Гол, який залишився незабитим... Як Олег Блохін сприяв написанню історії французького Сент-Етьєна.

Рівно 50 років тому київське Динамо провело одну з найбільш пам'ятних і найбільш захоплюючих єврокубкових дуелей, в овертаймі поступившись путівкою до півфіналу Кубку чемпіонів французькому Сент-Етьєну. Перипетії того двобою неважко згадати, подивившись відеозвіт або перечитавши репортажі по гарячих слідах. Ми ж зосередимося на тих нюансах, які для більшості наших уболівальників досі лишалися за кадром.

Кияни вдруге в своїй історії досягли весняного етапу найпрестижнішого клубного турніру. Якщо в 1973 році шанси проти мадридського Реала виглядали малоймовірними, то через три роки команду Валерія Лобановського вже вважали фаворитами пари. Їм протистояв учасник торішнього півфіналу чемпіонатів, тоді як їх суперником був чинний володар Кубка кубків та Суперкубка Європи.

Французи значно цінували майстерність свого суперника. Одну з найяскравіших оцінок дав досвідчений югославський голкіпер луарців Іван Чуркович.

Іноді Динамо виглядає абсолютно нездоланним. Гравці настільки добре відпрацювали свої комбінації, що кожен з них точно знає, як діяти в різних обставинах. Суперникам залишається лише в замішанні припускати, звідки ж надійде удар. Це нагадує гру в баскетбол, яку демонструють Harlem Globetrotters, але в даному випадку проти вас виступають не п'ятеро зірок, а цілих одинадцять!

Проте, навіть тоді Сент-Етьєн під керівництвом Робера Ербена вражав якістю гри, і він донині залишається одним з найзначніших клубів в історії французького футболу. У складі команди ще не грав Платіні, натомість виділялися брати Ревеллі, Лярке, П'яцца, Жанвійон та нова зірка - Рошто.

21-річного Домініка Рошто на його батьківщині вважають гравцем, який здатен змінити хід гри, порівнюючи його вплив з лідерськими якостями Олега Блохіна у київській команді. Такі порівняння, безумовно, повинні тішити нападника Сент-Етьєна, адже його суперником став новоспечений володар європейського "Золотого м'яча"!

Не в останню чергу саме через цю обставину Олег став темою обговорення в усіх спортивних виданнях Франції напередодні чвертьфіналу.

"Блондин кольору української пшениці, Блохін, вочевидь, веселий і привітний, - характеризував киянина "Франс Футбол". - Хоча інтерв'ю з ним - справа непроста, бо Олег ненавидить величезний розголос навколо свого імені. Він, безсумнівно, є жертвою порядку, що диктує радянським атлетам уникати відповідей на гострі запитання, розмірковуючи виключно про футбол".

Скориставшись перевагами видання, яке у грудні 1975 року організувало референдум, що проголосив динамівця найкращим футболістом Європи, авторитетний тижневик поділився з читачами "інсайдерською" інформацією про особистість Блохіна на полі та поза ним: він є прихильником музики, насолоджується сучасним джазом у своїй розкішній "Волзі", обладнаній стереосистемою; зібрав вражаючу колекцію значків і вимпелів з усіх країн, які відвідав; здатний пробігти 100 метрів за 10,7 секунди, що робить його "безумовно одним із найшвидших футболістів в історії світового футболу"; на тренуваннях він старанно працює над вдосконаленням своїх слабких сторін, таких як удар правою ногою та гра головою.

Журналісти провели підрахунки і встановили, що в успішному для себе та для Динамо сезоні Олег взяв участь у 85 офіційних зустрічах!

"Це надто багато для однієї особи, навіть якщо її звуть Блохін, - підсумували французи. - Нещодавно він поділився з нами своїм відчуттям глибокої втоми..."

Важко уявити, що подібне одкровення вигулькнуло б десь у радянських ЗМІ. Та ще й із ремаркою про непросте відновлення від травми коліна, що форвард зазнав її у грудні. А ось для прихильників французького чемпіона ця розвідувальна інформація дозволяла зберігати впевненість у позитивному загальному підсумку.

