Пидкивка: «Спокойным назвать себя не могу»

Роман Пидкивка, fckarpaty.lviv.ua

Роман Підківка стрімко увірвався у вітчизняний футбол. Упродовж сезону, котрий нещодавно завершився, юний голкіпер Карпат встиг яскраво проявити себе у Прем’єр-лізі, а в складі юнацької збірної України виявився одним із героїв Еліт-раунду, не пропустивши в Англії жодного м’яча.

Після сьогоднішнього тренування наших збірників напередодні від’їзду до Угорщини, де відбудеться фінальний етап юнацького Євро-2014, ми поспілкувалися із Романом, поговоривши про минуле та сподівання на майбутнє Карпат, успішний виступ зі збірною на англійських полях, а також про настрій перед відповідальним виступом на міжнародній арені.

«ТЕПЕР Я – ДЯДЬКО»

– Романе, хочеться почати із нефутбольної теми. Кажуть, сьогодні тебе чекала приємна новина з дому?
– Дійсно, сьогодні мені передзвонили з дому – моя сестра стала мамою, і я тепер маю племінницю.

– Тобто, на чемпіонат Європи будеш вирушати у піднесеному настрої?
– Так, однозначно.

– Взагалі, з яким настроєм вирушаєш зазвичай до збірної?
– З хорошим настроєм, робочим. Тим більше, цього разу наш збір передував чемпіонату Європи. Хотілося працювати краще й ретельніше, щоб якомога краще підготуватися до угорського турніру.

– Які враження отримав від контрольних матчів із Динамо-2 та Оболонню-Бровар?
– Враження цілком нормальні – ці два матчі були дуже корисними для нас, змогли завдяки їм нормально підготуватися й проаналізувати свої сильні та слабкі місця. Та й суперники були непоганого рівня – з числа тих, проти яких цікаво грати.

– Ти працюєш із «гірником» Сарнавським у воротарській групі під керівництвом Олександра Гуменюка. Які стосунки встановилися у тебе з колегами?
– Дуже добрі! Між нами дуже хороші стосунки, ми з радістю працюємо разом, а по ходу сезону часто зідзвонюємося, спілкуємося.

– Чи вдалося скинути з плечей важкість після тяжкого клубного сезону?
– Гадаю, що так. Втоми немає. Спершу, звісно, було таке – але ми і в Карпатах гарно попрацювали, тож у табір збірної я прибув у більш-менш непоганій формі.

– Цього сезону ти дебютував у Прем’єр-лізі. Як далося тобі становлення на цьому рівні?
– Не скажу, що в перших матчах не мав мандражу – це, напевно, і природно. Але коли починаєш грати, то з кожним матчем приходить впевненість, і далі ти вже не помічаєш нічого, думаєш тільки про те, як краще допомогти команді.

– Вважаєш, місце Карпат могло бути вищим, ніж одинадцяте?
– Могло, і скоро так і буде.

– Ігор Йовичевич очолив Карпати цього літа. Ти з ним раніше був знайомим, знаєш, чого чекати від його тренерської методики?
– Так, коли він прийшов у Карпати – я був уже в дублі. Довелося попрацювати з ним разом і в U-19. Тому дійсно я добре знаю цього спеціаліста і з нетерпінням чекаю наступного сезону, щоб наша команда змогла прогресувати.

– Чого чекаєш від наступного сезону? Адже він буде особливим: Прем’єр-ліга скорочує число учасників, хочуть впровадити нову формулу проведення чемпіонату, а чимало команд вимушені грати поза своїми рідними містами...
– Сподіваюся, що вдасться провести гідний чемпіонат. Що стосується моєї команди, то дуже хочу, щоб Карпати виступали ліпше і посіли більш високе місце.

«ПАМ’ЯТАЮ, ЗАБИВ Я КАРПАТАМ...»

– Якщо згадувати твоє футбольне дитинство, який матч Карпат із числа тих, котрі ти бачив як уболівальник, залишився у пам’яті найяскравіше?
– Напевно, той поєдинок, коли Карпати змогли вибити із Кубка України донецький Шахтар. Тоді переможний м’яч забив Батіста, а саму зустріч ми дійсно усі запам’ятали назавжди.

– Тоді дуже яскраво себе проявив Богдан Шуст. Не помилюся, якщо припущу, що він після того матчу став кумиром усіх львівських юних воротарів?:)
– Так, однозначно!

– А взагалі, хто із воротарів тобі найбільше подобається за своєю ігровою манерою?
– У Карпатах завжди моїм кумиром був Тлумак, а так – мені дуже сильно подобається Нойєр.

