"Цю медаль я віддаю загиблим, в'язням та воїнам на фронті" - заявив переможець "Ігор Нескорених".

Учасники "Ігор нескорених" поділилися враженнями про свою першу командну медаль, досвід участі в скелетоні без попередньої підготовки та емоціями від змагань.

Ранком 21 лютого на харківському залізничному вокзалі привітали учасників "Ігор Нескорених" - Михайла Тарасенка та Романа Полтавця. Обидва герої стали на захист України під час повномасштабного вторгнення Росії, отримали поранення і пройшли процес протезування. На змаганнях у Канаді спортсмени з Харківщини брали участь у кількох спортивних дисциплінах, здобувши найбільший успіх - бронзову медаль у волейболі сидячи в складі національної збірної. Роман і Михайло поділилися з харківськими журналістами своїми враженнями про боротьбу за медалі, емоційними переживаннями та планами на майбутнє.

НЕ БУЛО ЯСНО, ЩО МОЖЕ ПРИНЕСТИ СКЕЛЕТОН

Михайло Тарасенко, уродженець Харкова, до початку широкомасштабної війни працював кур'єром та торговим представником, а також активно займався пауерліфтингом. У січні 2023 року він вирішив приєднатися до Збройних Сил України і відправився на навчання до Великої Британії. В Україні він здобув сертифікат сапера та служив в 135-му окремому батальйоні управління Десантно-штурмових військ.

- Я виконував завдання на Донецькому та Запорізькому напрямках. У серпні 2023 року, під час розчищення мінних полів, встановлених ворогом, я отримав мінно-вибухову травму неподалік населеного пункту Роботине, - розповідає Михайло.

Для нього Invictus Games - це не перший спортивний виклик з використанням протезу. Після завершення реабілітаційного процесу ветеран здійснив підйом на Говерлу.

Окрім волейболу, Михайло також змагався у веслуванні на тренажері та скелетоні.

Ігри були надзвичайно важкими. Безумовно, волейбол сидячи став найбільшим досягненням для нас. Це перша медаль, яку здобула українська збірна в командних видах спорту. Протез працював справно, але ось нога підвела мене. Це вже окрема історія, адже, як ви бачите, зараз я не зовсім можу на неї покладатися (Михайло тримається на милицях, - ред.). Мені довелося подолати деякі труднощі, і, на жаль, після волейболу наступного дня я змушений був приймати знеболювальні препарати, - ділиться своїми переживаннями ветеран.

Його дружина підтверджує: завжди існує інша сторона успіху.

Перемоги далася хлопцям справді нелегко. Коли він знімає протез, я відчуваю іншу реальність. Проте я завжди на його боці, наш емоційний і психологічний зв'язок дуже сильний, ми - єдине ціле, - зазначає Ксенія Тарасенко.

- Слухає моє скигління, як же важко, і що я тиждень не буду навіть виходити з житла, я розказую це все пів години, а потім ми такі: "Ну, все, завтра ж нам їхати далі, тож збираємося", - додає, сміючись, Михайло.

Після Говерли та скелетону ідеї чоловіка вже не лякають мене. Коли він вперше став на протез, я відчувала радість, як дитина. Він знову навчився ходити, а я не стримувала сліз. Я була впевнена в його перемозі на Іграх, знала, що це неминуче. Але, звичайно, я пережила справжній буревій емоцій, - ділиться Ксенія.

Михайло вважає, що його найяскравішим враженням зі змагань є саме скелетон:

"Коли спершу не знаєш, чого очікувати під час виступу, а потім летиш на швидкості майже сто кілометрів на годину головою вперед, - справді важко із чимось порівняти і забути такі емоції".

Він практично не виділяє часу для відпочинку.

- Михайло поділився, що 3 березня він вирушає на практичні іспити для отримання сертифікату адаптивного тренера. У майбутньому він має намір працювати з ветеранами - як чоловіками, так і жінками, які зазнали різних травм, - щоб підтримати їх у розвитку спортивних навичок.

Вишиванка для принца Гаррі та українські традиційні елементи.

Роман Полтавець - із Кегичівки Берестинського району Харківщини. Раніше працював завгоспом у школі та захоплювався футболом і мініфутболом, був депутатом Кегичівської селищної ради. У перші дні повномасштабного вторгнення пішов до військкомату і попросився до лав 92 бригади ЗСУ.

