ВЕЛЕТЕНЬ: "Шви вже видалили. Тепер потрібно витримати ще три тижні без навантаження на ногу."

Хавбек житомирського клубу Полісся Владислав Велетень поділився своїми думками щодо процесу реабілітації після травми:

Все йде добре. Шви вже зняті. Ще приблизно три тижні не можна навантажувати ногу, а потім розпочнеться повноцінний процес реабілітації. Які були перші думки, коли отримав травму? Не хотілося пропускати матчі... Це сталося у невідповідний момент, адже ми якраз мали вирушати на гру. Дуже сумно. Дійсно прикро!

Як почуваюся? Трохи складно, бо не можу пересуватися і проводжу час вдома цілодобово. Виходжу на вулицю тільки раз на три дні, щоб подихати свіжим повітрям. Тож, ситуація така... Розумію, що пропущу чимало матчів. Це близько двох місяців чемпіонату, отже, я точно пропущу 6-7 ігор. Далі буде видно, як проходитиме реабілітація. Можливо, мені легше сприймати це, бо це не перша серйозна травма, і я знаю, як реагувати. Раніше я вже переживав серйозне ушкодження і не міг грати цілий рік.

Чи траплялося вам коли-небудь почуватися так, ніби засинаєте за кермом? Я не втратив свідомість, але був на межі. Процес звільнення зі служби завжди займає чимало часу. Ті, хто проходив службу в правоохоронних органах, добре знають, що таке обхідний лист. Я повернувся, ще не завершив офіційно всі процедури, але мене вже включили в заявку на матч з "Динамо". Ми вирішили, що важливо бути з командою та підтримати хлопців. Але отримав дзвінок, в якому мені повідомили, що потрібно терміново їхати до Краматорська для оформлення документів.

Одразу після матчу я сів у автомобіль і вирушив до Краматорська, що розташований приблизно за 700 км. Там цілий день обговорював питання з командиром бригади стосовно форми та документів. Ввечері потрібно було повернутися до Києва, адже вихідний я провів у дорозі, а вранці вже заплановане тренування. Близько четвертої ранку, коли до Києва залишалося 200 км, я заснув за кермом, і автомобіль трохи з'їхав на узбіччя. Прокинувшись, зрозумів, що потрібно зупинитися. Трохи поспав і продовжив свою подорож.

Чи виникали у тебе думки, що все може обірватися в будь-який момент? Я б не сказав, адже на автоматі реагуєш і лише потім усвідомлюєш, що трапилося. Дістаєшся до найближчої заправки, відпочиваєш 2-3 години і продовжуєш шлях. Щодо можливості завершення футболу... ти розумієш, що триває війна. Коли ти в службі, взагалі не знаєш, чи зможеш повернутися назад. Футбол — це такий вид спорту, де не можна робити тривалі перерви.

Є професії, де можна пропустити пару років і повернутися. Але спорт, на жаль, не прощає пауз. Якщо пропускаєш хоча б пару місяців - це великий стрес, і не факт, що повернешся на свій рівень. А якщо рахунок йде на роки, то про футбол можна забути.

Ситуація навколо Михайла Мудрика? Так, це важко. Але коли ти в армії, ти навіть не можеш підтримувати форму. А в його ситуації це можливо. Повернутися реально, хоча доведеться починати з рівня, нижчого за той, на якому він був. Але я думаю, що він завжди буде на висоті.

Перед тим, як укласти угоду з Поліссям, Колос не підвищував зарплату. Це зовсім не так. Ми тривалий час обговорювали умови контракту з Колосом. Коли я укладав угоду з ковальцями, інші клуби виявляли інтерес, але конкретної пропозиції з бажаною сумою так і не надійшло. Переговори тривали приблизно три місяці, саме в той період, коли я повернувся зі збірної. Колос - це моя рідна команда, і ми знайшли спільну мову. Лише за два тижні до закриття трансферного вікна з'явилися три нові пропозиції: дві з України та одна з-за кордону - від шотландського клубу Абердін.

Пропозиція з Шотландії? Все відбувалося досить прозоро: дзвінок, бесіда з керівництвом. Але ситуація там виявилася більш складною, ніж в Україні. Наскільки мені відомо, для підтвердження трансферу потрібно було отримати ухвалу Ради (робоча віза). Ми узгодили особисті умови, проте початкова пропозиція шотландців була вдвічі меншою за те, що вимагав Колос. Після цього з’явилася пропозиція від Полісся. Дізнавшись про це, я одразу висловив бажання перейти туди.

