Два Майдани: спільні риси та відмінності шляхів Тбілісі і Києва.

З різницею у десять років бачимо чимало разючих повторів і не менш важливих відмінностей

Світ зосередив увагу на протестах у Грузії, які вже десяту ніч поспіль проходять у різних формах, викликаючи різноманітні реакції як з боку учасників акцій, так і з боку уряду.

Особливо пильно дивляться в Росії, зі своїх стратегічних імперських міркувань, дивиться і впливає, використовуючи, як важіль, свою вірну "грузинську мрію".

Європа демонструє свою підтримку та надію на успіх проєвропейських сил. Декілька країн Європейського Союзу, включаючи Україну, запроваджують санкції, проте наразі домінує позиція "глибокої тривоги".

Не залишаються осторонь подій, що відбуваються в Грузії та Туреччині, яка також має свої власні інтереси в цьому значущому для неї регіоні.

Чисельність протестуючих у Грузії, подібно до ситуації в Україні під час Революції гідності, залишається на високому рівні. Проте, в залежності від днів, активність демонстрантів може змінюватися, що, в свою чергу, залежить від дій правоохоронців та здатності залучати нових учасників.

Після жорстких розгонів протестів у Тбілісі та Батумі, демонстранти знову виходять на вулиці, реагуючи на заклики, поширювані в соціальних мережах. Студенти активно підтримують акції, а в деяких містах, зокрема в Батумі, блокують дороги, університети не функціонують, державні установи оголошують страйки, а окремі чиновники подають у відставку.

Протести не вщухають відтоді, як прем'єр-міністр Іраклій Кобахідзе (просто дивно, як він знехтував печальним досвідом Януковича/Азарова) заявив, що переговори щодо вступу до ЄС перенояться не раніше 2028 року. Натомість президентка Грузії Саломе Зурабішвілі виступила проти позиції уряду, назвавши це "війною проти народу". А опозиційні сили нарешті оприлюднили свої вимоги до грузинського уряду, хоча відповіді на них і досі не отримали.

Однак, особливо трепетно ставляться до ситуації із євромайданами у Сакартвело українці. Надто початок нагадує нам осінь десятирічної давнини. Понад те - активні учасники Майдану в Україні 2013 року роблять прості висновки і мають підґрунтя не лише для порівняння ситуації у Грузії зразка 2024, а й сильне емоційне співпереживання, - "ми співчуваємо грузинам і розуміємо їх як ніхто", пояснює Олег Саакян, політолог.

Український журналіст Юрій Луканов спеціально приїхав до Тбілісі, аби відстежувати перебіг грузинського Майдану, і запевняє, що усі учасники протестів, з якими він спілкувався, знають і відчувають підтримку українців.

Уявімо собі ситуацію, коли журналіст підійшов до одного з учасників протестів, який тримав у руках синьо-жовту стрічку. Коли його запитали, чому він, грузин, вибрав саме український прапор для протесту, чоловік відповів, що їхня надія покладена на Україну. "Якщо Україна переможе, то переможемо і ми, і всі інші. Якщо ж Україна зазнає поразки, то і нам буде важко", - наводить слова протестуючого журналіст. Таким чином, можна побачити, що між Україною та Грузією існує чимало спільного.

У цілому, Луканов зазначає, що на протестах панує явний та потужний антиросійський дух. Проте, за межами активних конфліктів ситуація виглядає інакше. "На проспекті Шота Руставелі, у самому центрі Тбілісі, люди продовжують жити своїм звичайним, мирним життям".

Це, власне, нагадує український Майдан зразка 2014 року. Якщо центр столиці України палахкотів полум'ям, лунали постріли, за межами місця опору та барикад працювали кав'ярні, сиділи компанії і жили своє щоденне життя.

Нещодавно Володимир Зеленський оголосив про запровадження санкцій проти уряду Грузії. "Ці санкції спрямовані проти тієї частини влади, яка намагається здати Грузію в руки Путіна", - зазначив президент у своєму зверненні. Україна посилає чіткий сигнал, демонструючи, що розуміє причини протестів і підтримує їх учасників. Адже, виходячи з власного досвіду, знає, наскільки важливо в такі моменти відчувати опору.

