"Образ звичайності": як міжнародні спортивні керівники намагаються покращити репутацію Росії.

Черговий "олімпійський" скандал, на цей раз щодо забороненої форми українських паралімпійців змушує ширше поглянути на загальні тенденції сучасного "спорту внє палітікі". Нагадаємо, на початку тижня стало відомо, що Міжнародний паралімпійський комітеті заборонив використовувати форму української збірної на Паралімпіаді-2026, яка, мовляв, "не відповідала правилам організації". Пряма мова директора зі зв'язків із громадськістю МПК Крейга Спенса: "Згідно з правилами МПК щодо форми для Паралімпійських ігор тексти національних гімнів, мотиваційні слова, публічні/політичні повідомлення чи гасла, пов'язані з національною ідентичністю - заборонені. Карта країни підпадає під цю категорію, тому один елемент форми НПК України для Ігор-2026 не був схвалений".

Не варто нагадувати, що це відбувається на тлі ганебного рішення щодо дозволу на виступ представників країни-агресора та їх посіпак з Бєларусі виступати на зимових Паралімпійських іграх 2026 року під своїми прапорами та з виконанням національних гімнів. Тобто, з одного боку, країні, яка є жертвою агресії не можна виступати у формі, яка містить елементи загальновизнаних цивілізованим світом кордонів України, а представникам злочинних режимів, очільники яких за останні роки стали нерукопожатними серед того самого цивілізованого світу, а багато інших представників опинились під санкціями, дозволено використовувати свої національні символи. Звичайно, з формальної точки зору, позиція МПК має право на обґрунтування, але з позицій моралі та здорового глузду, навряд.

Ситуація, яка склалася, є лише одним з багатьох прикладів ганьби, в яку останнім часом потрапляє світовий спорт, зокрема його керівництво. Нещодавно з'явилася інформація про те, що ФІДЕ відновила в своєму рейтингу Сергія Карякіна, який відомий своєю зрадницькою позицією щодо України та підтримкою російської агресії. Ще одним скандалом стало визнання Севастополя російським містом в анонсі на сайті ФІДЕ. Важливо звернути увагу на те, хто стоїть на чолі цієї організації. Це Аркадій Дворкович, колишній заступник голови уряду РФ та екс-помічник президента, який нещодавно потрапив до санкційного списку України за свою діяльність. Хоча згодом ФІДЕ виправила свою "помилку" і виключила Карякіна з рейтингу, як кажуть, "осад залишився".

В цьому контексті також варто згадати історію місячної давнини за участі голови ФІФА Джанні Інфантіно, який вчергове вирішив улестити злочинця путіна, заявивши в інтерв'ю, що, мовляв, відсторонення росії від міжнародних змагань "нічого не дало" та "лише сприяє більшій ненависті". Згодом керівник українського зовнішньополітичного відомства Андрій Сибіга цілком обґрунтовано назвав керівників ФІФА "моральними дегенератами", адже, ницість такої постановки питання про "сприяння більшій ненависті" саме в той час, коли росіяни скидають бомби на українські місця, не вкладається в будь-якій здоровій голові. Що може викликати "ще більше ненависті", ніж бомбардування твоїх міст та сіл? Проте, світовому спортивному чиновництву, очі та мізки якого щедро заліплені зеленими купюрами, привезеними з москви, до того нема ніякого діла.

Можна навести ще безліч подібних прикладів, які, хоча й не викликають такого резонансу, все ж дають змогу зробити важливі висновки щодо певної аморальної тенденції. Міжнародні спортивні організації знову відкрили шлях до повернення представників агресорської країни до змагань, запустивши в інформаційний простір потрібні для Москви меседжі. Російська пропаганда, у свою чергу, майстерно трансформує ці повідомлення в гучні заголовки путінських медіа про "повернення у великий спорт" і нав'язливі наративи, які будуть циркулювати певний час, поки не з'являться нові. Цей інформаційний цикл створює в "ура-патріотів" ілюзію стабільності в країні, де майбутнє залежить від рішень хворих на голову диктаторів та їх оточення. Це, в свою чергу, відволікає населення Росії від усвідомлення нагальних проблем.

Одночасно, з точки зору впливу на свідомість міжнародної спільноти, ці фактори також сприяють поліпшенню іміджу країни 404, формуючи ілюзорне відчуття її нормальності. Варто зазначити, що звичайні європейці та американці часто не мають повної інформації про розвиток подій у російсько-українській війні, а також про причини її виникнення. Коли перед ними постійно з’являються ті ж самі представники, такі як овєчкіни, сафонови та захаряни, або коли звучить гімн Росії під час трансляцій Паралімпіади, складається хибне враження, що це цивілізована нація, подібна до них. Це штучно створене, абсолютно віддалене від дійсності та спотворене сприйняття функціонує так само руйнівно, як іранські "шахеди" або артилерійські снаряди з Північної Кореї. Щодо морального аспекту, то варто зауважити, що одна й та ж особа може бути резидентом закордону, сплачувати податки в "недружній" державі, за російським "новоязом", і водночас бути довіреною особою путіна, пропагуючи людожерливі "традиційні цінності руського міра".