Село-крепость: как Мощун восстает из пепла и приближает триумф

На відстані п’яти кілометрів від Ірпеня та ще стільки ж від київської Оболоні розташоване невелике село Мощун. Це місце, де приблизно тисячу днів тому вороги намагалися прорватися до Києва, стало символом незламності українського народу. Саме тут у перші тижні повномасштабного вторгнення розгорнулися запеклі бої між українськими захисниками та агресорами. На захист столиці стали як військові, так і місцеві жителі — чоловіки й жінки. Якою є ситуація сьогодні в цьому легендарному селі, яке ворог намагався знищити, але не зміг? Як мешканці зберігають пам'ять про загиблих захисників та наближають перемогу — у матеріалі Романа Барашева.

Це місце, де полягли наші захисники. Ми його називали "нуль", адже це була перша лінія оборони. Перший бій відбувся саме тут, коли вже підірвали всі мости. 27 лютого розпочалася ця жахлива битва. Тут панував хаос, земля тряслася, ворог намагався знищити все артилерією, щоб просунутися вперед, але їм це не вдалося.

Перетворившись на потужний щит не лише для Києва, а й для всієї країни, Мощун став місцем значущої битви, яка змінила хід цієї війни. Тут Україна продемонструвала, що з так званою другою армією світу можливо не лише змагатися, а й здобувати перемогу.

Бої поблизу Мощуна тривали понад місяць - згадує староста села. Щоби не пустити ворога, місцеві копали окопи, доставляли продукти та речі на першу лінію оборони, вивозили дітей, жінок, поранених.

Вадим Жердецький, голова громади села Мощун:

Топол Саша наш. Став з перших днів на захист. Збирав меблі, завжди брав участь у відновлені футбольних майданчиків, грали в футбол хлопці, спортивна, енергійна людина.

Олександр Топол пожертвував своїм життям за свободу Києва в цих лісових просторах. Меморіал "Янголи Перемоги", що розташований на околиці Мощуна, вшановує пам'ять кожного героя.

Поранених вивозили в госпіталь "Лелека" - пологовий будинок, який знаходиться в Пущі-Водиці. Ось наші медсестри, дивіться. Наші молоді дівчатка: Євдокімова Ангеліна Володимирівна під позивним "Геля" і Кваша Ніна Петрівна "Амазонка" - медсестра Чорних Запорожців 72-ї бригади. Це пройшла реконструкція окопів, щоб можна було проводити людей, розміновано. Сюди приїжджають школи на екскурсії, щоб діти, наше майбутнє, пам'ятали наших хлопців. Тут нас накривали. Ось, дивіться, яким осколком надо, щоб отаку сосну зруйнувати. Бачите, скільки лісу лежить, він весь побитий.

Село пережило жахливі удари агресора, внаслідок яких було знищено або серйозно пошкоджено понад 400 житлових будинків. Відновлення населеного пункту стало справою всього світу. Тут встановлюються тимчасові модульні домівки, а також триває ремонт пошкоджених осель у рамках програми "єВідновлення". Мешканцям також надають підтримку іноземні волонтери.

Оксана Муц, керівниця проєкту з відбудови Мощуна:

Це група з Нідерландів, яка об'єднує людей, котрі самостійно збирають кошти для покриття витрат на проїзд, харчування та придбання будівельних матеріалів для відновлення.

Херет Нап, доброволець з Нідерландів:

У Нідерландах ми маємо досить великий будинок, який умовно поділили на дві зони. В одній з них наразі проживає сім'я біженців з України, яка прибула з Одеси два роки тому. А ми, в свою чергу, регулярно відвідуємо це місце, щоб підтримувати зусилля з відновлення зруйнованих міст і сіл.

Любов, жителька Мощуна:

Хата була, зруйнували на третій день війни. Згоріла дотла. Отут у погребі ми ховалися із сусідами, нас там було 12 душ. Добу сиділи, а тоді військові прийшли, подивились, що все потріскано, сказали: ваш погріб буде вашою могилою, і ми виїхали. Солдати з лісу приходили, брали у нас тут воду. Бачите, руками качаєш. І коли світла не було, хлопці з лісу приходили, набирали, скільки хотіли.

Цю будівлю, що виникла на місці знищеної Людмилі, було зведено румунськими благодійниками цього року.

Бригада була з 12 душ. Америка, Румунія, Чилі - вони були задоволені, ми їх годували, вони попробували й наш борщ, і вареники. Буде проживати моя дочка з чоловіком і маленьким хлопчиком. Оце велика кімната, дитяча і ще кімната, це нам сусіди меблі подарували, трошки розживаємось. Отак ми пробуємо починати жити заново.

Жити та відбудовувати своє, допомагати фронту, всіма силами наближати перемогу - це, кажуть мощунці, їхні головні задачі.

Ольга, працівниця крамниці в Мощуні:

В мене є 2 сини, вони воюють. Один в шпиталі поранений, інший воює. З перших днів вони як могли допомагали нашим хлопцям тут, військовим. Старший Максим - 33 роки, молодший Михайло - 29 років. Допомагаємо нашим хлопцям. У нас є дівчатка, які ліплять вареники, ми їх фасуємо.

Підприємець дає нам сало, дівчата крутять, є з паприкою, трохи часничок, є з чорним перцем, заморожуємо, відправляємо за потребами хлопцям. Дівчата - волонтерська команда, вареники наліплюють. Є група, яка пече печиво, є група, яка наливає свічки. Майже все село в цьому залучене.

Анна Заіка, помічниця старости Мощуна:

Ми виготовляємо спонжики з особливого матеріалу, який дозволяє швидко нагрівати чашку води, навіть у непогоду. Вони чудово розпалюють вогонь, а ми також придбали газові балони. Газ залишається актуальним варіантом, адже забезпечує живе тепло: просто наливаєте, підпалюєте, і насолоджуєтеся теплом без запахів і ароматів. Наші свічки світять до двох годин і не виробляють такої димності, як воскові. Це наш надійний оберіг!

У перші дні великої війни село Мощун стало справжньою фортецею, яка зупиняла ворога на його шляху до Києва. Сьогодні це місце слугує символом пам'яті про мужність українського народу.

Лариса Москаленко, керівниця Мар'янівського ліцею: