"Стометрову дистанцію він подолав за 11,99 секунди": відмовив Динамо та олімпійському чемпіону, вразив Серію А - "другий Мудрик".

Ексклюзивне інтерв'ю "Футбол 24" з універсальним гравцем Сампдорії та новачком збірної України Максимом Івановим.

В Італії починає яскраво сяяти зірка Максима Іванова. Цей український вінгер, всього у 15 років, володіє вражаючими швидкісними характеристиками. В його стилі гри можна помітити певні схожості з Михайлом Мудриком, однак Іванов демонструє більшу різноманітність. Він здатен виконувати завдання не лише на позиції вінгера, але й успішно грати як захисник або латераль.

Влітку 2024-го хлопець вирушив із Колоса підкорювати Апенніни. За рік у Сампдорії український легіонер зміг адаптуватися до чужої країни та спрогресувати у футбольному плані. У травні Олександр Ситник викликав Максима до збірної України U-16.

"З дитинства мріяв зіграти за збірну України"

Максиме, розкажи про свої відчуття після першої гри за національну збірну України на турнірі розвитку УЄФА у Фінляндії.

- Хороші емоції. Тренерський штаб справив позитивне враження. Це мій перший збір. Хлопці добре прийняли в команді. На турнірі були сильні суперники. Усе вийшло дуже добре.

З якою командою було найскладніше змагатися?

- Проти грецької збірної. Це команда з чудовими технічними навичками, яка ефективно переходить від оборони до атаки. Фінські та угорські команди також демонструють потужний рівень гри.

Наша команда зайняла лише третє місце. У чому ж криється причина?

- Команда виявилася незіграною. Були новачки, які вперше приїхали на збір. Хоча індивідуально футболісти сильні. Потрібен час, щоб краще зігратися.

Які емоції відчуває 15-річний юнак, коли вперше ступає на футбольне поле у формі збірної України?

- Неймовірні емоції. Відчуття гордості, що ти представляєш свою країну. З дитинства мріяв зіграти за збірну України. Для мене це величезний досвід. Не було ніякого мандражу. Лише бажання віддати всі сили на полі.

Я з великим задоволенням згадую, як в моїй українській школі, коли ми змагалися проти угорців, урок англійської був скасований, щоб усі могли насолодитися матчем. Мої однокласники активно підтримували мене.

"У Борусії не згадували про Ярмоленка": як син відомої легкоатлетки залишив Шахтар і розвиває кар'єру в Бундеслізі.

Яке враження залишив головний тренер національної збірної України Олександр Ситник?

- Дуже хороше. Олександр Борисович багато підказував на тренуваннях і матчах. Спілкувався із гравцями, зокрема індивідуально. Дуже сильний та сучасний наставник, який створив хорошу атмосферу всередині команди. Зміг поєднати хлопців. Дуже цікаві тренування. Індивідуальний підхід до кожного. Багато часу приділив теорії.

До речі, Олександр Борисович також виступав на фланзі. Саме тому він міг дати безліч порад, спираючись на свій власний досвід, щодо дій у різних ситуаціях. Це максимально відданий тренер, який повністю занурений у свою роботу.

З якими футболістами ти зав'язав дружбу в національній команді?

- Колектив дуже гарний, мене добре прийняли. Хороші відносини із всіма хлопцями. Трохи більше спілкувався з легіонерами - Владом Задорожнім зі Славії Прага та Андрієм Добровським із бельгійського Ейпена.

- Не було проблем між легіонерами та гравцями з України?

Не було жодних труднощів. Ми стали справжньою родиною. Спілкувались один з одним, обмінювалися досвідом. Українські футболісти цікавилися життям легіонерів, їхніми перевагами та недоліками.

"Ми з тренером мешкали в одному районі. Незалежно від погоди — будь то сніг, дощ чи спека — щодня вранці ми старанно тренувалися."

- Сезон в Італії завершився ще у квітні. Як ти готувався до матчів збірної?

Я повернувся в Україну ще до Великодніх свят. Коли я перетинав кордон у Польщі, мені зателефонував незнайомий номер. Це був Олександр Ситник, який запросив мене до збірної. Ця новина стала для мене приємним сюрпризом. Тепер потрібно було готуватися і підходити до матчів у найкращій формі.

