Єгор Цикало висловився: "Не вважаю правильним вживати термін "спортивний фронт". Справжній фронт – це Україна."

Після гри чеської ліги між Спартою та Тепліце (1:1) позаштатний кореспондент видання Чемпіон мав можливість поспілкуватися з українським захисником Єгором Цикало. 23-річний футболіст поділився своїми враженнями від незвичайної для себе ролі нападника, а також розповів про процес адаптації до місцевого чемпіонату та особливості гри в Чехії.

- Останній матч ти зіграв на позиції нападника 75 хвилин. Де тобі більше подобається грати: в нападі чи в захисті?

Звісно, моя основна роль – це центральний захисник, але я також можу виступати в атаці, де теж відчуваю себе комфортно.

- Для Спарти ваша команда виступає як серйозний виклик, з яким нелегко впоратися. На твою думку, з чим це пов'язано?

- Звичайно, всі знають, що Спарта - це команда топ-рівня, тому до цієї гри всі гравці повинні підходити з великою концентрацією. А якщо ти хочеш не лише зіграти, але й виграти цю гру, наснага та робота на футбольному полі мусить бути за межами власних сил. Ми намагаємося віддати всі сили, грати організовано та показати, що також вміємо грати у футбол.

Цікаво, що на матчі проти Спарти зібрався повний стадіон, і місцеві вболівальники створили неймовірну атмосферу. Який стадіон у Чехії, на вашу думку, славиться найбільш яскравою футбольною атмосферою?

Безумовно, або це Спарта, або Славія - обидва клуби мають вражаючих фанатів і неймовірну підтримку. Але для мене особисто грати на стадіоні Спарти - це щось справді унікальне.

Яке враження справляєш ти на своїх товаришів по команді?

Я відчуваю себе затишно в колективі. Чеська мова стала для мене практично рідною, що є суттєвим аспектом, коли виступаєш за кордоном. Мені приємно, що команда сприймає мене як одного з них, тож можу з впевненістю стверджувати, що ставлення до мене позитивне.

Яким чином підтримка родини, що перебуває з тобою в Празі, впливає на твою футбольну кар'єру?

Їхня підтримка та ставлення до моїх досягнень і невдач відіграють для мене величезну роль. Незалежно від обставин, я впевнений, що вони вірять у мене і щиро переживають за мої успіхи.

Чи вистачає часу на життя поза футбольними турнірами?

Зазвичай я приділяю більшу частину свого часу відновленню, проте іноді мені вдається вирватися на каву або обід із хлопцями з команди.

Які труднощі виникли на шляху адаптації до чеської ліги?

- В будь-якому чемпіонаті важливий досвід, який ти можеш взяти лише з ігор, тому з кожною грою ти адаптуєшся краще й краще. Але виділити хотілося б ігри зі Спартою та Славією, адже це команди, які дають бій найкращим командам світу, і я дуже вдячний, що маю честь грати проти них.

- Чи почуваєшся повністю інтегрованим у чеську футбольну спільноту? Які моменти найбільше сприяли твоїй адаптації?

- Так, можу з упевненістю сказати, що адаптувався і почуваюся частиною місцевого футболу. За це можу подякувати деяким людям, які в мене вірили й дали мені цей шанс.

Чи відбулися якісь зміни у твоїх тренуваннях у Чехії в порівнянні з тим, як це було в Україні?

Як на мене, не так вже й сильно. Тренування в усіх куточках світу мають багато спільного, адже футбол – це універсальний спорт. Проте, кожен тренер привносить щось своє, тому я постійно вдосконалююся і вчуся новому.

Які основні відмінності між вищою лігою та нижчими дивізіонами Чехії, в яких ти мав значний досвід?

- Найбільша різниця - це швидкість гри й прийняття рішень. На вищому рівні все відбувається значно швидше, і кожна помилка може коштувати дуже дорого. Але відповідальність перед командою, вболівальниками й самим собою залишається завжди.

Які ключові завдання ти ставиш перед собою в цьому сезоні?

- Моя головна мета - виходити на поле в кожному матчі, бути корисним для команди й закріпитися в основному складі.

Якою є для тебе важливість підтримки українських фанатів, навіть якщо вони знаходяться за межами країни? Чи відчуваєш ти їхню енергію?

