодіжного драматичного театру при університеті і запросив приєднатися до трупи. Я отримав роль менеджера готелю у виставі "Він, вона, вікно, покійник" і виступав близько року. Ми навіть мали можливість гастролювати в Одесі та інших містах. З часом мене більше зацікавив КВК, тому я вирішив покинути театр і зосередитися на гумористичних проектах. Відтоді гумор став невід'ємною складовою мого життя.

Олег Свищ (фото: пресслужба)

Гумор, креативна агенція – а якщо б усе було інакше, ким би ви стали? Чи замислювались ви, як би виглядало ваше життя, якби не обрали шлях гумору?

Безумовно, я міг би стати юристом. Закінчив юридичну академію, здобув червоний диплом магістра права і маю глибоке розуміння цієї галузі. Мені відкрилися б кар'єрні можливості, але я усвідомив, що творчість є моїм справжнім покликанням. Я не прагнув зв’язувати своє життя з бюрократичними перешкодами та системними труднощами, яких тоді було вкрай багато.

Якщо подивитися на це з більшої перспективи, я все ж обрав би шлях творчості. Можливо, у зовсім іншому вигляді — писав би романи або ж виявив би в собі якийсь інший дар. Або, наприклад, спробував би себе у футболі, адже я з дитинства добре грав у цю гру і навіть зміг зробити більше 500 ударів по м'ячу.

А ким ви уявляли себе в дитинстві?

- Я б став професійним футболістом. Уявляю себе на полі, а згодом – на тренерському містечку. Змалку я захоплювався грою, знав про неї практично все, відстежував усі матчі. Вірю, що цей шлях міг би стати справжнім покликом мого життя.

Ви брали участь у "Лізі сміху". Які у вас враження щодо недавніх скандалів, пов'язаних з "Кварталом"? Як ви ставитеся до думки, що формат гумору, який представляє "Квартал", потребує змін?

Я дотримуюсь думки, що наявність скандалів свідчить про активність організму. Однак виникає відчуття, що подібних ситуацій стало занадто багато, і це є сигналом для роздумів, який стосується не лише цього проєкту, але й інших публічних ініціатив. Вважаю, що країна зазнала значних змін – разом із контекстом, чутливістю та сподіваннями громадян.

І природно, що будь-якому великому публічному формату час від часу потрібні оновлення: десь перезібратися, десь переосмислити, десь дозволити собі експеримент. Коли цей процес відбувається повільніше, ніж змінюється реальність, може виникати відчуття дисонансу.

Свищ прокоментував "Квартал" (зображення: пресслужба)

- Поговоримо про "ЖАБАГАДЮКУ". Як ви опинилися у проєкті, чим він вас зачепив?

Можу відзначити, що я один із тих, хто започаткував кілька первісних форматів на YouTube-каналі "ЖАБАГАДЮКА". У цьому процесі мені допомагала команда моєї агенції idealer$. Спочатку ми створювали концепції для власних потреб, але згодом, через брак часу на розвиток YouTube-спрямування, передали їх на виробництво.

Так з'явилися шоу "Дай в борг" та "Що б ти обрав" - перші пілотні випуски ми знімали у власній студії. Згодом я долучився до проєкту "Хто з нас" уже як постійний учасник, а приблизно за рік став резидентом каналу.

І тепер, завдяки трирічній праці команди "ЖАБАГАДЮКА", зʼявилось шоу "Дуже серйозна розмова", а наша екосистема настільки розрослася, що ми регулярно даємо концерти в Києві, а дуже скоро вирушаємо в тур Україною і відвідаємо 14 міст, серед яких Дніпро, Полтава, Тернопіль, Львів, Рівне, Вінниця та інші.

Гумор, особливо в імпровізаційній формі, завжди пов'язаний із ризиком і сміливими темами. Як ви намагаєтеся зберегти баланс на цій межі? Чи траплялися у вас випадки, які викликали у вас шкоду?

- Імпровізація завжди працює. І навіть те, що ти признаєш, що вона не працює, і починаєш рятувати ситуацію, це теж гумор і імпровізація. У цьому і полягає її суть.

Чи є у вас жарти, які ви вважаєте найкрутішими або своїми улюбленими?