Я проходив дворазові тренування: вдень індивідуально, а ввечері — з командою ЮКСА. Відпочинок не був у планах. Вдячний керівництву клубу з Тарасівки за надану можливість. Працював з хлопцями, які старші за мене на рік, починаючи з 2008 року. Особливу подяку висловлюю тренеру Олегу Миколайовичу Моногарову, колишньому тренеру юнацької команди Кривбасу, за те, що він підтримав мене і дав можливість протягом двох тижнів тренуватися з командою, щоб підтримувати фізичну форму. Виклик до збірної — це важлива подія для кожного футболіста, тому я розумів, що потрібно бути в хорошій фізичній підготовці. На відпочинок та святкування Великодня часу не було.

Також хотів би відзначити Дмитра Борисовича Бєлова - головного тренера київського Партизана. Це дорослий клуб із Дарниці. Він надав можливість готуватися до матчів збірної із дорослою командою.

Яка була реакція Сампдорії на твій заклик до національної збірної України?

Керівництво залишалося мовчазним. Партнери та тренерський колектив висловлювали свої вітання і бажали удачі. Вони надсилали повідомлення після кожної гри.

- Ти провів сезон в Італії. Відчуваєш, що за цей час досягнув прогресу?

Протягом сезону за кордоном я відчув значний особистий зріст. Переїзд став для мене корисним досвідом. За цей період я здобув багато нових знань і вмінь. Це справжня школа виживання. Коли ти опиняєшся в чужій країні, тобі необхідно доводити, що ти кращий за місцевих гравців. Щоб перемогти в конкуренції, потрібно бути на голову вище, адже ти – легіонер. За короткий час потрібно опанувати мову та адаптуватися до нових умов. Весь цей процес вимагає дисципліни та власної мотивації.

У Сампдорії акцентували увагу на тактичних тренуваннях, вдосконаленні техніки та розвитку індивідуальних навичок. Була забезпечена повна підтримка для досягнення успіху.

На якій ролі ти граєш?

Я універсальний гравець у футболі, здатний виконувати обов'язки на різних флангах. Найбільше мені подобається грати на позиції правого вінгера, але я без труднощів можу зіграти і на лівому фланзі, а також на позиції крайнього захисника. Під час своєї кар'єри в Італії я виступав на позиції латераля в схемі з трьома центральними захисниками. Команда Сампдорія, зокрема, використовує одного гравця на фланзі.

З яких місць ти походиш? Як ти розпочав свій шлях у футболі?

Я родом з Києва. Моє знайомство з футболом розпочалося в ДЮСШ-25, що знаходиться на Борщагівці. Протягом двох років я грав у школі Бенфіки. Згодом я зробив крок до команди Колос, пройшовши перегляд. Все літо я тренувався під керівництвом Андрія Сергійовича Ятленка, і врешті-решт мені вдалося пройти відбір до Колоса.

Особливо хочу відзначити Андрія Сергійовича. Разом ми провели вісім років, працюючи в одному районі. Незалежно від погоди — будь то сніг, дощ чи спека — ми виходили на роботу кожного ранку. Я вдячний йому безмежно. Ми і досі підтримуємо зв'язок. Андрій Сергійович слідкує за моїми іграми в Італії та за виступами збірної, аналізує кожен момент і намагається надати мені поради. Він став для мене справжнім наставником.

Ятленко має значний досвід у футболі. Він є випускником академії Динамо. Також виступав за Арсенал під керівництвом В'ячеслава Грозного.

Хотів би також згадати про Нівінського В'ячеслава Миколайовича. Ми разом виступали в Колосі. Нещодавно він працював у штабі Сергія Долганського у Ворсклі. Саме він першим дав мені можливість зіграти на фланзі. У матчі проти Шахтаря я вдало проявив себе на цій позиції. План тренера спрацював, і наша команда показала відмінний результат. Я заробив пенальті після флангової атаки, і в підсумку ми зіграли внічию 1:1.

Андрій Сергійович протягом всіх цих років не залишає мене без підтримки. В'ячеслав Миколайович значно більше допоміг мені у професійному розвитку. Спочатку я виступав на позиції форварда, потім грав у центрі поля, але завдяки Нівінському я зміг перейти на фланг.

Чи є у вашій родині хтось, хто практикував спорт?

Лише дідусь. Він захоплювався гандболом і виступав на позиції воротаря, хоча лише в аматорських змаганнях.

