Після страждань - завжди приходить винагорода. 5 ключових висновків з поєдинку Динамо - РФШ.

Футбольний клуб "Динамо" з Києва завершив свої виступи в основному етапі Ліги Європи. Напередодні команда під керівництвом Олександра Шовковського здобула перемогу над латвійським клубом РФШ на стадіоні в німецькому Гамбурзі.

Чемпіон зазвичай акцентує увагу на ключових моментах після значущого поєдинку української збірної на міжнародній сцені. Він також ділиться своїми роздумами з аудиторією.

Напередодні поєдинку гравці Динамо традиційно обговорювали важливість "доведення" своїх можливостей, "змагання всупереч труднощам", "захисту честі клубу" та інші патетичні фрази. Найбільш вражаючим у своїх висловлюваннях був Андрій Ярмоленко, який після зустрічі з Галатасараєм дійсно мав підстави говорити в такому дусі.

На полі гравці Динамо знову не змогли продемонструвати зв’язок між їхніми словами та реальними діями. Бажання, яке мало б свідчити про їхнє прагнення до перемоги, було відсутнє. Перед забитим м'ячем вони грали так, ніби беруть участь не в матчі престижного єврокубка, а в звичайній контрольній грі на тренувальних зборах, де результат і, зокрема, поведінка на полі не мають великого значення.

Протягом більшої частини поєдинку українська команда безуспішно намагалася виявити свій потенціал, в той час як суперник не стільки прагнув грати у футбол, скільки заважав цьому. Незважаючи на значну перевагу у контролі м'яча та індивідуальних навичках, Динамо ледве змогло перетворити цей стабільний стан на полі в реальні досягнення, і лише наприкінці матчу почалися зрушення.

"Біло-сині" отримали шанс діяти, використовуючи свої сильні сторони, коли мали явну перевагу над суперником у важливих аспектах, вперше і востаннє в цьому сезоні ЛЄ. У попередніх зустрічах роль РФШ виконували самі "динамівці". Здається, вони не знали, як досягти своїх цілей на полі в більшості епізодів, щоб домогтися переконливого результату.

Нездатність одночасно залучити трьох центральних півзахисників - Володимира Бражка, Миколу Шапаренка та Віталія Буяльського - призвела до вражаючих змін у тактичному трикутнику команди на критично важливій ділянці поля. Хоча можливості Миколи Михайленка, Валентина Рубчинського та, звичайно, Олександра Піхальонка були добре відомі як уболівальникам, так і тренерам, важливо зазначити, що використовувати ці таланти окремо - це одне, а створити потужний "кулак" з навичок трьох гравців, з яких у звичайних умовах лише один може претендувати на місце в стартовому складі під час офіційного матчу - це зовсім інша справа.

Наразі розраховувати на тріо Михайленко-Рубчинський-Піхальонок саме в такому поєднанні як ефективний варіант протидії супернику не можна. Звісно, при великому бажанні можна списати неузгодженість дій, хаотичні переміщення чи навіть часто не оптимальні рішення поганим станом газону. Проте щонайменше у протистояннях із опонентами таких скромних можливостей і цей "фон" перешкодою бути не може.

Скористатися чи не єдиним реальним козирем перед суперником номінальні гості не зуміли. Перевага у габаритах на стандартах та в моменти подач у штрафний майданчик неодмінно викликала тривогу в захисту Динамо. Та головним підсумком у цій частині варто назвати інше.

Київська команда знову вразила невмінням ефективно грати головою, або хоча б уникати ситуацій, які ведуть до серйозних помилок. Цей результат зусиль опонента став неприємним відкриттям для Динамо на стадії Ліги Європи, і це не вперше. Це, безумовно, свідчить про систематичні проблеми в грі колективу. Зважаючи на певну удачу та вміле використання звичних прийомів, суперник, маючи, можливо, один з найслабших складів у турнірі, зміг кардинально змінити хід матчу.

У поєдинку проти латвійської команди у Георгія Бущана з’явився непоганий спадкоємець. Руслан Нещерет не мав багато роботи, але в окремих епізодах зміг вдало впоратися з одиночними ударами суперників. Проте, в найближчих матчах другої частини сезону до 23-річного голкіпера буде прикута особлива увага.