Я ніколи не намагаюся свідомо їх запам’ятовувати. Найефектніші жарти виникають спонтанно, в даний момент. Вони можуть стати популярними, але їх майже неможливо заздалегідь спланувати. Сказати, що жарт дійсно працює, складно. Просто момент виявляється правильним. Саме в цьому й полягає магія імпровізації — у несподіванках та живій реакції.

Популярний комік поділився своїми враженнями щодо жорстких жартів (фото: пресслужба)

Додаткові подробиці: "Я існую серцем". Лілія Ребрик розповідає про втрату роботи, переїзд у новий дім та виховання трьох дітей.

- Коли чуєте жарти про вашу вагу, зокрема як було у випуску з Лєрою Мандзюк, дійсно не ображаєтесь?

У професійному середовищі, спілкуючись з колегами та друзями, я не відчуваю образи. Як свідома доросла особа, я усвідомлюю, що це є частиною мого іміджу, мого персонажа і мого життя. Якщо б я реагував на це з образою, я б не зміг виконувати роль коміка чи імпровізатора. Інша справа, коли подібне звучить від незнайомців, але це вже зовсім інша ситуація.

Як можна жартувати на теми, які можуть заподіяти комусь біль? Яка ваша реакція на такі провокаційні жартівливі зауваження?

У мене добре розвинені самокритичність і сарказм, тож я сприймаю це з гумором. У моєму колі немає таких людей, яких можна було б образити. Але якщо це трапляється, я вважаю за краще обговорити це відкрито і більше не повертатися до цієї теми. Ми всі дорослі і свідомі особистості, і це абсолютно природно.

- Як взагалі будується формат таких проєктів, як-от "Дуже серйозна розмова"? Чи бувало таке, що гості просто не "вивозили" жарти чи не відчували вашого вайбу?

Щодо формату "ДСР", на мою думку, це бездоганне злиття імпровізації, підготовленості, таланту та концепції самого шоу. Він досить простий, проте водночас захоплюючий і вимогливий. Це робить його надзвичайно цікавим. Хоча траплялися окремі ситуації, коли гість "виходив з гри", наша команда завжди вміла зберегти цілісність випуску. Те, що жодна серія не була скасована, свідчить про ефективність формату.

Олег Свищ розкрив причини, чому утримується від обговорення свого особистого життя (фото: пресслужба)

Хто з відвідувачів справив на вас найбільше враження чи здивування?

Найбільше вразив мене Макс Щербак. Він завжди дивує своїм гумором та новими образами. Його присутність була приємною несподіванкою вже з перших епізодів. Він справді молодець, мені дуже подобається!

- Що вас веселить у звичайному житті?

Мене постійно веселить: під час кожного випуску "ДСР", на роботі та у спілкуванні з друзями. Я люблю жартувати і вірю, що настрій та енергія, які приносить гумор, спонукають мене рухатися далі. Це моє джерело натхнення. Без сміху мій день перетворюється на справжнє випробування.

Давайте обговоримо приватне: чому в мережі так не вистачає відомостей про ваше життя за межами екрана?

Я не відчуваю бажання виставляти своє особисте життя на загальний огляд і дозволяти іншим обговорювати його за межами моєї присутності. Можливо, колись я зміню свою думку, але на даний момент мені це абсолютно не потрібно. Я відчуваю себе в цій ситуації дуже комфортно.

Опишіть себе трьома термінами.

Серйозний, але в той же час легкий на думку.

- Кажуть, що співаки не люблять слухати музику, бо постійно працюють з нею. А як гумористи - дивитеся стендапи, комедії? Які?

Я не зовсім погоджуюся з висловленою думкою про те, що всі музиканти не мають любові до музики. Серед тих, кого я знаю, навпаки, кожен з них просто обожнює її. Щодо гумору – я з задоволенням переглядаю комедії та маю свої улюблені шоу. Стендап, зізнаюся, не зовсім у моєму смаку, хоч є кілька американських коміків, які мені подобаються. Найбільше мене вражають незвичайні, абсурдні формати, такі як програми Еріка Андре або Монті Пайтон.

Коли мова йде про комедії, мені подобаються як незвичайні, "екстравагантні" фільми, так і класичні роботи, які витримали випробування часом, на кшталт American Pie або EuroTrip.