Карпаты: как «львы» на змей охотились

2013 рік, який ми зустрічатимемо вже за лічені дні, буде Роком Змії. А змія, як відомо, істота кусюча.

Причому зазвичай її укуси приносять біду. Щоправда, значно рідше, та все ж бувають випадки, коли саме укус змії або ліки, виготовлені на основі зміїної отрути, повертають людину до життя або сприяють її швидшому одужанню. Щось подібне у Рік Змії траплялося в минулому і з львівськими «Карпатами».

За 50-річну історію існування клубу «Карпати» пережили чотири зміїних роки. Одразу скажемо, що особливо вдалими вони для «зелено-білих» не видалися. Звісно, будемо надіятися, що прийдешній 2013 рік виявиться куди успішнішим. Але наразі, аналізуючи чотири попередні, мусимо констатувати, що в них «леви» з нейтралізацією «змій» давали собі раду значно рідше, ніж цього хотілося їхнім прихильникам.

1965: ПОДАРУНОК ВІД ЧИНОВНИКІВ

У сезоні 1965 року, третьому в історії львівських «Карпат», «зелено-білі», як і в двох попередніх, грали в Другій групі класу «А» чемпіонату СРСР. Змагання за участю 32-ох команд відбувалися в два етапи. Спочатку пройшли турніри в двох підгрупах у два кола, по закінченні яких по вісім кращих, загалом 16 команд, продовжили боротьбу в фінальній частині за дві путівки у Вищу лігу. Причому на другому етапі враховувалися лише ті очки, що були набрані в іграх з командами, які також потрапили до вирішальної стадії чемпіонату.

Перший в історії карпатівців Рік Змії почався з представлення нового старшого тренера – знаменитого в минулому футболіста Миколи Дементьєва, якому в ході сезону виповнилося 50 років. Цікаво, що його попередник Сергій Коршунок залишився у Львові, але перейшов на посаду начальника команди, а Ернест Юст й надалі працював асистентом старшого тренера.

Також слід відзначити, що в «Карпатах» продовжувалася плинність кадрів, причому левова частка новачків це були приїжджі гравці, в основному з Росії. Та воно й не дивно, адже Дементьєв і Коршунов також були з Росії. Все це не могло не позначитися на грі команди і, як наслідок, на її результатах.

На першому етапі «Карпати» не без проблем виконали завдання-мінімум – пробилися у вісімку кращих. У 30-ти іграх «зелено-білі» набрали 33 очки (нагадаємо, тоді за виграш давали не 3, а 2 очки) – 11 перемог, 11 нічиїх і 8 поразок при різниці м’ячів 36–22, що в підсумку вивело їх на 7-е місце у підгрупі.

Попередній етап закінчився 17-го вересня, а вже за чотири дні стартувала фінальна частина. Її карпатівці розпочали двома переконливими домашніми перемогами над «Волгою» з Горького (нині – Нижній Новгород) та івановським «Текстильником» – 3:0 і 4:2 відповідно. Втім, загалом команда грала невиразно. Особливо це стосується матчів на виїзді, де було отримано лише одну перемогу – над карагандинським «Шахтарем».

Тож логічно, що фінішували «Карпати» в середині турнірної таблиці. У 30 іграх «зелено-білі» мали по десять перемог, нічиїх і поразок при різниці м’ячів 29–25. 30 набраних очок не дозволили піднятися вище 9-го місця, яке, в принципі, відповідало невисокому рівню гри, що демонструвала команда впродовж року. За великим рахунком, у тренерів не було претензій лише до форвардів Валентина Гусєва і Анатолія Крощенка, які на двох забили 31 гол.

Та головне випробування сезону для «Карпат» було попереду. Наприкінці листопада на «зелено-білих» чекали два матчі із земляками з львівського СКА. Армійці під орудою Сергія Шапошнікова того року стали чемпіонами України серед клубів класу «Б» і згідно з Регламентом, отримали шанс у перехідних іграх з «Карпатами» поборотися за путівку у Другу групу класу «Б». Обидва матчі відбулися в Сімферополі.

