"Він випромінював стільки надії!" Сьогодні минає 30 років з того моменту, як пішов з нами Назарій Яремчук - Як це відбувалося | Експрес онлайн

Його легендарні композиції — "Червона рута", "Стожари", "Гай, зелений гай" та інші — все ще звучать на сцені. Особливо у виконанні його синів — Дмитра та Назарія-молодшого. З останнім ми "перегортаємо" сторінки нашого сімейного архіву...

-- Скажіть, у якому режимі жив і працював ваш батько?

-- У нього був дуже щільний гастрольний графік, адже тоді і "Смерічка", і батько були дуже популярними. Зазвичай мали два концерти на день, іноді -- три-чотири. Причому доводилося виступати й на стадіонах. Коли ж тато приїздив до нас, звичайно, це була велика радість. Щоправда, влітку, на шкільних канікулах, він брав мене зі старшим братом із собою. Особливо, коли планувалися гастролі в містах, що на березі моря. Для нас це було дуже цікаво. (Усміхається).

Відомо, що Назарій Яремчук виступав не лише на батьківщині, а й за межами України. Не розпитуватиму про його концерти в США та Канаді, де він неодноразово радував слухачів. Але в яких цікавих та екзотичних країнах йому вдалося побувати?

У радянські часи мій батько подорожував до Монголії, Індії та Лаосу. З кожної поїздки він привозив цікаві сувеніри. Одного разу він подарував нам... папугу. Потім розповідав, як хвилювався під час митного контролю, щоб птах не видав себе і не почав говорити. Справа в тому, що цей екзотичний птах знав кілька слів лаоською мовою. На жаль, його життя виявилося недовгим через нещасний випадок з кішкою. В той час, у дитинстві, це стало справжньою трагедією для нас.

-- Наскільки суворим був ваш тато й чи використовував для "виховних бесід" пасок?

Він завжди мав певну строгість, але в той же час умів додати до цього гумору. Міг погрозливо підняти палець або зменшити голос, але робив це так, що було важко сприймати всерйоз. Час від часу вдавався до ременя, хоча насправді ніколи його не використовував. (Усміхається). Ми, як діти, не були надто непослухами і вчилися непогано: здебільшого мали п'ятірки, а іноді й четвірки. Переглядаючи наші щоденники, тато часто відзначав наші успіхи... Якщо чесно, маму було легше ігнорувати. Коли її терпіння доходило до краю, вона могла поскаржитися татові, і тоді ставало зрозуміло, що пора зупинитися. (Сміється).

-- А до спорту вас заохочував?

Тато мав велику пристрасть до футболу, тому ми часто разом ганяли м'яча. А ще він обожнював настільний теніс, який вважав своїм улюбленим заняттям. У нашій оселі навіть був спеціальний стіл для гри. У сонячні дні ми виносили його на вулицю та грали з братом. Коли тато повертався з гастролей, він завжди приєднувався до нас. Звичайно, він зазвичай вигравав, але я намагався не здаватися. (Усміхається). Взимку тато також любив кататися на лижах у Карпатах. Коли сніг був відмінним, чому б не насолодитися? Ми обирали не найкрутіші схили, але це було неймовірно захоплююче!

Як він справлявся з неймовірною популярністю? Напевно, автографи вимагали у нього на кожному кутку...

Не пригадую випадків, коли мій батько комусь відмовляв. Йому завжди подобалося приносити радість людям. І це стосувалося не лише дрібниць, як-от автографи. Наприклад, директор філармонії розповідав мені, як одного разу до тата підійшов чоловік і сказав: "У нас тут весілля неподалік. Чи не могли б ви зайти після концерту та привітати молодят?" Усі були впевнені, що тато відмовиться. Проте, незважаючи на втому, він погодився. І не лише сказав кілька добрих слів, а й заспівав для них!

-- Ваші батьки прожили разом 15 років. Їхнє розлучення пройшло цивілізовано чи все ж непросто?

Все це відбувалося просто на наших очах. Це розлучення було таким, що обидва відчували шкоду, але... Через якісь лише їм відомі причини вони посварилися і не встигли помиритися вчасно, тому... Отак і сталося. (Зітхає). Пройшов певний час, мама вийшла заміж знову, і незабаром у неї з'явився син -- наш брат. Тато також одружився вдруге, і у них народилася дочка -- наша сестричка.

Як уважно ваш батько дбав про своє здоров'я?

-- У нього був міцний імунітет. Тато фактично не хворів. Наскільки я знаю з розповідей колег, майже ніколи концерти не відміняли й не переносили через Назарія Яремчука. Будь-кого могло підвести здоров'я, але не його... Навіть коли тато захворів на рак, все одно виходив на сцену. І волів особливо не поширюватись про свою недугу. Вірив, що це -- тимчасові труднощі, через які треба пройти, а потім усе буде добре... У нього було стільки оптимізму!

Цікаво, скільки онуків має Назарій Яремчук на сьогоднішній день?

-- Шестеро. У Дмитра -- троє діток і в мене стільки ж. (Усміхається). Ми з братом продовжуємо популяризувати творчість батька. Нещодавно повернулися з благодійного європейського туру: Італія, Німеччина, Бельгія... Знаєте, на наші виступи приходили, зокрема, ті глядачі, які колись були на концертах тата. Вони підходили, ділились враженнями та емоціями. Минуло 30 років, як його немає, а люди досі бережуть у своїх серцях ті спогади!