Шершун решил завершить карьеру

— Чесно кажучи, втомився від пошуків нового місця роботи, — зізнався Богдан Шершун. — Зрештою, збираюся стати тренером.

— Більше немає бажання цим займатися. Я багато часу приділив цьому питанню, але зараз на ринку стільки пропозицій, що складно знайти щось путнє, а йти будь-куди не бачу сенсу. Подивіться на колишніх гравців «Чорноморця», які перебралися в «Габалу». Вони прикрашали наш чемпіонат, але вирішили продовжити кар’єру в Азербайджані. Усе тому, що в Україні нестабільна ситуація, й таких можливостей, які хлопці там мають, у нас уже не знайти.

— Коли грузинську команду очолив чеський наставник Міхал Білек, він почав формувати новий колектив. Мені подобалися амбіції цього наставника, але керівники клубу поставили одну умову: контракти із футболістами будуть продовжені, якщо «Динамо» проб’ється в груповий раунд Ліги чемпіонів. Інакше всі договори будуть анульовані. Мені такий варіант зовсім не сподобався. Не хотів утрачати час. Зрештою, мав слушність: «Динамо» вилетіло ще на першому етапі, й велика група виконавців змушена була шукати кращої долі. У тому числі і чеський цент­ральний захисник, якого взяли замість мене.

— Якби запропонували серйозний варіант, можна було би про щось говорити. Але вони хочуть підписувати якісь папери, а потім братися за справу. Мені такий варіант не подобається.

— Поки що — ні. Але сподіваюся на це. У мене за плечима великий досвід роботи з багатьма знаними наставниками, і хочу сам спробувати свої сили у цій царині.

— До речі, про це мене, насамперед, запитали й на тренерських курсах. Можу сказати, що вчився в кожного з наставників. Сподобалася співпраця з Олегом Протасовим, який у «Дніпрі» пропагував європейський підхід до робочого процесу. Леонід Кучук, із яким працював у «Арсеналі», значну увагу приділяв тактиці. Валерій Газзаєв, який у московському ЦСКА серйозно допоміг мені у становленні як футболіста, й Віталій Кварцяний у «Волині» вимагали від підопічних суворого дотримання дисципліни. Обидва з характером, украй вимогливі, налаштовують футболістів на результат у кожному матчі. Для них не існує неважливих поєдинків. Думаю, в мене є чим поділитися з молодим поколінням.

— Якщо відверто: мене запрошував один із клубів російської першої ліги. Але зразу відмовився, нині в нашій країні така ситуація, що вважаю недоцільним навіть придивлятися до таких варіантів. Гроші в даній ситуації — не головне.

— Так, іще із часів, коли виступав за московських армійців. Але в розмовах стараємося не зачіпати політику.

— Кажуть, багато хто ухиляється від мобілізації, але з мого рідного Хмельницького призвали кілька тисяч людей. Чимало моїх знайомих, із якими разом учився, зараз на сході захищають країну. Стараємося не залишати їх наодинці з бідою.

— Ні.

— У армії не служив, не призивали. На той момент я вчився в інституті, грав за кордоном.

— У кожного своя правда, але знаю, що рідна країна для Тимощука — не порожній звук. Думаю, зараз він не перейшов би в російську команду.

— Ні, нічого такого не маю. Дотримуюся думки, що треба займатися тим, що вмієш. Я все життя у футболі, і хочу й надалі йти цим шляхом.