"Крістіан Шевченко - наш козак, ми навчили його гасла "Слава Україні": Динамо не підійшов, зате Байєру поклав шедевр

- У Європі вистачає гравців з академії Колоса - Єрмачков у Вердері, Тутєров у Сандерленді, Лисицький - у Фіорентині. У чому особливість академії клубу?

- Колос у Києві є третьою силою. Академія розташована на Софіївській Борщагівці, близько до Жулян. Гравці, які не змогли себе знайти в Динамо чи Шахтарі, опиняються в Колосі. Вони максимально хочуть довести, що їх десь недооцінили, що вони варті більшого, професіонали. Таким чином Колос збирає молодих гравців та "дошліфовує". Клуб створив сильну академію.

Якими іншими видами спорту ти займався?

У дитинстві я займався карате, але згодом перейшов на футбол.

"Дуже приємно, що порівнюють із Мудриком"

В Італії вражені твоєю неймовірною швидкістю. Ти серед найшвидших молодих футболістів з України. Як тобі вдалося здобути такий талант?

- З самого дитинства працював над цим. Ранкові пробіжки, заняття із тренером. Це набуті якості.

Працював із тренеркою Наталією Григорівною Вернидуб у ДЮСШ Старт. Ми тренувалися зранку перед футбольними тренуваннями. Два роки вона працювала зі мною. Не вилазили зі стадіону на Святошині. Тренерка почала знімати показники. Побачила, що є хороший результат. Запропонувала взяти участь у чемпіонаті Києва з легкої атлетики, там я посів перше місце. Потім на рівні чемпіонату України здобув "срібло".

Після того, як я закінчив школу п’ятиборства у Броварах, до мене зверталися з пропозицією залишити футбол і спробувати себе в легкій атлетиці. Навіть тренер намагався переконати мене, але я залишився вірним своєму захопленню. Приїжджав до мене олімпійський чемпіон і обіцяв участь у чемпіонаті Європи. Проте моє серце завжди належало футболу.

На яких відстанях проходили твої змагання?

Відстані складають від 100 до 400 метрів. Свою стометрівку я подолав за 11,99 секунди, а 30 метрів – за 3,42 секунди.

"Трубін виявляв примхливість, подібно до Мудрика": Сергій Краковський розповідає про Дніпро 80-х, видатних воротарів та 38 днів під окупацією.

Яка роль швидкості у футболі?

- У сучасному футболі дуже важлива. Але на першому місці - футбольний інтелект. Потрібно не просто бігати, а думати на полі. Швидкість - допоміжний інструмент для досягнення цілі.

Хто з європейських гравців футболу на твоїй позиції найбільше подобається?

У складі Арсенала виступає Букайо Сака, а за Ліверпуль грає Мохамед Салах. Серед українських футболістів можна згадати Андрія Ярмоленка та Євгена Коноплянку.

Тебе зіставляють з Михайлом Мудриком завдяки твоїм швидкісним показникам. Чи відчуваєш тиск від такого порівняння?

- Це дуже приємно, що порівнюють із таким футболістом. Потрібно багато працювати, щоб досягти рівня Михайла.

"Михайличенка і Супрягу пам'ятають у Генуї"

Як ти потрапив до Італії?

Після успішної гри проти Шахтаря почали надходити дзвінки від агентів, які пропонували укласти угоду. Я здобув перемогу на чемпіонаті Київської області з легкої атлетики і поділився цією новиною у своїх соціальних мережах. Потім вирушив на чемпіонат України, а в Болгарії мене визнали найкращим гравцем футбольного турніру.

Написав агент Алекс Великих. З'явилися перегляди. Спочатку була Фіорентина. Їхав на три дні, але пробув аж три тижні. Вони обирають за такими критеріями: швидкість, дриблінг, тактика, удари. Все це є. Проблема полягала в тому, що потрібно бути більш егоїстичним у штрафному, а не віддавати партнерам. Мене у Колосі вчили більше віддавати, грати на команду. В Італії ніхто не дасть пас у штрафному суперника. Там вимагали, щоб більше брав на себе. У Фіорентині не результат є головним на юнацькому рівні, а індивідуальні показники. Довго думали, але все ж не залишили.

Я був засмучений, але наступного дня мені зателефонували з Сампдорії. Вони практично взяли мене без жодного перегляду.

- Академія Фіорентини - хороша?

