Ветерани без працевлаштування: як безпідставні бронювання сприяють соціальній напрузі в Україні.

Відставний молодший сержант Збройних сил України та очільник громадської організації "Українське об'єднання 'Мрія'" поділився своїми думками на тему того, як запобігти соціальній катастрофі.

Інструменти, які вимірюють напругу, існують. Але жоден з них не може показати рівень напруги в суспільстві. Відповідно, буває складно оцінити, наскільки критичними для держави можуть бути настрої демотивації, обурення чи протесту людей під час війни. Але, зважаючи на прогресуючу кількість безпідставних бронювань для працівників цирків, магазинів дитячого одягу, футбольних клубів або окремих департаментів МВС, стає зрозуміло, що показник напруги в країні наближається до точки біфуркації.

Сьогодні ми стикаємося не лише з браком особового складу на передовій, але й із серйозною нестачею піхотних підрозділів. Кількість військових частин, які комплектуються фахівцями з ППО, операторами безпілотників та медиками, ставить перед нами актуальні виклики. Це вже відчувається нині, коли військових вкрай недостатньо для повноцінного виконання всіх поставлених завдань.

Проте існує ще одна важлива проблема, яку я хотів би обговорити. Вона торкається не тільки військових дій, але й повсякденного існування наших ветеранів. Ті, хто повертається до мирного життя, часто зіштовхуються з великими труднощами при пошуку роботи. І наслідки цієї ситуації ще позначаться на нас.

Ми нерідко згадуємо про важливість надання робочих місць для ветеранів. Соціалізація цих людей — це не лише отримання пенсійних виплат раз на місяць, а й можливість активно долучитися до життя суспільства. Іншими словами, це робота, яка дозволяє людині відчувати свою цінність, заробляти на життя та брати участь у розвитку своєї країни. Саме так діє метод психологічної реабілітації після війни.

Однак для багатьох ветеранів процес пошуку роботи стає справжнім випробуванням. Навіть у сферах роздрібної торгівлі вакансії часто вже зайняті, а перевага надається фізично здоровим чоловікам, а не тим, хто зазнав травм або втратив кінцівки.

Якщо так триватиме, вже незабаром країна ризикує отримати величезну кількість безробітних ветеранів. А разом з тим і величезну кількість проблем.

Впливати на незадоволені верстви населення досить легко: достатньо вміло торкнутися їхніх чутливих місць. Чимало політиків прагнуть скористатися соціальною напругою, намагаючись залучити електорат обіцянками різноманітних пільг чи інших вигод. Серед них можуть бути не лише радикали чи популісти, а й проросійські сили, які добре знають, як маніпулювати існуючими проблемами.

Ми не можемо дозволити, щоб після всіх жертв і зусиль, які Україна витратила на здобуття своєї свободи, нас очікував такий сценарій. Щоб замість поваги та врахування потреб, ветерани стикалися з відмовами в працевлаштуванні лише через те, що їхні місця зайняті.

Як історик, я знайомий з досвідом інших країн. Наприклад, Німеччина після Першої світової війни пережила величезну економічну кризу, і багато ветеранів не могли знайти роботу. Це стало однією з причин, чому в країні зростала політична нестабільність, а радикальні ідеї знаходили підтримку серед обездолених ветеранів.

Тому ми маємо зробити все можливе, щоб уникнути соціальної катастрофи, подібної до того, що сталася в Німеччині після 1918 року. Ми маємо забезпечити ветеранів не лише пенсіями, але й реальними можливостями для роботи, соціалізації та нормального життя в мирний час. Це -- не тільки честь для країни, але й необхідність для її стабільності в майбутньому.