Ребров та його рубікон: чи зможе він стати новим Блохіним, чи залишиться вірним собі - Футбол24

Національна збірна України успішно виконала своє мінімальне завдання на груповій стадії кваліфікації до Чемпіонату світу 2026 року. У фінальному заліку свого квартету команда зайняла друге місце, заробивши десять очок у шести поєдинках, що дало їй можливість продовжити боротьбу в плей-офф. Наступним етапом для підопічних Сергія Реброва стане, принаймні, півфінал за єдине місце на турнірі, який пройде в США, Канаді та Мексиці. Нагадаємо, що 26 березня наступного року "синьо-жовті" зіграють вдома проти збірної Швеції. У разі перемоги їм належить зустріч із переможцем матчу Польща - Албанія.

Чесно кажучи, вся кампанія української збірної перебувала на межі величезного провалу. Безумовно, тисячі прихильників команди вже з початку групового етапу сподівалися, що підопічні Реброва займуть щонайменше друге місце та будуть боротися до останнього за можливість потрапити на Мундіаль. Напевно, у найвідданіших фанатів навіть виникали думки про те, що команда може посісти перше місце, фаворитом якого вважалася команда Франції. "Триколірні" не підвели, здобувши п'ять перемог і зігравши внічию (2:2) у домашньому матчі з Ісландією. Острів'яни вважалися головними конкурентами українців у боротьбі за друге місце, але найсерйознішим супротивником для підопічних Реброва, по суті, стали вони самі.

На початку турніру українська команда зазнала невдалої поразки 0:2 від французької збірної в грі, яка відбулася на їхньому полі. Після цього "синьо-жовті" не змогли обіграти Азербайджан у Баку, закінчивши матч внічию 1:1. Це стало певним шоком, хоча й з передбачуваними наслідками. Проте далі українці продемонстрували свою силу, здобувши дві героїчні перемоги: спочатку над Ісландією з рахунком 5:3, а потім знову над Азербайджаном, вигравши 2:1. Проте це було лише частковим успіхом, адже на той момент загальна ситуація в турнірі виглядала не надто обнадійливо для нашої команди. Ісландія, зігравши внічию з Францією, підвищила свої шанси на те, щоб обійти Україну в таблиці.

В українській збірній стався неприємний інцидент, коли вони зазнали поразки від французів з рахунком 0:4. Вирішальним для другого місця став матч між Україною та Ісландією, в якому "синьо-жовті" здобули перемогу з рахунком 2:0, випередивши своїх суперників. Фінал був наповнений хвилюванням, але емоції вщухли, коли жеребкування плей-оф визначило нові виклики. Зимова пауза дає змогу спокійно проаналізувати гру підопічних Сергія Реброва та поміркувати про можливості, які чекають їх навесні.

Збірна України підійшла до старту кваліфікації ЧС-2026 після поразки від Бельгії (3:1 та 0:3) у плей-офф за підвищення в Дивізіон А Ліги націй. Також був візит у далеку Канаду, де у червні провели спаринги зі збірними господарів (2:4) та Нової Зеландії (2:1). Якщо чесно, було б нормально, якби ще після фантастичного антикамбеку у протистоянні з бельгійцями українська команда отримала нового тренера.

Виступ у Дивізіоні В Ліги націй 2024/25 став другим великим турніром, який "синьо-жовті" провели під керівництвом Реброва. Вони фінішували на другій позиції, пропустивши Чехію. Тоді у шести поєдинках українці витиснули 8 очок (2 перемоги, 2 нічиї, 2 поразки). Чехи набрали 11, а позаду розташувалися Грузія та Албанія (по 7 пунктів). На старті підопічні Реброва поступилися Албанії (1:2) та Чехії (2:3), після чого були змушені робити неможливе - вилазити з багнюки у королі. Бажаного досягли, але з якими нервовими затратами! І зробили це для того, щоб потім у першому стиковому матчі видати феєричну гру проти Бельгії, здобути комфортну перемогу, подарувати купу позитиву та великі надії на загальний тріумф, але у матчі-відповіді зазнати фатального розгрому.

Тоді вже виникала потреба задати певні питання Реброву та дочекатися від нього чітких відповідей. Це повинна була зробити Українська асоціація футболу під керівництвом Андрія Шевченка. Збірна пережила принизливі моменти під час матчу у Генку. До 70-ї хвилини команда ще трималася на плаву, але потім раптово провалилася. Крім того, "синьо-жовті" не демонстрували той стиль гри, який приніс їм перемогу 3:1 у першій зустрічі. Вони страждали, прагнучи лише зберегти результат першого матчу. За таке завжди приходить розплата. І цього разу вона не забарилася.

Невже Ребров зі своїм багатим тренерським стажем та ще більшим досвідом у футболі взагалі не міг цього не знати? Напевно, знав, але запрограмував підопічних на дії від оборони. І це на полі такого грізного суперника, як команда Бельгії. Опісля напрошувалися висновки, але їх не зробили. Можна знайти виправдання, що зіграли контракт та зобов'язання, але то лише домовленості, які мають або підтверджуватися, або скасовуватися. Першого не було, а друге - не відбулося. Ба більше, Сергій Станіславович і далі повів за собою збірну - тепер курсом на чемпіонат світу-2026.

