Гаджиев: «Это'О следил за матчем Таврия — Кривбасс»

Російський футболіст, родом із Дагестану, розповів, чому змінив «Анжи» на «Таврію».

— Махаче (наголос на перший склад. — А.В.), коли влітку «Анжи» розірвав з вами контракт, це трохи здивувало, адже в попередньому сезоні ви зіграли за команду 23 поєдинки і забили 3 м’ячі…
— У мене виник невеличкий конфлікт із відомим агентом Германом Ткаченком, який веде справи «Анжи». І в підсумку власник клубу вирішив, що я маю залишити команду. Загалом, розійшлися по-людськи.

— В «Анжи» нині гроші, зірки, Ліга Європи, амбіції… Сильно шкодуєте, що повинні були залишити клуб?
— Завжди ставився до фінансових можливостей клубу просто — всі ці речі псують справжнього чоловіка, тож гроші для мене ніколи не були головним у житті. Єдине, чим був розчарований, що маю залишати рідний Дагестан.

— Як опинилися в «Таврії»? Невже не було варіантів для продовження кар’єри в Росії?
— А я інші варіанти, за великим рахунком, і не розглядав. Залишивши Махачкалу, відпочивав із сім’єю і зрозумів, що перейти в інший російський клуб, який конкурує з «Анжи», мені складно — щиро не хотів грати проти цієї команди, це — неправильно. Потім з’явилася можливість продовжити кар’єру в «Таврії», тож я практично відразу погодився.

— Ви дебютували в російській прем’єр-лізі за «Сатурн», коли його тренував Гаджи Гаджиєв (однофамілець), а пізніше саме він запросив вас до «Анжи». У «Волгу» не кликав?
— Кликав. У Нижньому Новгороді мені запропонували вигідні умови контракту, але я відмовився.

— Тільки через «Анжи»?
— Не лише. Для мене необхідна складова — аби клуб ставив перед собою високі завдання, щоб я знав, для чого виходжу битися на поле. А якщо «Волга» більше думає просто про перебування у прем’єр-лізі, отже — нам не по дорозі. Уже тут, у Сімферополі, мене запевнили, що висока мета є — вихід до єврокубків. Я щасливий, що погодився, бо мене не обманули — бачу, що слова керівників не розходяться з ділом.

— На який термін підписаний контракт із «Таврією?»
— За системою «1+2». Тобто, по завершенні нинішнього сезону подивлюся, що відбувається з командою, поговоримо з керівництвом і, цілком імовірно, залишуся в «Таврії». Утім, може бути й таке, що не буду їй потрібний, побачимо.

— Дуже втратили у фінансовому плані?
— Не сказав би. Звісно, тут я отримую не ті гроші, які хотів би мати. Але фінанси — це одна з тих речей, якою можна пожертвувати заради людей і стосунків із ними. З першого ж дня мене в Сімферополі прийняли, мов рідного: лікарі, адміністратори, футболісти, тренери, керівники. Тож хіба я міг думати передовсім про гроші?

— А в ігровому плані? Не вважаєте, що зробили крок назад, перейшовши в український чемпіонат?
— Інколи потрібно зробити крок назад, аби потім зробити два вперед.

— Олег Лужний, мабуть, мало схожий у своїй роботі на Гуса Хіддінка…
— Справді, це — різні тренери й люди. Олег Лужний — жорсткий наставник, який знає свою роботу і як досягти результату. Мені одразу ж сподобалася його об’єктивність, чіткість і прямота. Проте головним, що я відчув, є те, що хлопці готові битися за свого тренера. І я битимуся — однозначно.

— А які у вас були стосунки з голландським спеціалістом?
— Прекрасні! Коли Хіддінк дізнався, що я залишаю команду, то відразу ж викликав до себе й сказав, що не розуміє, чому так відбувається, і він був би радий зі мною співпрацювати, бо вважає хорошим гравцем.

— А з цілою колонією зірок? Ето’О, Жирков, Жусілей, Буссуфа, Самба. Не так давно в команді був Балаш Джуджак і грав Роберто Карлос…
— Я з усіма ними спілкувався дуже тепло. Скажімо, після перемоги над «Кривбасом» текстове повідомлення на мобільний отримав від Самюеля Ето’О. Написав, що спостерігав в Інтернеті, з яким рахунком грає «Таврія», й щасливий, що я знайшов собі нову команду.

— Мабуть, приємно отримувати смс від самого Ето’О?
— Він простий хлопець, ми з ним товаришували. Гадаю, це — заслужене ставлення до себе, адже коли в Махачкалу приїздили нові гравці, ми, дагестанці й старожили команди, робили все можливе для їхнього комфорту. І в нас це виходило.

— Із ким спілкуєтеся в «Таврії» найбільше?
— Загалом, налагодив контакт із усіма, але найбільше — з Максимом Калініченком.

— Знайомі з ним ще з часів московського «Спартака»?
— Так! Я тоді був ще зовсім пацаном і грав за «дубль», а їхня бригада: Калініченко, Торбинський (нині — гравець «Локомотива». — А.В.) та ще кілька хлопців уже були максимально наближені до основного складу. Тоді ми з ним і познайомилися.

— У вас є досвід виступу за молодіжну збірну Росії. Один час російські колеги писали, що можете дебютувати за національну команду…
— Я завжди був готовий і чекав виклику до першої команди Росії. Але футбол нині, на жаль, тісно пов’язаний із політикою — хтось постійно просуває «своїх». Зрештою, я впевнений у своїх силах і готовий працювати, щоб отримати омріяний виклик. Упевнений, це — єдиний шлях до успіху. Також сподіваюся, що в збірній гратимуть винятково об’єктивно найсильніші футболісти, які заслужили цього своїм ставленням до роботи.

— Як облаштований побут «Таврії», порівняно з «Анжи»?
— У Махачкалі створені не гірші умови для роботи, ніж у «Реалі», «Барселоні» чи «Манчестері Юнайтед»: найвищі зарплати, найшвидші літаки, найдорожчі машини, найзручніша тренувальна база, найтепліше ставлення до футболістів… Кожен із гравців «Анжи» просто зобов’язаний гризти землю за те, яке щастя вони мають у своєму житті, і повинні неодмінно стати чемпіонами Росії. Принаймні я щиро віритиму в це й мріятиму про такий день. А щодо «Таврії», то тут керівники зробили все, що було в їхніх силах, і особисто мені — комфортно. Це також треба цінувати.

— Відомо, що ви є небожем відомого політика, члена партії «Єдина Росія» Гаджи Махачева.
— Так, це людина, яка виховала мене, коли я втратив батьків. Йому завдячую всім, бо він, у свою чергу, зробив усе, щоб я виріс справжнім чоловіком. Жив сиротою і в жорстких умовах, але це дало свої позитивні плоди.

— Він витримав уже три замахи на життя…
— Він завжди був відданий своєму народу. Завжди! Але конфлікти трапляються всюди — у Дагестані без цього нікуди. Головне, що нині всі здорові й щасливі. В цілому, життя в країні стабілізується, стає спокійнішим, поступово починає приваблювати туристів. І я справді щасливий цьому.