- База Віола Парк дуже велика. З українців там знаю Іллю Проценка та Андрія Лисицького.

- Чи не було боязко їхати з України в Італію у 14 років?

Не виникало жодних труднощів. Існувало прагнення до прогресу, розвитку та досягнення нових вершин. Нічого не лякало.

Чи надходили пропозиції з України?

Ми успішно зіграли проти Шахтаря з рахунком 1:1. Я отримав можливість виконати пенальті і реалізував його, після чого до мене проявило інтерес Динамо. Проте, мої амбіції були спрямовані більше на європейські клуби.

Поділись інформацією про клуб Сампдорія.

Перший тиждень я тренувався з хлопцями 2008 року народження, які були на рік старшими. Потім перейшов до команди 2009 року. Після тижня роботи мені повідомили, що мене взяли в команду. База розташована на узбережжі, і з поля відкривається чудовий вид на море. Академія знаходиться трохи нижче за футбольні поля. Для тренувань нас підвозять на ескалаторі. Тут є два штучних поля та одне з натуральним газоном, і все обладнання на високому рівні.

- Свого часу за Самп грав Олексій Михайличенко. Пам'ятають його у Генуї?

Так, про це пам'ятають. В академії є постер команди, яка здобула Скудетто, і на ньому є зображення Олексія Олександровича. Також згадують про Супрягу. Коли я переходив до Сампдорії, мій батько спілкувався з Владом. У житті він чудова і доброзичлива людина.

"Блохіна пам'ятають, але сина Луческу згадують частіше": у Греції запалює "новий Хачеріді" - Динамо його відпустило

Чи залишилися українці в академії?

- Так. Владислав Яворський грає за U-18. Є ще Томас Свєткін. Його мама італійка, а тато - українець.

- Як проминула адаптація у Сампдорії?

- Перша проблема за кордоном - мовний бар'єр. Я пішов у лінгвістичну школу. Доволі швидко опанував мову. Вчуся в італійській школі. Перші місяці були важкими через мову, потім усе стало на свої місця. Почав розмовляти та розуміти. У школі маю гарні оцінки - 7-8 за десятибальною системою. Одна із найкращих оцінок у класі.

Які особливості підготовки футболістів в Україні та Італії?

У Сампдорії акцент робиться на тактику і рухи гравців. Тренерський штаб закликає футболістів проявляти ініціативу та бути більш егоцентричними. В Італії українських спортсменів цінують і вважають їх перспективними. Натомість в Україні акцент робиться на командній грі.

ЗМІ повідомляли, що ти викликав інтерес з боку Ювентуса та Парми. Чи відповідає це дійсності?

Італійська футбольна система організована таким чином, що скаути з різних клубів відвідують кожен матч. Ми змагалися з провідними академіями країни, і вони звернули увагу на мою швидкість. До мене підходили представники різних агентств і клубів. Проте наразі я зосереджений на виступах за Сампдорію. Це приємно — відчувати інтерес до себе, завжди хочеться досягати більшого. Побачимо, як розвиватимуться події.

Ти колись навчався в академії Бенфіки.

Я відвідав ДЮСШ, де відбувався набір у команду "Бенфіка". У клубу є чудова інфраструктура: база, басейн і тренажерний зал – все це доступне для спортсменів. На тренуванні працювали два тренери з Португалії та двоє українців. Португальці детально демонстрували техніку, навіть акцентуючи увагу на правильному положенні ноги під час удару.

Вам не пропонували поїздку до Португалії?

- Вони мали систему, при якій двох-трьох гравців відправляли у Лісабон кожного року. На той час мені було 9-10 років. У такому віці за кордон не запрошували. З початком повномасштабної війни португальці поїхали.

Чи відвідував ти матчі Серії А?

- Ні, тільки на Серії В. Був на матчі Сампдорії. Дуже сподобалася атмосфера стадіону. Фанати живуть футболом.

Чи відчував ти атмосферу генуезького дербі між Дженоа і Сампдорією?

- Таке не забути. Це був мій дебют. У першому таймі пропустили чотири голи. Після перерви отримали ще один гол. Потрапили під каток. У Дженоа немає бази, академії, але вони дають результат.

Яка у тебе найбільша мрія?

- Стати зіркою футболу. Стати гравцем національної збірної України. Привезти "Золотий м'яч" в Україну, як Андрій Шевченко.