Лобановський та "вибух" під соціалізм

Перетворюючи футбол, видатний наставник започаткував також соціальні зміни.

Геніальність та масштаб особистості Валерія Лобановського були помічені навіть тими, хто не мав жодного стосунку до спорту, ще за його життя. Як послідовник думки, що футбол є своєрідною спрощеною версією навколишньої реальності, він невпинно прагнув впроваджувати прогресивні зміни не лише в найулюбленішій грі, а й, завдяки їй, у суспільстві в цілому.

У СРСР термін "професіоналізм" у спорті сприймався майже як образа. Історії про спортсменів, які стали "заручниками" капіталістичних умов, радянські ЗМІ публікували під заголовками на кшталт "Їхні звичаї", "Темна сторона" або "Там, де панує капітал". Натомість віталися досягнення представників "вільного світу" — формально трудящих, службовців, військових та студентів.

Ось приклад довідки про склад футбольної команди київського Динамо 1949 року. У цьому документі, поряд із прізвищем, ігровою позицією та спортивною категорією гравців, зазначені й їх цивільні професії. Наприклад, Михайло Коман працював механіком, Костянтин Скрипченко - електрослюсарем, а Олег Макаров - учнем. У списку також можна знайти арматурщика і продавця, фотографа та художника, цинкографа, бухгалтера і навіть артиста!

Початкові спроби внести зміни в цю галузь Лобановський разом із своїм соратником Олегом Базилевичем розпочали в середині 1970-х років, на піку міжнародного успіху радянського клубного футболу. Тріумфи київського клубу в Кубку кубків та Суперкубку Європи створили гарну основу для висунення вимоги щодо організаційних реформ.

Наприклад, у жовтні 1975 року на засіданні Управління футболу Спорткомітету СРСР розглядали нову організацію союзного чемпіонату, яка передбачала перехід до формату "осінь-весна", аналогічного тому, що використовувався в багатьох провідних футбольних країнах Західної Європи.

Якби тріумфальний євросезон Динамо його тренери підкріпили й досягненнями на чолі збірної, проєкт, вочевидь, отримав би право на втілення. Та "всього лише" бронза монреальської Олімпіади, кваліфікована спортивним керівництвом як провал, змусила забути про експерименти.

Тема знову матеріалізувалася десять років по тому, коли черговий гучний успіх Динамо на європейській арені припав на початок епохи бурхливих соціальних змін у Радянському Союзі.

У часи "гласності" стало можливим обговорювати навіть найпотаємніші теми. Засоби масової інформації, звільнившись від жорсткої цензури, активно скористалися новим етапом "відлиги". Біля кіосків "Союздруку" щоденно утворювалися довгі черги, адже найпопулярніші та прогресивні видання читали від початку до кінця, передаючи їх один одному. Серед інших актуальних тем особливу увагу здобула дискусія щодо зміни підходів до спорту високих досягнень, що зацікавила не лише спеціалізовані медіа.

Пропозиції Валерія Лобановського були опубліковані, зокрема, в московських виданнях "Известия" та "Комсомольская правда". Тим часом "Советский спорт" разом із своїм недільним додатком "Футбол-Хоккей" активно ініціювали обговорення, яке стало справжнім хітом серед читачів.

А влітку 1987 року вибухнула справжня медійна бомба - тема набула міжнародного поширення! Авторитетний тижневик France Football оприлюднив інтерв'ю з наставником Динамо саме на тему організаційно-економічних перетворень у радянському футболі, озаглавивши матеріал "Маніфест Валерія Лобановського".

"Футбол перетворився з одного з багатьох видів спорту на самостійну сферу індустрії розваг, що набрала нових соціальних і виробничих аспектів, - зазначив Валерій Васильович, наводячи в приклад радянський балет і цирк. - Джерела, які живлять їхню унікальну професійну майстерність, багаті на цінний і корисний досвід."

На думку наставника, норми, які були затверджені ще в 1930-х роках, вже давно втратили свою актуальність для футболу. Щоб залишатися конкурентоспроможними на світовій арені, ця гра потребує істотно вищого рівня професійної підготовки від менеджерів, тренерів і спортсменів.

"Мені здається, його можна досягти шляхом створення справжніх футбольних клубів зі статусом соціалістичних підприємств. Іншими словами, футбольні менеджери мали б право та обов'язок обирати свою стратегію й тактику в рамках визначеної спортивної та економічної діяльності", - запропонував Лобановський, зазначивши, що ці ідеї викликають підтримку в колі провідних економістів і навіть на рівні державних планових органів, невідворотно наближаючи ситуацію до фази конкретних рішень.

Що саме мається на увазі, репортерам France Football розповів Валерій Кузьменко - випускник Київського економічного інституту, тодішній менеджер ресторану "Динамо".

Основні принципи ідеології заснування футбольного клубу передбачали автономність в управлінні та фінансовій стратегії: формування колективної ради і вибір президента, створення та реалізацію унікальної сувенірної продукції, залучення рекламних партнерів, отримання доходів від телевізійних трансляцій та інші подібні заходи. Обов'язковою умовою було також відкриття власного банківського рахунку.

Минулого року київське Динамо внесло близько 350 тисяч рублів до Спорткомітету за проведені матчі в межах Радянського Союзу та близько 1,3 мільйона доларів за міжнародні змагання, - цитує "Франс Футбол" В.Кузьменка. - Якби всі ці кошти повернулися у фонд Динамо, клуб міг би повністю управляти своєю долею.

