Схилимо голови. Прихильник Севастополя, що завжди мав при собі прапор УПА.

Два роки тому свою життя за Україну віддав Олександр Ткаченко.

Щоденно о 9-й годині ранку українці вшановують пам'ять тих, чиє життя забрала війна між Росією та Україною. Сьогодні Sport.ua згадує про фаната "Севастополя" Олександра Ткаченка, який завжди підтримував проукраїнські позиції у рідному місті. Він не зрадив своїй присязі і залишив півострів після анексії 2014 року. Олександр захищав Донецький аеропорт, брав участь в обороні Києва, а загинув два роки тому, 9 листопада 2023 року, на Сумщині, залишившись у пам’яті назавжди 34-річним.

Олександр Ткаченко народився 5 березня 1989 року в Севастополі, там навчався в загальноосвітній школі-інтернаті №3, після чого здобув фах перукаря. З юних років Сашко мав стійкі проукраїнські погляди.

Олександр Ткаченко вперше відвідав фанатський сектор ПФК "Севастополь" у 2008 році. Хоча його не надто цікавила сама гра, він регулярно відвідував футбольні матчі та різноманітні заходи, пов'язані з футболом. На стадіоні він зустрічав однодумців, які поділяли проукраїнську позицію, і разом вони активно протистояли проросійським особам, які діяли в українському Криму.

В цивільному житті Олександр займався боксом, ножовим боєм, був інструктором з піших походів, водив туристів у Кримські гори. Як тренер, Олександр заохочував молоде покоління до спорту, ділився з ними багажем своїх знань та досвіду.

В 2011-му, під час одного з походів, Сашко познайомився з майбутньою дружиною Валентиною. В 2012-му вони одружились. За спогадами дружини, Олександр завжди брав у походи червоно-чорний прапор Української повстанської армії.

У 2013 році Ткаченко приєднався до морської піхоти, яка на той час дислокувалася у Феодосії. Він виконував свої обов'язки до початку анексії Криму, а навесні 2014 року вирушив разом із товаришами до Миколаєва. Незабаром до нього приєдналася й сім'я.

У 2015 році Олександр став студентом Чорноморського національного університету імені Петра Могили. Він провів там два роки, здобуваючи знання, проте тривала присутність у зоні бойових дій завадила йому завершити освіту.

У початкові роки конфлікту між Росією та Україною Ткаченко, відомий у військових колах під позивним Севас, активно брав участь у битві за Маріуполь. Під час своїх відпусток він виконував роль інструктора в батальйоні "Азов". Окрім того, він також брав участь у запеклих боях за Донецький аеропорт. За проявлену мужність і рішучість, під час яких він врятував життя свого побратима, Олександр отримав орден "За мужність" III ступеня.

Після завершення контракту Севас переїхав до Ірпеня, що на Київщині, де зайнявся охоронною діяльністю та виховував разом із дружиною двох доньок. Незабаром він був удостоєний звання почесного громадянина Ірпеня.

Він вирізнявся великою добротою, і всі навколишні відчували притягання до нього. Його любов до доньок була безмежною, і вони відповідали йому тим самим. "Ми з мамою — це одне ціле", - завжди повторював він, згадує дружина.

Невдовзі родина отримала фінансування з Канади для заснування молочної ферми в Херсонській області. Ткаченки купили житло в селі, розташованому за 30 хвилин їзди від Криму, завели корів і запустили власний бізнес. У вільний час Олександр захоплювався фрідайвінгом і полюванням.

Напередодні масштабного вторгнення Олександр разом із сім'єю вирушив у справи до Херсонщини. Саме під час перебування там вони отримали новини про наступ, після чого вирішили повернутися додому. Початок великої війни вони зустріли фактично в дорозі, проїжджаючи через Умань.

Севас зіграв ключову роль у захисті Київської області. Як командир штурмового підрозділу, Олександр організовував бойові операції на блокпостах "Жираф" та "Караван Гала". 5 березня, у день свого народження, він опинився в оточенні під Ворзолем, але зміг вирватися з небезпечної ситуації.

"Саме під час боїв за Ірпінь навички Олександра дали змогу зберегти життя багатьом побратимам" - згадують учасники подій.

Після звільнення Київської області Олександр приєднався до Служби безпеки України та брав участь у бойових діях на інших фронтових напрямках. Однак його бажання отримати вищу освіту ніколи не зникало, тому в 2023 році він став студентом Державного університету "Житомирська політехніка". Коли влітку того ж року у його родині з'явилася молодша донька Руслана, і Олександр отримав можливість звільнитися з війська, він вирішив залишитися на передовій. Адже його мрія завжди полягала у поверненні до рідного Севастополя.

Олександр Ткаченко трагічно загинув 9 листопада 2023 року, виконуючи бойове завдання на території Сумщини. Вибух фугасу забрав життя цього відважного та досвідченого військовослужбовця. Як згадують його товариші, в той день, під час рейду, Севас йшов попереду групи, тому першим зустрів основний удар.

Олександр Ткаченко знайшов свій вічний спочинок навпроти Алеї пам'яті Захисників України на ірпінському кладовищі.

Посмертно воїн нагороджений Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Ще за життя Олександр отримував нагрудні знаки "За військову доблесть" (у 2017-му), "За відвагу" (2022) та Орден Добровольця" (2022).

Кожен із нас колись покине цей світ, але лише небагато зможуть віддати своє життя за велику мету. Олександр - це Воїн, легендарна постать, завдяки своїй незламній волі, яка допомогла втримати Ірпінь. Він був командиром, на якого покладалися великі надії, з повагою ставилися до його професіоналізму та авторитету. Справжня людина, котра без коливань залишила Крим, зберігши вірність обіцянці. Морпіх, що завжди перебував на межі можливого. Олександр приймав важливі рішення, вчився на помилках, переживав радість і смуток, жартував, жив кожен день на повну, та безмежно любив свою родину. У день його загибелі багато сердець розбилося на шматки. Його шлях не був легким, проте він був сповнений світлом і теплом, які він щедро дарував іншим. Він був опорою для багатьох і отримував підтримку у відповідь. Він любив і був любимим. Ім'я Севас навіки залишиться в історії України золотими літерами. "Я завжди з тобою, моя любов," - ці слова залишила Валентина, прощаючись.