Карпатівці грали на фоні втоми – що не кажіть, а 46 матчів лише в чемпіонаті, це не жарт. Натомість армійці були на підйомі і двічі впевнено перемогли – 2:0 і 3:0. Тож на «Карпати» чекало пониження в класі. Але на допомогу прийшли футбольні чиновники з Москви. Федерація футболу СРСР прийняла рішення розширити Другу групу класу «А» і в такий спосіб у сезоні 1966 року Львів на всесоюзній арені мав двох представників – «Карпати» і СКА.

1977: НА ДНІ

У неофіційній підсумковій турнірній таблиці за 1976 рік, в якій сумуються результати обох чемпіонатів СРСР у Вищій лізі, «Карпати» посіли третє місце. Але вся проблема в тому, що медалі вручали за кожен турнір окремо. А «зелено-білі» двічі фінішували четвертими. Причому в обох випадках підопічні Ернеста Юста поступалися тбіліському «Динамо» за гіршою різницею забитих і пропущених м’ячів.

Про події 1976 року, який закінчився трагічною домашньою поразкою (0:3) від «Зеніта» і втраченими медалями, які фактично вже були в кишені, ми згадали лише для того, аби всі наочно побачили, з яких позицій у всесоюзному рейтингу «Карпати» розпочинали другий у своїй історії Рік Змії.

Прийшовши за зимову перерву до тями після трагедії осені-1976, уболівальники «Карпат» вірили, що в новому сезоні, а того року проводився ювілейний, 40-ий чемпіонат СРСР, їхні улюбленці таки зійдуть на подіум. Проте сталося, як гласить народна мудрість, далеко не так, як гадалося. Чемпіонат 1977 року видався для нашої команди напрочуд невдалим.

Уже на самому старті чемпіонату було помітно, що на діях гравців позначається непроста психологічна обстановка, яку спричинили взаємні образи команди та керівництва області після провального фінішу попереднього сезону. В обкомі партії (а він тоді фактично й керував футболом) дали вказівку взяти курс на омолод-ження складу. Як згодом зізнався Ернест Юст, саме тоді він вперше піддався емоціям партчиновників і розпрощався з деякими досвідченими гравцями, тим самим зробивши перший помилковий крок на шляху до пониження в класі.

Львів залишили захисники Валерій Сиров та Іван Герег і центрфорвард Роман Хижак. Окрім них, з різних причин рідко почали грати в основному складі воротар Олександр Ракитський та опорник Остап Савка – стержневі гравці команди. Особливо відчутною була відсутність кіпера й оборонців. А невпевнена гра в захисті, як відомо, не може не позначитися на діях всієї команди.

Аби більш-менш спокійно почуватися в заключній частині чемпіонату, «Карпатам» необхідно було вдома обі-грати бакинський «Нефтчі» і московський ЦСКА – своїх прямих конкурентів за «місце під сонцем». Однак у грі з кавказцями, яка відбулася за густого туману, спортивне щастя було на боці гостей. Карпатівці два тайми атакували. Але пропустили ще до перерви дві результативні контратаки – 0:2. Рук «леви» не опустили, але спромоглися лише на те, щоб відігратися – 2:2. Історія повторилася і в грі з ЦСКА. Різниця лише в тому, що фінальний свисток зафіксував рахунок 1:1.

У підсумку «Карпатам», щоб залишитися в еліті радянського футболу, забракло дещиці – одного очка. «Зелено-білі» в 30-ти іграх набрали 26 очок. Цікаво, що одразу чотири команди – «Арарат», «Дніпро», «Нефтчі» і ЦСКА – набрали лише на один пункт більше. І коли б карпатівці мали також 27 очок, то вони завдяки кращій різниці м’ячів фінішували б на 11-му місці.

Але сталося все трішечки по-іншому і в результаті Львів втратив прописку у Вищій лізі. Втім, як це не дивно, жодних розбірок ніхто не влаштовував. Не було під час міжсезоння і суттєвих кадрових змін. Керівництво тверезо оцінило ситуацію і поставило чітке завдання: зберегти склад та вже за рік повернутися в елітний дивізіон. Але це вже зовсім інша історія, яка не має жодного стосунку до Року Змії.

1989: ВІДНОВЛЕННЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ

Запропонувавши наприкінці 1981 року об’єднати дві провідні команди Львівщини в одну, командування ПрикВО обіцяло, що СКА «Карпати» вже за рік-два поверне столиці Галичини місце у вищій лізі. Та реалізувати задумане на практиці не вдалося.

Більше того, з кожним сезоном СКА «Карпати» виступав все гірше, а найголовніше – у львів’ян почав взагалі зникати інтерес до футболу. До того ж чимало талановитих молодих футболістів регіону – на відміну від своїх попередників, які мріяли одягти зелено-білу футболку – намагалися всіма силами оминути СКА «Карпати». Достатньо сказати, що вихованці львівського футболу Вадим Тищенко і Володимир Татарчук у 1988 році стали олімпійськими чемпіонами, але до міста Лева на той час уже не мали жодного стосунку.

Відвідуючи матчі СКА «Карпати», львів’яни все більше відчували ностальгію за правдивими «Карпатами». Тож цілком закономірно, що вже у першій половині 80-их років почали лунати заяви з вимогою відродити «Карпати», якими опікуватимуться профспілки, а не військові. Однак до конкретних дій справа дійшла лише у 1987 році, а фінальний акорд відновлення справедливості прозвучав на початку 1989 року – третього Року Змії в історії клубу, який став першим в новітній історії «зелено-білих».

5 січня 1989 року – пам’ятний день в історії не лише ФК «Карпати», не лише львівського, а всього західноукраїнського футболу. Саме цього дня, о 15:00, в кабінеті № 290 Держкомспорту СРСР на Лужнецькій набережній у Москві було підписано Свідоцтво про відродження після семирічної перерви футбольної команди «Карпати» (Львів). Документ № 14 – 2/45 про включення «Карпат» у чемпіонат СРСР серед команд Другої ліги підписав начальник Управління футболу і хокею цього відомства В’ячеслав Колосков.

У січні 1989 року було відкрито банківський рахунок для фінансування відроджених «Карпат», на який можна було перерахувати внески як від трудових колективів, так і громадських організацій та приватних осіб. Того ж місяця було сформовано і керівництво команди. Начальником команди став Ігор Кульчицький, головним тренером – Борис Рассихін, тренером – Ростислав Поточняк.

А в лютому відбулась установча конференція ФК «Карпати», на якій президентом клубу обрали Юліана Кордіяка. Того ж місяця стало відомо і про реорганізацію системи змагань у другій лізі. Зокрема, Україні у трьох новостворених так званих Буферних зонах (по 22 команди в кожній), переможці яких і здобували путівки в першу лігу, виділялося лише 10 місць. І це при тому, що в другій лізі Україна мала 29 команд майстрів.

За «сприяння» Федерації футболу України «Карпати» потрапили в одну зону з командами Білорусі, Молдови, Литви, Латвії, Естонії та Нагорного Карабаху. З українських клубів у цій же зоні компанію галичанам склала лише чернігівська «Десна». Зрозуміло, що таке рішення призвело до збільшення фінансових витрат клубу. При цьому перед командою, яку фактично ще потрібно було сформувати, футбольні функціонери з Києва поставили нелегке завдання – потрапити до квартету найсильніших. В іншому разі наступного сезону «Карпати» у Буферній зоні мав замінити інший клуб з України.

Для вирішення поставлених турнірних завдань необхідно було перш за все створити справжній колектив однодумців. І потрібно віддати належне тренерському складу, який зумів поєднати досвід ветеранів із завзяттям молоді. Уже в першому матчі, який «Карпати» провели 20-го квітня 1989 року в Ленінграді (нині – Санкт-Петербург) проти тамтешнього «Динамо», наша команда, продемонструвавши видовищний та результативний футбол, перемогла з рахунком – 4:2.