Проте перша зустріч залишила у "зелених" чимало запитань. Навіть те, що киянам довелося приймати суперника 3 березня у Сімферополі, не додало їм переваги. На важкому полі команда Динамо виглядала більш впевнено, рішуче та результативно - 2:0. А другий гол на свій рахунок записав саме Блохін.

Журнал ONZE Mondial представив захоплюючий репортаж про подорож до Криму. Репортеру та фотокореспонденту вдалося приєднатися до зменшеної журналістської групи. У основному списку виявилося недостатньо місця навіть для деяких офіційних представників клубу Сент-Етьєн та міської адміністрації, оскільки приймаюча сторона пояснила це обмеженою місткістю літака, що міг приземлитися в аеропорту Сімферополя. Проте, ніхто не сумнівався в необхідності присутності ліліпута Хассама, живого талісмана команди.

Коротун охоче прийняв на себе роль блазня, розважаючи гравців своїми веселими витівками та жартуючи про паніку у відповідь на загрози віддати його працювати в радянський цирк. Проте, під час тренування на стадіоні, він отримав своєрідну компенсацію, "працюючи" майже на рівні з зірками у спеціально зшитому спортивному костюмі та позуючи перед об'єктивами камер.

Французи проявили неабияку увагу до найдрібніших деталей свого перебування в Україні, привезли з собою не лише 300 кг продуктів, а й власних кухарів. Проте вишукана їжа від колишніх шанованих рестораторів із Сент-Етьєна не викликала захоплення у всіх членів команди. Наприклад, захисник Крістіан Лопес пропустив обидва сніданки, віддаючи перевагу додатковому сну.

Розваги для гостей включали в себе настільні ігри, такі як карти та скрабл (для учасників), а також вино й закуски (для президента клубу та його оточення). Популярними сувенірами стали матрьошки та балалайки. Цікаві моменти спілкування включали зустріч легіонера команди "зелених" Освальдо П'яцци зі своїм співвітчизником - емігрантом з Аргентини (цікаво, як він опинився в Сімферополі!) та запрошення від керівництва французького клубу відвідати місцевий колгосп у день матчу (схожий на кібуц, як пояснив журналіст "Онз Мондіаль").

"Ви розумієте ворога краще, ніж він усвідомлює вас. Проте не варто боятися футболістів Динамо, навіть якщо вони виглядають страшно. Ваше завдання — діяти, спираючись на свої сильні сторони, тобто грати з відданістю, злагоджено та дуже швидко!" — ці слова Робера Ербена прозвучали в тиші готелю за кілька хвилин до вирушення на стадіон.

У роздягальні Сент-Етьєна панував зосереджений спокій. Лише гуркіт реактивних двигунів, змонтованих на військових вантажівках, порушував тишу — після неочікуваного снігопаду техніка намагалася висушити поле, яке було швидко очищене.

Погоді не вдалося зірвати матч, але "газон" був жахливим, особливо вздовж центральної осі, від воріт до воріт. За таких умов особливої ваги набували "стандарти". Після них господарі й забили два схожі м'ячі. Якби не Чуркович, справа взагалі могла завершитися розгромом.

"Динамо змусило нас відчути себе в безпеці, повільно заколисуючи своїм темпом, а потім раптово завдавало нищівні удари швидкими сплесками, - ділиться своїми враженнями капітан Сент-Етьєна Жан-Мішель Лярке. - Суперник демонстрував високу організацію, спокій та витончену імпровізацію, наче проводив майстерно підготовлену шахову партію. Безсумнівно, Валерій Лобановський запозичив кілька стратегій у Бориса Спаського."

У свою чергу, команда з Сент-Етьєна, активізувавшись лише в останні хвилини, майже не змогла створити жодної небезпечної ситуації біля воріт Рудакова. Як зізнається пізніше тренер "зелених", його гравці виглядали явно пригніченими, і їм знадобилося кілька днів, щоб вибратися з "трясовини Сімферополя".