– Твоя спільна риса із знаменитим німцем – ти дуже вільно, розкуто граєш ногами, що вважається атрибутом сучасного воротаря. Звідки таке гарне володіння м’ячем? Напевно, в дитинстві ти грав не лише в воротах?
– Справді, в дитинстві, коли я виступав за команду Сокіл, я грав у полі. Пам’ятаю, на область ми грали з Карпатами – я їм забив, ми виграли з рахунком 2:1. І після цього мене запросили в Карпати, причому, саме як польового гравця, а не як воротаря. Але я вже на той час виділявся зростом, тому з часом мене попросили стати в ворота, спробувати себе в ролі голкіпера.

– Хто з тренерів побачив у тобі воротаря?
– Став у ворота, коли нашим тренером був Володимир Михайлович Щерба. Але ще в школі, коли моїми тренерами були Роман Деркач, Андрій Василитчук та Андрій Гайдук, я отримав «футбольні університети». Вдячний моїм першим тренерам за все, що вони для мене зробили. Вони і зараз за мною стежать, після ігор ми часто з ними бачимось, спілкуємося. Вони завжди бажають мені удачі.

– Зізнаюся, коли в журналістських колах йдуть суперечки про те, хто може стати «українським Чілавертом», дуже часто виринає твоє прізвище, адже всі вже знають, наскільки у тебе могутній удар. Випадково, на тренуваннях штрафні та пенальті «з іншого боку» не вивчаєш?
– Чи бити мені штрафні й пенальті?:) Не знаю, це вже не мені вирішувати. Якщо тренери вирішать, що мені можна це довірити, тоді буду пробувати. А сам проситися не буду:)

«ПІСЛЯ УДАРУ КОЛІНОМ У ГОЛОВУ ГРАТИ ПРОТИ АНГЛІЙЦІВ УЖЕ НЕ ЗМІГ»

– Повертаючись до справ збірної. В Англії вашій команді вдалося досягти неймовірного результату – не пропустити під час Еліт-раунду жодного м’яча. За рахунок чого вдалося зберегти ворота «на замку»?
– Господь Бог бачить, хто як працює. Ми з Бодьою Сарнавським наполегливо готувалися до цього турніру, і удача повернулася на нашу сторону.

– У матчі з англійцями тобі дістався болісний удар, і навіть довелося полишити поле. У якому епізоді це сталося?
– Уже пройшла година ігрового часу, йшла подача в сторону воріт, я виходив і хотів зіграти кулаками, а англійський нападник вдарив мене коліном у голову.

– Важко було додивлятися матч, чи ти був упевнений, що Сарнавський не підведе?
– Я маю сказати, що завжди вірю у Бодю і знаю, що він не підведе. А тут вийшло так, що після того удару я вимушений був знаходитися в роздягальні і молитися, аби все добре закінчилося для нашої команди.

– Якщо не секрет, як відзначали епічну перемогу над англійцями?
– Та нормально, нічого особливого насправді не було. Це вже з часом розумієш, наскільки важливим насправді був той чи інший матч.

– З того, що тобі подобається Нойєр, роблю висновок, що й збірна Німеччини тобі симпатична. Згоден, що вона справедливо тріумфувала на чемпіонаті світу?
– Гадаю, що так.

– Самого Нойєра за його впевнену гру ногами називали «п’ятим захисником» німців, його манерою захоплюються. Для тебе він – найкращий на Мундіалі, чи є інші кандидати на звання найліпшого воротаря?
– На цьому чемпіонаті він 100% найліпший.

– Що для тебе найголовніше в футболі – титули, слава, чи розуміння того, що ти потрібен команді й можеш приносити їй користь?
– Я думаю, що якщо ти непотрібен команді – то й ніяких титулів не буде. Дійсно, найголовніше – чи ти можеш приносити користь команді, а все інше ти вже можеш здобути з нею разом.

– Ти родом зі Львова. Для тебе це місто все ще найкраще, чи, можливо, бував уже у тих, які справили навіть більше враження?
– Ні, я у Львові народився, люблю це місто.

– Як проводиш вільний час?
– Люблю поїхати десь відпочити, погуляти. Музику слухаю – в основному, реп.

– Часом, не Вову зі Львова?:)
– Ні, дещо іншу музику:)

– Який ти в житті: спокійний, урівноважений, чи навпаки – фонтануєш емоціями?
– Все залежить від настрою. Одне точно: спокійним себе назвати не можу точно.

– Будучи футболістом-початківцем, у свої дитячі роки міг подумати, що досягнеш першої команди Карпат, Прем’єр-ліги, юнацької збірної?
– Я, скільки себе пам’ятаю, завжди старався зранечку натягти бутси і на стадіоні пропадав до ночі, аж поки батьки мене шукати починали. Чи думав? Мені завжди снився футбол, я завжди мріяв про те, що буду грати на стадіоні, на очах вболівальників. Тож мрії збуваються – сподіваюся, і мрія нашої збірної на чемпіонаті Європи здійсниться.