Військовослужбовець отримав поранення у червні 2022 року.

- Ми почали йти у наступ, це був населений пункт Гракове (село у Чугуївському районі Харківщини, яке перебувало в російській окупації, - ред.). Потрапили у засідку, нас накрили вогнем. Вибух - від чого саме, не знаю точно, - говорить Роман.

Після успішного протезування він піднявся на вершину Говерли. У рідному краї, Кегичівщині, очолив організацію ветеранів "Незламні". У селищній раді Роману запропонували подати заявку на відбіркові змагання "Ігор нескорених". Окрім того, що його команда здобула бронзову медаль, він також може похвалитися особистими досягненнями: зайняв 5 місце в гірських лижах і 10-те в скелетоні.

- Я був десятим із 59 учасників. І це ми жодного разу не пробували той спуск! Напередодні тренер просто у готельному номері з планшетом у руках нас інструктував, - говорить Роман.

Він знову вступає в ряди служби і має намір продовжити займатися волейболом.

"Я - чинний військовослужбовець, після поранення працюю в районному ТЦК. Мій напрямок роботи - зниклі безвісти, поховання полеглих... І продовжу займатися спортом, хоч що б там було - завжди буду представляти рідну Харківську область та 92-гу бригаду. Медаль "Ігор Нескорених" я присвячую всім загиблим захисникам і захисницям, тим, хто зараз у полоні, і тим, хто на передовій".

Роман та Михайло зазначають, що на Invictus Games панувала атмосфера, просякнута українським духом.

Промови принца Гаррі справили враження, наповнені натхненням. Ми йому щиро вдячні. Також прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо, який закривав Ігри, висловив свою підтримку. Коли він проголосив "Слава Україні!", це викликало неймовірну реакцію: всі встали! І на початку заходу, хоч ми були майже останніми, наш прийом з оплесками був неймовірним! Підтримка була просто фантастичною. Усі бажали зробити з нами світлини. Учасники з усіх 23 країн прагнули отримати наші "коїни" — символи військового братерства, які обмінюються на заключному дні Ігор. Цього року ми виготовили їх з 30-мм гільз, прикрашених лазерним гравіюванням. Люди були готові віддати будь-які свої речі за наш коїн. Увага до України була надзвичайно високою, - ділиться враженнями Полтавець.

В знак вдячності за підтримку нашої держави він вручив принцу Гаррі, засновнику Ігор, вишитий костюм.

- Подарунки не можна вручати особисто - такий у нас протокол. Я разом із перекладачем підійшов до асистента принца. Через кілька днів мені повідомили, що все передано - і вишиванку, і мої побажання. Він пообіцяв, що буде ще зустріч, адже графік дуже насичений. І ось, згодом це сталося. Принц Гаррі підійшов до нашої трибуни, ми обійнялися та зробили кілька фотографій. Трохи поспілкувалися. Він обіцяв, що надягне вишиванку при нагоді, і я зрозумів з перекладу, що йому особливо сподобалася вишивка на рукаві. Велике спасибі бренду "Гірчиця: Етнодизайн", який надав цю вишиванку, - поділився Роман.

Михайло Тарасенко підкреслив братерську атмосферу, що панує як в українській команді, так і серед учасників з інших держав.

- Загалом на змаганнях панують здорова конкуренція й атмосфера єдності та братерства. Це все-таки більше не про медалі, а про відновлення. Духу бойового братерства на змаганнях найбільше. Так, ти робиш усе можливе для перемоги, але і щиро радієш першості навіть суперників. І, звісно, передусім переживаєш за побратимів і посестер зі своєї команди - найбільше запам'яталися саме їхні успіхи, а не власні. Коли Іван Лавренюк, який утратив зір, перетнув фінішну пряму на біатлоні і зайняв друге місце - це незабутнє! - зауважив ветеран.

Як було зазначено раніше, "Ігри Нескорених" є міжнародним заходом, що присвячений адаптивним видам спорту для військовослужбовців та ветеранів, які отримали травми, поранення або хвороби під час виконання своїх обов'язків. Перші змагання відбулися в 2014 році в Лондоні, а українська команда почала брати участь у цих Іграх з 2017 року.

Цього року до складу української збірної увійшли 35 ветеранів та військовослужбовців, що є рекордною кількістю за всю історію участі. Всього в Іграх взяли участь більше 550 поранених військових з 23 країн.