Юрій Луканов, перебуваючи серед грузинських протестувальників каже, що у настроях порівняти їх наразі можна з українцями з перших тижнів Євромайдану - люди, скоріше, виходять на площі саме для протесту, а не протистояння. "Вони висловлюють свою незгоду з діями влади. Це схоже (точно, як у нас, - ред.) на тусовку, - люди ходять у натовпі, щось обговорюють, роздають бутерброди. Я запитав у двох молодих жінок, які роздавали куплені за свої кошти сендвічі, чому вони це роблять. Відповідь: "Ми хочемо підтримати протести, тому що хочемо в Європу, а уряд, не хоче".

Журналіст підкреслює ще одну спільну рису — горизонтальність зв'язків у формуванні протестного середовища. Однак це може призвести до неприємних наслідків: Луканов відзначив відсутність чітко визначеного координаційного центру, здатного оперативно підтримувати грузинських протестувальників у відповідь на виклики, на відміну від ситуації в Україні. На Майдані потреби озвучувалися на сцені або передавалися через соцмережі, і їх вдавалося швидко вирішувати. Слід зазначити, що можливо, це є свідомою тактикою — координатори протестів існують, але залишаються в тіні, аби не дати владі шансу їх нейтралізувати.

Сутички вчорашнього (6 грудня) вечора знову нагадують українські події: "В Тбілісі знову розігнали акцію протесту. Мер Тбілісі, колишній футболіст київського Динамо, Каха Каладзе збирається встановити ялинку на проспекті Руставелі. Знову нагадує український 2013 рік. (Тобто "йолку" Януковича, - ред.) Чи не так?"

Про подібність обидвох протестів говорить і Олег Саакян, однак у геоплітичному зрізі: "Це вибір, як в Грузії, так і в Україні. Лінія революції проходить по питанню вступу в Європейський Союз і взаємовідносин з Росією. Очевидно, що проросійська влада Грузії протистоїть проєвропейськи налаштованому суспільству, так само, як в Україні 10 років тому. При цьому є ціла низка відмінностей, які важливо враховувати".

Відмінності між грузинським та українським майданами

Однак, обидва співрозмовники зазначають, що існують суттєві відмінності між подіями в Україні 2013-14 років та сучасною ситуацією в Грузії. Початкові етапи протестів мають спільні риси, але подальший розвиток подій йде різними шляхами.

Побувавши в епіцентрах обидвох мадайнів, Юрій Луканов наголошує на тому, що грузинський варіант більше є демонстрацією незгоди, аніж активними протестпми. "Демонстрація, а не опір", - каже журналіст. Українці уже на початку Майдану відповідали силою на насилля правоохоронних органів. "У мене враження, що без визначеної чіткої мети тут все може швидко закінчитись", - пояснює Луканов. З того, що він бачив: "Мітингувальники зробили спробу встановити намети, але поліція їх зруйнувала і більше таких спроб не було". Знову зазначимо від себе: "наметну" тактику протесту грузини застосували раніше українців, ще наприкінці 80-х, за совєтів, тобто.

У Тбілісі немає постійної локації, яка б у різні часи в Україні слугувала осередком для зборів, спілкування та формування політичних лідерів Майдану. До того ж, протести в Грузії зазвичай стартують увечері, а вдень і вночі протестувальники не займають площі. "Необхідно надати акціям на площах глибший зміст. Це має бути не лише вираження своєї думки, а справжній опір. І саме в цьому аспекті я вбачаю недостатність".

Не відчув журналіст і одностайності протестувальників щодо альтернативи нині діючому уряду. Різні співрозмовники називали різних політиків. Однак, більшість взагалі не могли назвати жодного імені. Грузинський майдан ще не народив свого харизматичного лідера. Хтось нарікав на експрезидента Саакашвілі (який досі сидить у в'язниці, - ред.), а хтось скептично ставився до ще діючої президентки Грузії Саломе Зурабішвілі.

Втім, як зазначає Олег Саакян, роль, яку відіграє Зурабішвілі важлива для протестів. Але її позиції, як лідерки протесту, малоймовірна при такій посаді: "Президенти революції не роблять. Під прапором Зурабішвілі молодь не готова об'єднуватись, а нових лідерів ще нема".

Також Олег Саакян структурує відмінності Грузії та України з погляду геополітики: "Перша, навіть формальна відмінність, це те, що в грузинському випадку є підтримка діючої президентки, чого не було в Україні.

Ще одна важлива різниця полягає в чисельності населення: в Грузії проживає близько 4 мільйонів людей, тоді як в Україні ця цифра в десять разів більша — 40 мільйонів. Це створює суттєву перевагу для Росії: поглинути 4 мільйони значно легше. Олег Саакян додає: "Україна має спільний кордон з Європейським Союзом, тоді як Грузія відокремлена від Європи водами моря. Тому шанси на успіх революційних зусиль у Грузії є меншими, якщо сподіватися на хоч якусь символічну підтримку з боку Європи".

Окрім того, Саакян радить зважати на історичне минуле, яке різнить наші ситуації. "Я би не шукав аналогії українського завершення подій у Сакартвело. Це різні події. У Грузії в анамнезі є громадянська війна (відносно недавня. Ред) і війна з Росією 2008 року, а ще - це насправді маленька країна. У Грузії за Саакашвілі були задіяні доволі репресивні методи здійснення реформ. Відповідно, ми бачимо, що у нинішньої поросійської влади є суспільна підтримка доволі значної частини грузинського суспільства. (Близько 40%, якщо орієнтуватися на реальні результати недавніх виборів). Грузія десяток років рухалася в енерції контрреволюції".

Проте й Україна за часів Януковича також рухалася на північ, відкидаючи проєвропейські орієнтири.

Окремо пояснює політолог "поколіннєву" різницю. Він нагадує, що в Україні революції робить молодь, але саме підтримка людей середнього віку ставала важливим фактором перемог.

Юрій Луканов звернув увагу на відмінності між різними поколіннями грузин на протестах: площі заповнені молоддю, яка в основному не володіє російською мовою, спілкуючись грузинською або англійською. Натомість люди середнього та старшого віку, хоч і не знають англійської, розуміють російську.

Політолог Саакян підкреслює важливість спостереження за реакцією старшого покоління на підтримку студентів і молоді у контексті насильства, яке чинить грузинська влада. Він зазначає, що якщо протест зможе об'єднати представників не лише одного, а принаймні двох поколінь, то у нього з'явиться реальна можливість перетворитися на революцію.

Грузія в точці біфуркації. Грузини наважились спробувати переломити сценарій російського поглинання. "У найближчі місяці Грузія піде по умовному українському сценарію або по умовно білоруському", - підсумовує Саакян.

Обережність українців в прогнозах можна зрозуміти. За місяці стояння Майдану, подібних сценаріїв у 2013-14 роках ми пам'ятаємо чимало: як українського так і міжнародного штибу.

Але прикладів сусідів ми не мали, на відміну від грузин... Хоча революції не мають однакових лекал, - спрацювати може будь-який сценарій.

Проте, незважаючи на спроби знайти свої власні маршрути, важливо не забувати, що стратегічний успіх досягають ті, хто володіє витривалістю та сильним прагненням рухатися вперед до перемоги.

Підсумовуючи. Грузинські та українські протести мають такі спільні риси:

Тривалість: Протестні акції в Україні перетворилися на багатомісячну боротьбу, що супроводжується мітингами з мільйонними натовпами, тоді як у Грузії вони поки що тривають лише кілька днів.

Позиція політичної еліти: В Україні президент Янукович категорично відкинув вимоги Майдану. У Грузії президентка Саломе Зурабішвілі підтримує протестувальників, що свідчить про внутрішні розбіжності у владних структурах.

Ефективний контекст: Український Майдан швидко еволюціонував у затяжний табір з барикадами та польовими кухнями. В Грузії ж протестувальники більше спираються на мобільність і локальні акції. В Україні існувала постійна сцена, яка слугувала комунікатором для мас, тоді як у Грузії така локація відсутня.

Итог (на данный момент):

В Україні Майдан завершився зміною уряду після втечі Януковича, в той час як у Грузії протестні акції поки що не призвели до суттєвих політичних зрушень.

Ці події демонструють, що євроінтеграція стає важливим маркером для суспільств пострадянського простору у спробі втечі від російського панування.

...Тим часом, Грузія готується до чергового вечірнього протистояння. На центр Тбілісі звернені погляди багатьох. Серед них є точно ті, хто вболіває, співпереживає і розуміє грузин, у всій палітрі їхньої боротьби.

Так, ми не маємо уподібнювати стратегії обидвох майданів, але в нас є важлива спільність: мета і ворог. Боротьба триває навіть у найтемніші часи, ми це знаємо .