Не хочеться стверджувати, що то помилка з боку УАФ, але такий крок не був продиктований результатами. Так, коли Ребров 7 червня 2023 року підписав контракт на роботу з національною командою, договір розрахували саме до ЧС-2026. Це була довготривала угода. Втім, будь-який шлях складається з певних етапів, після кожного з яких варто зупинятися, робити висновки та корегувати подальший рух. Видно, у київському Будинку футболу існує якась інша логіка. І це не припущення, а факт.

Варто повернутися у літо 2024-го, коли українська збірна грала на Євро. Сподівань та надій - хоч греблю гати, а дійсність шокувала: 0:3 від Румунії, 2:1 над Словаччиною та 0:0 з Бельгією, після чого наша команда поїхала додому. Тоді, здається, мало не з кожного стовпа лунало: команда показала все, що могла, але розклад у квартеті (всі збірні, нагадаємо, набрали по 4 очки, а Україна стала четвертою зайвою) виявився дуже-дуже поганим для "синьо-жовтих". З цим можна було погодитися. А як по-іншому, це ж головна команда країни - біль будь-якого адекватного футбольного вболівальника. Але, але... З голови не йшли жахливі 0:3 від румунів. Якби не такий рахунок, то ситуація у групі була б геть іншою.

Спогади про ганебну поразку змусили згадати про Реброва навесні 2025 року, коли українська команда зазнала аналогічного розгрому 0:3 у грі з Бельгією. Восени знову на думку прийшов той матч, коли "синьо-жовті" програли з рахунком 0:4 Франції. Перед зустріччю з французами активно обговорювали ймовірність нічиєї, яка, здавалося, цілком реальна і могла б суттєво підвищити шанси українців на бажане друге місце. Але яка нічия? В результаті відбувся ще один принизливий розгром! На жаль, це стало черговим свідченням невдач команди під керівництвом Реброва. Отже, можна з упевненістю стверджувати, що великі поразки у критичних матчах стали прикрою візитівкою нинішнього тренера національної збірної.

Коли думаєш про майбутні "стики" за путівку на ЧС-2026, відчувається певний страх. Єдине, що допомагає зберегти душевний спокій, — це спогади про березень 2024 року, коли наша збірна брала участь в аналогічному плей-офф Євро. Тоді у півфіналі ми здобули перемогу 2:1 над Боснією і Герцеговиною, а у фіналі з таким же рахунком обіграли Ісландію. Проте і в цьому випадку були свої нюанси: два голи проти боснійців були забиті лише на 85-й та 88-й хвилинах (авторами голів стали Яремчук і Довбик), а переможний м'яч проти ісландців влетів у ворота на 84-й хвилині (Мудрик).

У цьому випадку варто відзначити несподівану удачу Реброва. Відверто кажучи, він досяг вражаючого результату і справді показав високий рівень майстерності! Подібні успіхи майже мали місце під час групового етапу Євро-2024 і в Лізі націй. Тепер на черзі відбір до ЧС-2026. Кожного разу українська команда під його керівництвом виходила з непростих ситуацій з гідністю. За це головному тренеру варто висловити вдячність. Але чому ж тоді потрібно потрапляти в пастку, щоб потім героїчно шукати вихід?

Існує думка, що таке не відбувається за сценарієм і не є планом Сергія Реброва у роботі з командою. Нема сенсу заперечувати, бо це правда. Тренерській рівень будь-якого фахівця оцінюється не лише за підсумковим результатом, а й за тим шляхом, яким його команда пройшла. У Реброва цей шлях на чолі збірної України ну дуже валідольний. Щоразу все повторюється: великі надії, потім майже глухий кут і героїчний порятунок, а десь ще й шокові провали. Чогось іншого "синьо-жовті" з червня 2023 року не показують.

Попереду нас очікують ключові матчі (або один матч) у боротьбі за вихід на чемпіонат світу. Постійні коливання настрою не додають впевненості, а скоріше вселяють страх, адже сучасна збірна України - це не про точні прогнози, а про непередбачуваність результатів. Вже відбулися стикові матчі на Євро-2024 з позитивним підсумком. Це викликає радість і надає надії, що удача Реброва спрацює і цього разу.

Якщо це не станеться, то це буде великим розчаруванням. Стане очевидним, що Сергій Станіславович, перебуваючи на тренерській посаді національної команди України, не зміг залишити той спадок, на який багато хто сподівався влітку 2023 року і про який, ймовірно, мріяв і сам тренер, коли прийшов у колектив. Напевно, десь на горизонті амбіцій Реброва залишиться історичний успіх Олега Блохіна зі збірною у 2006 році, коли "синьо-жовті" вперше і поки що востаннє потрапили на Кубок світу. Проте тоді на Мундіалі змагалися 32 команди, а тепер їх буде вже 48.

Реброву слід задуматися про нові можливості, щоб уникнути того, щоб його кар'єра не перетворилася на звичайну історію серед тренерів національної збірної України.