Зрозуміло, чому ці делікатні питання, що натякають на автономію від державних спортивних структур, було доручено висловити сторонній особі, яку французи назвали "сірим кардиналом" ініційованого Лобановським процесу. Валерій Васильович, талановитий стратег і дипломат, з багаторічним досвідом боротьби з радянською бюрократією, випробовував її на міцність, усвідомлюючи, що найбільш важливі битви ще попереду. Те, що дозволив собі нейтральний економіст-ресторатор, у виконанні самого тренера могло бути сприйнято як щонайменше неприпустиме. Якщо не вважати це загрозою для системи!

Досить іронії, яка легко простежується "між рядками" його відповідей, коли він міркує про майбутнє соціалістичної спортивної "економіки" та її контраст із професійними стандартами цивілізованих моделей.

Професійна система, що функціонує в західних країнах, не потребує мого схвалення. Вона ефективна і добре інтегрована в економічну та соціальну структуру цих націй. Проте в Радянському Союзі ситуація абсолютно інша. У нас інші пріоритети та принципи в економічній діяльності, тому досвід професіоналів Заходу не може запропонувати нам істотних уроків. Єдине, в чому ми можемо знайти спільність, це в специфічних методах підготовки футболістів.

Якби Лобановський говорив ці слова у мікрофон, на його обличчі, напевно, з'явилася б ледь помітна усмішка. Проте це "інтерв'ю" Метр дав у заочному форматі: французи підготували запитання, які потім переклав відомий журналіст Овдій Піналов (в тексті він згадується під псевдонімом П'єр Авдєєв), а відповіді Валерія Васильовича були надіслані у зворотному напрямку.

"Франс Футбол" виявив інтерес до висвітлення змін у радянському футболі, - згадує Овдій. - По-перше, команда "Динамо" привертала увагу публіки свіжими спогадами про фінал Кубка кубків у Ліоні 1986 року та "Золотий м'яч" Ігоря Бєланова. По-друге, під керівництвом Лобановського збірна СРСР змагалася в одній відбірковій групі Євро-88 із французькою командою. Крім того, радянська "Перестройка" стала справжнім трендом для Заходу.

Зі свого боку, Валерій Васильович прагнув оприлюднити революційні ідеї в такому авторитетному виданні, отримуючи додатковий вагомий аргумент у полеміці зі спортивним керівництвом і державними інституціями".

Пан Піналов пригадує, як він супроводжував своїх французьких колег до Москви, і як на спробу фотографа з "Франс Футболу" зафіксувати величну будівлю Держплану СРСР миттєво відреагували двоє осіб у цивільному. Йому довелося пояснювати працівникам КДБ, що гість з Парижа - комуніст, його друг, товариш і брат, і що його наміри зовсім не були такими, як вони могли подумати.

Згадує, як перекладав тоді для Лобановського товстезний фоліант регламентних документів французького футболу - всього, що стосувалося системи функціонування професійних клубів і ліг, їхнього ліцензування, трансферних засад, взаємодії з національною асоціацією, спонсорами, телебаченням тощо.

Також пам'ятаю, як на ті події реагував В'ячеслав Колосков, який у той час очолював радянське Управління футболу. У приватній бесіді, коментуючи пропозиції Києва щодо самоврядування клубів, він лукаво посміхнувся і зауважив: "Тонкий лід - не найкраще місце для танців..."

Безумовно, Валерій Васильович також звернувся до цього питання, підкресливши для "Франс Футболу": люди не спішать приймати те, чого не здатні зрозуміти. Відповідь динамівського тренера на запитання про "соціалістичне сприйняття футболу" була адресована Колоскову та іншим, подібним до нього.

Структури організації, мислення та манера вираження нашого футболу є відображенням соціалістичного способу життя. Проте уявлення про цю гру не знають меж — вони підпорядковуються загальним тенденціям розвитку футболу на глобальному рівні. Голи, які забивають Блохін або Заваров, не відрізняються за суттю від голів Марадони чи Платіні. Можна з упевненістю стверджувати, що соціалістичного підходу до забивання м'ячів не існує.

Такий сарказм, за певних обставин, цілком міг би бути кваліфікований як "антирадянщина". А в поєднанні з економічним свободомисленням - тим більше. Проте, витончено провокуючи владу і, звісно, враховуючи їхню реакцію, Лобановський викидав на поверхню ще один потужний аргумент:

Як представник Комуністичної партії, я хочу підкреслити, що проект економічної незалежності футбольних клубів наразі знаходиться на розгляді у всіх партійних структурах. Він віддзеркалює як колективне, так і особистісне пробудження: кожен громадянин нашої країни прагне активніше долучатися до управління бізнесом. Ті настрої, що панують у суспільстві, нелегко ліквідувати.

...Клубним статусом київське Динамо обзаведеться в січні 1989-го. Запустивши коліщатка госпрозрахунку, задавши структурі необхідного ритму, її ідеолог і головний інженер Лобановський відбуде на Близький Схід. Звідти спостерігатиме за намаганнями побудувати зразкове футбольне підприємство в умовах соціалізму, що вже тріщав по всіх швах разом із Радянським Союзом.

Знову відновиться цілком капіталістичний, ринковий футбол Незалежної України. Щоб у цих умовах відшукати шляхи для життєдайних перетворень. Щоб у нових, абсолютно нестандартних реаліях знову продемонструвати свою велич.