Чи хтось у збірній здивував поведінкою поза камерами? Здивували хіба що своєю простотою. Ніхто не поводився як зірка, всі спокійно спілкувалися. Звичайні люди. До речі, на дебютному виклику не давали завдань на кшталт "станцюй або заспівай". Знаю, що раніше таке було, але це скасували. Я б, напевно, відмовився. Уявіть: вас тільки викликали, ви один перед цілою командою, ще й голосу немає... Як на мене, це хвилинка ганьби.

Які футболісти на цій позиції викликають симпатію у світі? Наразі варто виділити Доку та Ямаля, які демонструють вражаючий рівень гри. Також не можна обійти увагою Дуе з ПСЖ. Ця трійка вінгерів має всі необхідні якості, які, на мою думку, повинні бути притаманні футболісту в моїй ролі.

Чи не перетинався з Олександром Усиком? Ще ні. Але я недавно знайшов фото: коли був у Колосі десь у 2021 році, ми їздили на збори до Туреччини, і він якраз приїхав у наш готель. Тоді я попросив зробити з ним фотографію.

Олександр – це справжній спортсмен у всьому розумінні цього слова. У одному з інтерв'ю він поділився своїм ранковим ритуалом: прокидається о шостій, щоб вирушити на тренування. Коли на вулиці холодно, а дощ стікає по спині, найменше хочеться виходити з дому, але він все ж таки йде. Саме завдяки такій силі волі спортсмен досягає вершин. Щодня, рік за роком, він наполегливо працює, сподіваючись на успіх. Спочатку він не отримує жодних фінансових винагород, адже це просто дитина, що прагне тренувань. Невдачі трапляються часто, але лише ті, хто не здається, досягають успіху. Усик – яскравий приклад такого підходу.

Батьки вперше відвідали стадіон Полісся 30 листопада. Мамі неймовірно сподобалась атмосфера. Наші фанати просто вражаючі, підтримка на високому рівні. Хоча в Ковалівці також були глядачі, проте це зовсім не те саме, що Житомир. Вона була дуже вражена.

Чи повинен футболіст УПЛ вести життя в скромності під час війни? Кожен має своє власне уявлення про те, що таке скромність. На мою думку, важливо, щоб людина підтримувала армію. А чи буде це в скромному стилі - інше питання. У Києві, наприклад, в п’ятницю можна побачити довгі черги в дорогих ресторанах, великі рахунки та розкішні автомобілі. Я звертаю увагу не на стиль життя, а на те, чи є людина порядною та чи допомагає вона ЗСУ. У нашій команді багато хто підтримує армію, але не всі це роблять публічно.

Нам, чоловікам, не обов'язково виставляти в Інстаграм все, що ми купуємо чи куди йдемо. Якщо у когось руки тремтять і він не може не виставити - це його проблема. Часто це йде від дівчат. Треба пояснювати своїй дівчині: це не просто фото, це бачать люди. Коли багато хто живе скрутно через війну, а ти маєш можливість жити краще - не етично це висвітлювати.

Яку рису характеру вважаю найсильнішою у собі? Важко виділити одну. Вважаю, що треба залишатися справжнім чоловіком і порядною людиною.

Мій молодший брат захоплюється футболом. Він ще зовсім юний і зараз тренується в академії Лівого берега. Я намагаюся донести до нього, що талант – це лише частина успіху, адже велике значення має наполегливість. Якщо з 12 до 14 років викладатися на максимум, проводити багато часу на полі, це обов’язково принесе результати. Я добре пам’ятаю свої часи: ми залишалися після тренувань, а у вільні хвилини обходив усі п’ять полів у нашому районі – де грали інші, там був і я. Ті, хто живе своєю мрією, завжди працюють над її здійсненням.

Куди б я вирушив на відпочинок, якби не війна? Зараз, напевно, відправився б до Буковелю. А якби кордони були відкриті, моїм вибором стало б море, наприклад, Мальдіви. Також дуже хочеться відвідати Америку. Що взяти з собою в подорож? Оскільки останнім часом мої поїздки були лише футбольними, то я б узяв бутси, щітку і, звичайно ж, PlayStation. Цю приставку я завжди беру з собою.

Що для мене розкіш? Зібрати всіх близьких разом. У всіх багато роботи, хтось не в Києві. Зараз я б хотів вивезти батьків з братом до Буковелю. Кому дзвоню перед прийняттям важливих рішень? Дівчині, батькам. Але останнім часом намагаюсь приймати рішення сам, особливо у футбольних справах. Так легше.

Побажання українцям у цей важкий час? Не втрачати оптимізму. Знаходити маленькі радості. Я, наприклад, люблю гуляти зранку з собакою, пити каву, зустрічати схід сонця. У таких нематеріальних речах можна знаходити настрій. Ну і, по-друге, сил. Не буду казати "терпіння", тому що є речі, які не треба терпіти - за них треба боротись.