Безумовно, багато молодих людей активно ведуть свої сторінки в Instagram, а деяких з них я зустрічаю на стадіонах. Можу з упевненістю сказати, що від них я отримую лише позитивні емоції і відчуваю справжню підтримку. Крім того, багато знайомих, які добре мене знають, вірять у мої здібності і демонструють свою підтримку як під час матчів, так і в повсякденному житті.

- Якими способами ти підтримуєш зв'язок з Україною, коли виступаєш за межами країни? Чи береш участь у волонтерських ініціативах або допомагаєш Збройним силам України?

Мене дратує, коли люди стверджують, що вони на економічному, спортивному чи волонтерському фронті. Справжній фронт розташований далеко від Чехії — в Україні. Саме там відважні бійці ведуть боротьбу і захищають справжні позиції.

Я маю навички гри у футбол. Тому влітку, під час міжсезоння, я долучився до роботи в літньому дитячому таборі, де тренував дітей, які стали біженцями. Це дало мені можливість привнести трохи радості та задоволення від гри у їхнє життя.

- Чи питають партнери по команді про Україну? Що ти їм розказуєш?

Так, вони прекрасно усвідомлюють, що відбувається і хто є агресором. Їм не потрібні політичні лекції. Проте, звісно, хлопці інколи запитують про новини, і я ділюсь з ними тим, що знаю.

Чи є у тебе футбольні кумири, на яких ти прагнеш рівнятись у своїй грі?

Я завжди захоплювався грою Карлоса Пуйоля. Його вміння бути лідером, дисципліна та постійність справляють враження. Він залишався справжньою особистістю як на футбольному полі, так і поза його межами. Завдяки цим рисам Пуйоль здобув величезну повагу серед своїх товаришів і фанатів. Коли я грав у дитячих та юнацьких командах Динамо і Колоса, де мені доводилося бути капітаном, я завжди прагнув брати з нього приклад.

Які рекомендації я отримував від своїх наставників у Чехії, що сприяли моїй адаптації та розвитку?

Єдине, що треба, це більше спілкуватися під час матчу та працювати з першої до останньої хвилини. Я вважаю, що вже значно покращився в цьому порівняно з початком своєї кар'єри в Чехії.

Ким мріяв стати Кім у своїй молодості? Чи був футбол завжди твоїм головним прагненням?

Я почав займатися футболом у п’ятирічному віці, тому думки про інші кар'єри ніколи не виникали. Мені дуже приємно, що цей спорт став однією з основних складових мого життя.

Чи маєш намір залишитися на професійному рівні в Чехії, чи, можливо, мрієш спробувати свої сили в іншому чемпіонаті?

Мрії повинні супроводжувати людину впродовж усього життя, проте поки я перебуваю тут, я маю можливість довести свою цінність як тренерам, так і самому собі.

Яка твоя думка про майбутнє чеського футболу?

- За останні два роки рівень чемпіонату суттєво зріс, і це помітно не лише через прихід нових гравців, але й через ставлення футболістів до своєї роботи.

- Які в тебе є хобі або інтереси поза футболом? Як проводиш вільний час у Празі?

Займаюся вивченням мов, люблю читати, переглядати фільми, а також грати у теніс або дартс. Мій дім у Тепліце, тому значну частину часу проводжу там з командою або просто відпочиваю вдома. У Прагу відвідую лише у вихідні, щоб зустрітися з батьками або друзями.

Якби футболу не існувало, який інший вид спорту міг би стати моїм захопленням?

- Завжди цікавився боксом. Це кардинально інший спорт, де ти залишаєшся сам на сам із суперником, без партнерів по команді. У боксі також важлива не лише фізична сила, але й швидкість думки, кмітливість та здатність стратегічно прораховувати свої дії наперед. Це своєрідний інтелектуальний бій, який мене захоплює. До того ж, як і футбол, бокс - це завжди видовищне шоу, яке дарує емоції та драйв уболівальникам.

- Що ти найбільше цінуєш у своїй професії?

У футболі мене приваблює те, що це гра, в якій важлива командна взаємодія. Результат залежить від кожного гравця, і всі ми підтримуємо один одного. Це формує довіру та вміння працювати на спільну мету. Мені також подобається весь процес – від тренувань до емоцій, які переживаю під час матчів.

Михайло Реуцький для Переможця.

Відповідальний за редагування - Денис Шаховець.