Проте, після найтривалішої за всю історію клубу закордонної поїздки, їх чекав другий раунд зіткнення - на домашньому стадіоні "Жофруа Гішар", де суперникам зазвичай забезпечували неймовірно гарячу атмосферу.

"Динамо Київ - це видатна команда, яка має потенціал здобути Кубок європейських чемпіонів через рік після тріумфу в Кубку володарів кубків, - писав у той час на сторінках 'Франс Футбол' відомий футбольний журналіст Макс Юрбіні. - Чи варто нам заздалегідь втрачати надію на півфінал? Навряд чи - всім добре відомо, на що здатні 'зелені' на своїй домашній арені. Проте, далі зможе пройти лише та команда, яка усвідомлює свої сильні сторони і не має жодного комплексу неповноцінності. Лише справжній Сент-Етьєн, яким він може бути!"

Досить цікаво, що в інтерв'ю після матчу для української "Спортивної газети" Юрбіні висловив свою думку з більшою категоричністю. Коли його запитали, чи може французька команда сподіватися на відплату, він відповів: "О, жодних шансів! Рівень динамівців значно перевищує вміння гравців Сент-Етьєна..."

На думку автора, чемпіон Франції в першій грі виглядав занадто обережно, не проявивши свій реальний потенціал. Він не зміг подолати власні страхи, що призвело до пропущеного голу, який зруйнував стратегію Ербена.

Блохін також підкреслив це, зазначивши в одному з тижневиків: "Суперник використав захисну тактику, що відповідала наступальному потенціалу київського Динамо. Проте у футболі, як і в житті, важливо залишатися вірним собі. У Сімферополі Сент-Етьєн намагався контролювати нас, але в підсумку стримав сам себе".

Олег і його партнери по Динамо входили в сезон, що обіцяв бути ще більш насиченим і виснажливим, ніж попередній. Адже на очолювану Валерієм Лобановським і Олегом Базилевичем радянську збірну, де кияни виступали практично повним складом, чекали кваліфікація європейської першості й Олімпійські Ігри. Отже, спаринг команд СРСР і Чехословаччини 10 березня в Кошице (2:2) став і для клубу важливим етапом підготовки.

А для французьких "розвідників" - відмінним матеріалом для спостережень, припущень і висновків. В аналізі для "Франс Футболу" Мішель Ідальго, без кількох днів головний тренер збірної своєї країни, вказав на деякі вразливі місця суперника Сент-Етьєна.

Створивши три нагоди, команда СРСР зуміла реалізувати два з них, проте Блохін не зміг довести гру до розгромної перемоги. Чехи, проявивши свій бойовий дух, в останні хвилини гри відповіли двома голами, що дозволило їм зрівняти рахунок.

"Настійливість, ентузіазм і рішучість врешті-решт принесли плоди господарям, які не вразили своєю грою, - підкреслив Ідальго. - Це дає Сент-Етьєну привід для аналізу. Чеська 'стратегія' цілком ефективна. Раціональний підхід Динамо стає менш результативним, коли команда опиняється під тиском. Необхідно порушити звичний ритм киян, обмежити їх у зоні 20 метрів і тримати там, позбавивши володіння м'ячем та перекриваючи шляхи для контратак."

Ідальго також звернув увагу на один чутливий момент: Веремєєв з надмірною емоційністю закидав Колотову, що той занадто затягує розіграш комбінації. "Такий обмін словами, без сумніву, не був передбачений у вказівках Лобановського перед матчем", — зазначив він.

"Мене непокоїла незворушність, непохитність Динамо, - зізнається згодом Р.Ербен. - Київська команда не мала психологічних проблем у жодному з матчів, які ми розбирали, готуючись до чвертьфіналу Кубку чемпіонів. Гравці Лобановського протистояли пресингу, не втрачаючи впевненості та збалансованості.

Я не уявляв, чи може цей колектив бути хоч у чомусь вразливим, я задавався питанням, як можна вибити його з рівноваги. Матч у Сент-Етьєні дав відповідь. Якби Динамо вдалося зберегти спокій, витримати свою лінію, наші шанси були б мінімальними".

