НАТО знищило українську зброю, що залишилася після СРСР -- подробиці -- дослідження -- зображення

За словами журналістів, спочатку зброю хотіли розібрати й витягти їх компоненти на військовому складі в Балаклії. Але виникли фінансові та логістичні складнощі, тому вирішили знищити ракети відкритим вибухом. За словами журналістів, такий підхід більше сподобався VIP-відвідувачам церемонії з демілітаризації.

Після свого виходу зі Східної Європи радянські війська залишили в Україні значну кількість боєприпасів, які сьогодні вже вважаються застарілими і потенційно небезпечними. Це озброєння продемонструвало свою загрозливу природу через вибухи та пожежі на складах, що сталися в минулому десятилітті. Про це повідомляє Kyiv Post.

Стів Браун, екс-експерт британської армії у сфері боєприпасів та із знешкодження вибухонебезпечних предметів, також мав досвід роботи в ООН і НАТО. З 2001 року він виконує обов'язки радника з демілітаризації в Агентстві технічного обслуговування та постачання НАТО (NAMSA), де очолює проект з ліквідації протипіхотних мін на території Донецького хімічного заводу.

Україна зобов'язалася дотримуватися умов "Угоди про заборону на протипіхотні міни". У 2002 році українська влада звернулася до НАТО з проханням про допомогу в утилізації надлишкових запасів звичайних озброєнь.

На початку 2003 року, перебуваючи в складі НАТО, я взяв участь у створенні чотириступеневої стратегії <...> -- зазначається у статті. -- Фінансування планувалося реалізувати через добровільні внески до Цільового фонду Партнерства заради миру.

У 2004 році США погодилися виступити провідною країною для цього проєкту, але з умовами. Стурбовані тим, що надлишки стрілецької зброї, легких озброєнь, переносних зенітно-ракетних комплексів України становили потенційну загрозу безпеці, США хотіли, щоб Україна здала все це для знищення, зазначає автор публікації.

На першому етапі проєкту планували:

Фінальний план був затверджений Військово-політичним комітетом НАТО (PMSC) у квітні 2005 року.

Основним фінансовим джерелом для реалізації проєкту стали Сполучені Штати, проте участь у ньому також взяли 16 інших держав: Австрія, Болгарія, Канада, Угорщина, Ісландія, Ірландія, Латвія, Литва, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Польща, Словаччина, Швейцарія, Туреччина, Велика Британія та Угорщина. Крім того, Європейський Союз вирішив виділити кошти для придбання спеціалізованого технічного обладнання.

Автор статті, який також виконує обов'язки керівника проєкту з роззброєння України, звернув увагу на політичну нестабільність, що панувала в країні в той період.

"Протягом п'яти років моєї професійної діяльності насправді відбулося п'ять змін у складі уряду. Ці зміни завжди супроводжувалися суттєвою реорганізацією, адже нові міністри призначали нових заступників, а також керівників різних управлінь, філій і департаментів. Цей процес, що нагадував каскад, міг тривати кілька місяців", – підкреслив Браун.

Він зазначив, що йому довелося співпрацювати з п'ятьма різними заступниками міністра оборони, п'ятьма керівниками департаменту утилізації, чотирма очільниками економічного управління та дев'ятьма проектними менеджерами Міністерства оборони.

Окрім усього іншого, бюрократичні перепони, пов'язані з українськими загальнонаціональними та місцевими органами влади, стали серйозною перешкодою для своєчасного розвитку. Здавалося, що навіть найменші технічні та оперативні рішення потребували затвердження Кабінету міністрів.

Однак завдання було успішно завершено.

Управління проєктом: у грудні 2005 року в Києві було відкрито новий проєктний відділ в Офісі зв'язку НАТО (NLO). Для забезпечення ефективної роботи найняли перекладача, а протягом наступних місяців, у міру розвитку ініціативи, було залучено трьох аудиторів. Їхні обов'язки полягали в контролі, реєстрації та звітуванні про хід реалізації проєкту, а також у можливості втручатися у випадку неналежного виконання завдань.

Об'єкти, що підлягають демілітаризації, включають Донецький хімічний завод, а також два виробничі комплекси боєприпасів "Укроборонсервісу", розташовані в Гречанах на Хмельниччині та в Шостці на Сумщині, в безпосередній близькості до кордонів із Росією та Білоруссю.

На додаток до фінансування інфраструктури на трьох об'єктах придбали, за великі гроші, газову установку для спалювання вибухових відходів (EWI) в американської компанії El Dorado Engineering (EDE), яку треба було доповнити унікальною, виготовленою на замовлення системою зменшення забруднення (PAS) для боротьби з високим вмістом ртуті, яка є присутнім у багатьох типах радянських боєприпасів. Систему встановили в Донецьку.

"До речі, я отримав інформацію, що систему EWI зняли з експлуатації та перевезли в Росію всього за кілька тижнів після початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року. Компанія UOS розробила і збудувала свою власну, хоча й компактнішу, але більш ефективну електричну установку EWI на заводі в Гречанах," -- додав автор статті.