Виграли відроджені «Карпати» і свій перший домашній поєдинок. 29-го квітня 1989 року «зелено-білі» взяли гору над «Арцахом» зі Степанакерта – 2:1. Вдало «Карпати» провели також майже всі інші домашні поєдинки в сезоні – 18 перемог у 21 матчі. Непогано йшли справи в «зелено-білих» і на виїзді: 6 перемог, 8 нічиїх і 7 поразок. Тож 3-є місце можна було вважати успіхом, тим паче, що перед початком сезону завдання стояло потрапити в квартет найкращих.

2001: ВЕСНЯНЕ ПАДІННЯ- ОСІННІЙ ПІДЙОМ

Наразі останній Рік Змії в літописі «Карпат», на відміну від попередніх, припадає не на радянський період, а на новітню історію України. Змінилася не лише політична ситуація, а й схема проведення чемпіонату країни. Як і в більшості країн Європи, в Україні головний національний турнір проводять за схемою «осінь-весна». Тож тепер кожен рік охоплює другу частину одного чемпіонату і першу наступного.

2001 рік вболівальники «Карпат» очікували з оптимізмом. Ще б пак, «зелено-білі» на зимову перерву пішли у п’ятірці кращих, і у Львові небезпідставно мріяли про повторення успіху сезону 1997/1998, коли «леви» здобули бронзові медалі – наразі єдині в історії клубу. Але виявилося, що всі сподівання вболівальників були марними. Ще в кінці грудня 2000 року футболісти «Карпат», повернувшись з відпустки, дізналися, що з фінансуванням команди є серйозні проблеми.

Тож цілком закономірно, що відразу почався відтік гравців основного складу. На зміну їм запросити кваліфікованих і досвідчених футболістів не було коштів, тому в команду прийшли молоді місцеві вихованці. Серед них було чимало талановитих хлопців, але для того, щоб заграти на належному рівні, їм потрібен був час.

Показовим також є той факт, що на перший зимовий збір «Карпати» вирушили тільки в самому кінці січня, коли інші команди вже розпочали підготовку. Всі ці негаразди не могли не позначитися на грі команди та її результатах. Найкращий матч весняної частини «Карпати» зіграли з «Динамо» в Києві. Причому нічия (1:1) ледь не позбавила динамівців «золота» в чемпіонських перегонах з «Шахтарем». Але того сезону вдалі матчі, як-от з чемпіоном, для «Карпат» радше були винятком, ніж закономірністю.

Достатньо сказати, що в другому колі «зелено-білі» спромоглися виграти тільки два матчі. Тож підсумкове 10-е місце серед 14-ти команд-учасниць, між іншим, найгірше на той момент в історії виступів карпатівців у чемпіонатах України, було цілком логічне і закономірне.

Зовсім по-іншому склалася друга частина четвертого зміїного року «зелено-білих левів». Сезон 2001/2002 став одним з найскладніших в історії «Карпат»: в 11-му за ліком національному чемпіонаті львів’яни провели два абсолютно різні кола. Але нас сьогодні цікавить лише перше з них.

Під час короткого літнього міжсезоння у таборі львівських «Карпат» сталися серйозні зміни. Зокрема, Почесним президентом ФК «Карпати» став Петро Димінський, на той час голова Спостережної ради НПК «Галичина» – нового генерального спонсора клубу. Чималі зміни відбулися і в складі «зелено-білих».

Сезон карпатівці розпочали просто відмінно: у восьми іграх чотири перемоги, стільки ж нічиїх і жодної поразки. Це дозволило галичанам одноосібно очолити турнірну таблицю. Щоправда, головні фаворити чемпіонату – «Шахтар» і «Динамо» – мали по три матчі в запасі, та все ж... Саме киянам і вдалося перервати безпрограшну серію «левів»: в 9-му турі ми програли динамівцям 1:4. А за тиждень така ж доля спіткала «зелено-білих» і в домашньому матчі з гірниками – 0:2.

Та все ж заключну третину першого кола «Карпати» відіграли дуже добре і на зимову перерву пішли третіми. Керівництво клубу поставило взимку перед командою чітке завдання – пробитися в єврокубки. Однак набравши в другому колі тільки 5 (!) очок, команда в підсумку фінішувала на 8-ій позиції. Але це було весною 2002 року, тобто змія до цього провалу аж ніяк не причетна.