Психологічна втома, що накладається на фізичну (пам'ятаємо про 85 матчів Блохіна!), суттєво вплине на результати сезону 1976 року. З надією на вихід до півфіналу єврокубка доведеться попрощатися на стадіоні "Жофруа Гішар". Чеська команда, вже в рамках офіційних матчів, не дозволить збірній СРСР потрапити до фіналу Кубка Європи. З Олімпіади в Монреалі команда привезе лише "бронзову" медаль. А ще, всередині клубу "Динамо" виникне конфлікт, який буде вирішено шляхом звільнення Базилевича.

І, здається, усі невдачі зберуться в одну точку на 62-й хвилині протистояння зі Сент-Етьєном. Цей момент нагадує мені назву однієї з автобіографічних книг Олега Блохіна - "Гол, якого я не реалізував". Це був епізод, здатний суттєво змінити хід подій, залишаючи в думках вічне питання: а що, якби все склалося інакше?

Усього за якихось півроку до того в Мюнхені він самотужки обіграв увесь захист Баварії, забезпечивши перемогу в першому поєдинку Суперкубку та, власне, значною мірою визначивши долю "Золотого м'яча". Той "гол століття" став частиною футбольного епосу, маленьке диво Блохіна на "Олімпіаштадіоні" досі переповідають і розкадровують по десятих частках секунди.

У Сент-Етьєні обстановка виглядала значно простіше: Олег, який зміг вирватися від переслідувачів, мав справу лише з Чурковичем. Лопес, що важко дихав позаду, навряд чи міг насторожити гравця такого калібру; а зліва до розв'язання ситуації наближався абсолютно вільний Онищенко.

Із можливих варіантів найкращий форвард Старого Світу обрав найменш очевидний - дав Лопесу себе наздогнати, заходився того обігравати й втратив нагоду проштемпелювати путівку до півфіналу. Ба більше - замість загальних 3:0 рахунок миттєво змінився на 2:1: французи в кілька рухів доставили м'яч до воротарського майданчика Динамо, де удар Ревеллі-старшого повернув хід боротьби в протилежний бік, до невідпорного "пострілу" Лярке зі штрафного та крапки на 112-й хвилині від Рошто, котрий грав із пошкодженням литки, скаржився на судоми та незадовго до свого гола просив тренера про заміну.

"Антигол" Блохіна залишив свій слід в історії. Принаймні для французів, цей короткий момент став одним з найяскравіших епізодів у футбольній хроніці. На наступний день одна з газет, поряд із схемами трьох голів Сент-Етьєна, також представила момент, який не призвів до гола! Де ще ви могли зустріти щось подібне?!

"На нашому шляху стояла, без сумніву, одна з найсильніших команд світу на той час!" - згадував пізніше Крістіан Лопес, який тієї ночі не пропустив жодної миті свого тріумфу. "Динамо та Баварія вважалися головними претендентами на Кубок чемпіонів. Ми підійшли до матчу з величезною рішучістю, впевнено взяли ініціативу у свої руки і, здавалося, в деякі моменти змусили суперників відчути паніку."

Проте час минав, а бажаного результату так і не з’являлося. До того ж, було зовсім безглуздо пропустити контратаку після кутового.

Для Блохіна все відбувалося якось надзвичайно легко: він ухилився від Жанвійона, який стежив за ним протягом обох поєдинків, "хитнув" мене і помчав до воріт. Проте щось всередині підказувало: це ще не фінал, варто спробувати боротися далі. Динамівець міг вдарити своєю чудовою лівою ногою або віддати пас партнеру, але вирішив обійти захисників. Я встиг зачепити м'яч однією ногою, а другим вибив його, вже падаючи на спину. Як виявилося, це стало початком гольової атаки! Мені пощастило, так. Але той момент ще раз довів: ніколи не варто опускати руки!

Не здаватися за будь-яких умов. Сезон, що так прикро почався й так важко продовжувався, для Динамо пройшов саме під цим гаслом. А вже за рік підопічні Лобановського таки сягнули півфіналу Кубку чемпіонів - із вражаючою статистикою, пристойною грою та досвідом, гірким, але безцінним.