Спочатку ми планували демонтаж ракет для вилучення їх компонентів, які містили рідкісні метали. Перший тестовий демонтаж було проведено на військовому складі боєприпасів у Балаклії, приблизно за 500 кілометрів від Києва, у грудні 2005 року. Результати показали, що технічно це здійсненно, але виявилося, що реалізація такого проекту є занадто витратною і логістично складною. Тож було прийнято рішення знищити ракети шляхом відкритого вибуху.

За інформацією журналістів, даний метод більше припав до душі VIP-гостям події: "оскільки це виглядало набагато 'привабливіше', ніж розбирати їх в майстерні". Уничтоження ракет проводилось на території старого ракетного складу, що підпорядковувався Державному науково-дослідному хімічному інституту в Шостці.

Перед знищенням боєприпасів відбулася урочиста церемонія 20 червня 2006 року. Протягом трьох місяців було знищено 1000 ракет та 500 пускових установок, після чого, 20 вересня 2006 року, відзначили завершення процесу.

Стів Браун зазначає, що в період з 2007 по початок 2008 року він разом із американськими представниками провів ряд переговорів з українським урядом, намагаючись домовитися про передачу додаткових ракет для ПЗРК та пускових установок з метою їх подальшої утилізації. Однак українські партнери виявилися категорично проти цього.

"Пізніше я дізнався, що причина була в тому, що представники Міністерства внутрішньої безпеки США домовилися про купівлю близько 2000 ракет для випробувань, щоб захистити цивільні та військові літаки від потенційних терактів, тоді як ми просто покривали вартість знищення", -- зазначив автор.

Для знищення стрілецької зброї та легких озброєнь було обрано територію військової частини 4182, розташовану в Кам'янець-Подільському.

До складу дільниці була інтегрована спеціальна безпечна зона, призначена для зберігання та технічного обслуговування зброї. Крім того, було впроваджено комп'ютеризовану систему контролю, в рамках якої кожен екземпляр зброї отримав унікальний штрих-код, що дозволяє здійснювати сканування на всіх етапах розбирання та утилізації.

"Знищення ЛСО значною мірою перетворилося на політичний футбол, і хоча воно було розпочато в січні 2007 року, все ж не було завершено до середини 2011 року. Ми зіштовхнулися із запереченнями низки міністерств, які вважали, що зброя має бути продана або деактивована і перетворена на "копії" зброї", -- зазначив автор.

Обговорення велися на рівні міністрів і Державного департаменту США.

У вересні 2009 року український уряд визнав, що цей крок виявився непрактичним, та оголосив про готовність передати залишки узгодженої зброї в рамках проєкту після отримання схвалення від Кабінету міністрів. У відповідь на це США повідомили, що готові профінансувати наступний проєкт після завершення поточних операцій.

Зрештою, залишки зброї були передані на утилізацію в травні 2010 року, а остаточний процес знищення погоджених 400 000 одиниць озброєння завершився 30 квітня 2011 року. Підсумкову інформацію про те, що саме було знищено, можна знайти в таблиці нижче.

Спочатку план полягав у формуванні нового об'єкта для демілітаризації в Калинівці, однак місцева адміністрація перешкодила цьому, посилаючись на "екологічні причини". В результаті було ухвалено практичне рішення скористатися вже існуючими державними потужностями на чотирьох різних локаціях: у Шостці, Павлограді, Донецьку та Гречанах.

Згідно з повідомленнями, проект зупинився внаслідок численних логістичних, фінансових і політичних труднощів. Зокрема, Україна не змогла або ж не виявила бажання внести свою заплановану фінансову частку. Це стало причиною того, що США, виступаючи в ролі основного партнера, висловили загрозу призупинити проект наприкінці 2008 року.

Під час своєї діяльності NAMSA у лютому 2009 року отримала запит від державного підприємства "Укроборонсервіс" на проведення знищення боєприпасів на об'єкті в Гречанах, а також у Державному науково-дослідному інституті хімічних продуктів, розташованому в Шостці. Вартість робіт становила 250 євро за тонну, при умові, що проект буде реалізовано без фінансової допомоги з боку українського уряду, а також з можливістю продажу перероблених матеріалів. Цю пропозицію підтримали представники NAMSA, і вона була затверджена провідною країною проєкту. Було виділено фінансування, що дало змогу завершити остаточне знищення до квітня 2010 року. Незважаючи на це, загальний обсяг знищених звичайних боєприпасів склав трохи більше 8000 тонн, що менше за заплановані 25 000 тонн.

Що було знищено в Гречанах і Шостці:

Проєкт, який планувалося завершити за три роки, між 2006 і 2008 роками, довелося продовжити ще на 18 місяців. У підсумку було досягнуто тільки половину початкової мети.

Як відповідальний учасник проєкту, я відчував тривогу через можливу невдачу, поки Стівен С., заступник директора Управління з видалення та скорочення озброєнь Держдепартаменту США (PM/WRA), не відвів мене вбік і не зазначив: "Я фінансую 14 проєктів в Україні, і ваш -- єдиний, що реально наблизився до виконання поставлених цілей", -- зауважив автор статті.

Нагадаємо, щоу РФ створюють війська безпілотних систем, експерти розкрили подробиці.

Крім того, стало відомо, що уряд України ухвалив перелік пріоритетних систем для вітчизняних виробників.