"З Миколенком не варто змагатися". Мартинюк прокоментував свій виклик до національної команди.

У минулому році захисник "Олександрії" Олександр Мартинюк вже звернув на себе увагу тренерського складу збірної України, хоча тоді потрапив лише до резервного списку. Наразі, напередодні товариських матчів "синьо-жовтих" проти Канади (7 червня) та Нової Зеландії (10 червня), 23-річний футболіст отримав запрошення до основної команди.

На тему перших вражень від цього виклику і не тільки, з Олександром поспілкувався журналіст сайту Sport.ua.

Олександре, вітаємо з першим важливим викликом до національної команди!

- Дякую. Дуже приємно отримати цей виклик, я до цього йшов. Буду старатися довести, що я готовий грати за головну команду країни.

Хто став тим, хто вперше доніс цю інформацію?

Я натрапив на цю новину в соцмережах, де мої друзі почали писати, а також моя дружина. Першим, хто привітав мене з клубу, був наш аналітик Євген Анатольович Гресь.

Чи отримував ти дзвінок від когось із тренерів національної команди?

Ні, але ще до цього моменту представники збірної зверталися до мене, коли настав час подавати документи на отримання візи. Тоді у мене виникла надія, що я можу стати частиною основного складу національної команди.

Чи звертався ти за консультацією до Івана Калюжного?

Поки що це не стало в нагоді (усміхається). Коли ми вирушимо до бази команди, він пояснить мені всі деталі.

Окрім Калюжного, з якими ще гравцями, що отримали виклик, ти знайомий?

- З Миколою Михайленко, з яким ми разом грали за "Олександрію". Більше ні з ким не знайомий, хіба що знаю хлопців проти яких грав в чемпіонаті.

Не менш важливо, що ти став лідером завдяки досягненням своєї команди. Який же ключ до успіху "Олександрії"?

Тут немає жодних таємниць. Найважливіше — це наш чудовий колектив і тренерський штаб, який вірить у нас і підтримує. Руслан Петрович Ротань створив для команди відмінну гру, і ми продемонстрували, що здатні боротися за найвищі позиції. "Олександрія" зайняла друге місце, що на даний момент є найбільшим досягненням у моїй кар'єрі.

Чи згадаєш ти найбільш вражаючий матч у цьому чемпіонаті?

- Напевно, це гра проти "Шахтаря", коли ми програючи - 0:2, зробили камбек і перемогли з рахунком 4:3. Тоді це дало нам сильний поштовх в плані впевненості. Ми зрозуміли, що можемо перегравати такі команди, як "Шахтар" і "Динамо".

- Головний тренер Руслан Ротань тобі щось побажав з приводу виклику в збірну?

Ми ще не зустрічалися, оскільки мали вихідні. Завтра ми почнемо нашу тренувальну діяльність.

Чи вже пробував на собі футболку національної збірної? Коли ж саме у тебе з'явилася мрія стати власником форми головної команди країни?

- Я й не пригадаю, оскільки в дитинстві завжди мріялось про щось велике, але то не завжди серйозно. Мені завжди хотілося грати за збірну, але я не був впевнений в собі. І тільки з часом зрозумів, коли наполегливо працюєш, все може здійснитися.

Коли саме ти почав уважно стежити за виступами збірної України?

На Євро-2012 мені виповнилося 11 років. У той час вся країна була захоплена футболом, адже турнір проходив на українській землі.

Твоя ключова роль — лівий захисник. Чи завжди ти виступав на цій позиції?

У Волині я виступав як правий захисник і на позиції опорного півзахисника. Проте моє улюблене амплуа, яке приносить мені найбільше задоволення, - це лівий захисник.

Хто з європейських лівих активістів вам зараз імпонує?

Раніше в цій ролі був Марсело, який захищав кольори мадридського "Реала". А тепер на полі з'являється Віталій Миколенко.

- Але тобі на цьому зборі не вдасться з ним поконкурувати, бо його нема в списку.

- Так. Можливо іншого разу (посміхається).

У цій ролі в національній команді можуть виступити Владислав Дубінчак та Богдан Михайліченко. Чи буде серйозна конкуренція?

Без сумніву, ці гравці мають високий рівень майстерності. Протягом своєї кар'єри Владислав та Богдан вже демонстрували свої здібності на елітному рівні. Однак, завдяки жорсткій конкуренції, у них є можливість розвиватися та вдосконалюватися в професійній сфері.

- Якщо знадобиться, готовий виступити на іншому місці?

Отже, головне — це грати, а вже потім я підлаштуюсь (усміхається).