Шахтар і його подорож від розкішної клітки до багатої годівниці.

За останні чверть століття донецький "Шахтар" пережив масштабну трансформацію та пройшов колосальний шлях у розвитку. Від регіонального клубу "гірники" дійшли до статусу беззаперечного гранда українського футболу, а також команди, із якою рахуються на європейській арені. Безумовно, ситуація була б ще сприятливішою для донеччан, якби не російсько-українська війна, але виходимо із того, що маємо...

Коли "Шахтар" лише починав свій шлях у Лізі чемпіонів, власник клубу Рінат Ахметов надзвичайно обережно ставився до спроб іноземних команд переманити його найкращих гравців. В певний момент це призвело до ситуації, яку у футболі називають "золотою кліткою". Незважаючи на наявність довгострокових контрактів, клуб не проявляв жодного бажання відпускати своїх ключових виконавців, навіть коли надходили досить вигідні пропозиції щодо трансферів.

Одним із найбільш пам'ятних та резонансних кейсів, що підтверджують вищесказане, є ситуація довкола нігерійського форварда Джуліуса Агахови - однієї з головних молодих зірок "Шахтаря" початку "нульових". Поціновувач кульбітів настільки яскраво заявив про себе в донецькому клубі, причому не лише у чемпіонаті України, а й у європейських кубках, що швидко обзавівся шанувальниками за кордоном. За численними зізнаннями самого Джуліса був період, коли його активно торгували такі клуби як "Арсенал", "Манчестер Юнайтед" та "Евертон". Однак щоразу Рінат Ахметов відмовлявся вести переговори щодо продажу Агахови, даючи зрозуміти, що загалом він куди більше зацікавлений у наявності в команді якісного та яскравого центрфорварда, аніж у кількох десятках мільйонів євро на своєму рахунку. В результаті в правильний момент Джуліусу піти з "Шахтаря" так і не вдалося, а подальша його кар'єра пішла зовсім не тим шляхом, який малювали оптимісти в скаутському середовищі у 2002 або 2003 роках.

Після певного часу позиція керівництва "Шахтаря" та особисто Ріната Ахметова почала зазнавати змін. Керівництво клубу усвідомило, що для покращення свого іміджу на європейській арені потрібні успішні та вражаючі трансферні угоди. Важливо було реалізувати цю стратегію, адже ніхто не сумнівався у фінансових можливостях "гірників". Так у історії донецького клубу з'явилися перші знакові трансфери: бразилець Елано перейшов у "Манчестер Сіті", румун Чіпріан Маріка - у "Штутгарт", а згодом Дмитро Чигринський підписав контракт з "Барселоною".

Згодом "Шахтар" перетворився на свого роду східноєвропейський аналог таких клубів, як "Порту", "Бенфіка" чи "Аякс", де кожен гравець може змінити команду, якщо надійде відповідна фінансова пропозиція. Це стало основою для трансферів Фернандіньо в "Манчестер Сіті", Алекса Тейшейри в "Цзянсу Сунін", Фреда в "Манчестер Юнайтед", а нещодавно також Михайла Мудрика в "Челсі" та Кевіна в "Фулгем".

Слава клубу, який створює для своїх провідних гравців особливі умови, попрощалася з "Шахтарем", проте ряд об'єктивних і суб'єктивних причин призвели до формування нового, незвичного явища - появи в донецькій команді свого роду "золотого джерела прибутку".

Щоб краще усвідомити суть питання, варто звернути увагу на нещодавні кадрові рішення "Шахтаря", які, що цікаво, стосуються виключно українських футболістів. Яскравими прикладами можуть слугувати вінгери Іван Петряк та Мар'ян Швед.

Обидва опинилися у "Шахтарі" не за спортивними показниками, а виключно з волі того, що відбувається навколо. З початком повномасштабної фази російсько-української війни донецький клуб залишили майже усі (окрім Лассіни Траоре) легіонери, через що донеччани були змушені різко змінювати курс й робити ставку на українізацію складу. Зрозуміло, що на ринку "гірники" мали не так вже й багато можливостей, через що влітку 2022-го "Шахтар" вирішив робити ставку в основному на перевірених особисто або ж в УПЛ кадрів. Саме так, серед інших, у команді опинилися Петряк та Швед. Причому за обох ще й довелося заплатити - за даними Transfermarkt, близько 1,5 мільйона євро за першого та 1 мільйона євро за другого.

На щастя для фанатів "Шахтаря" та керівництва клубу, незабаром "гірники" знову почали залучати якісних легіонерів. На фоні конкуренції з молодими талантами, такими як Егіналду, Невертон, Аліссон, а також Кевіном Петряком, Швед і Мар'ян не змогли виявити себе жодним чином. За майже чотири роки, проведені в клубі, Іван зіграв всього 22 матчі в офіційних турнірах, а Мар'ян — 54. Однак на результат Шведа варто подивитися з іншого боку, адже він на полі провів лише 1947 хвилин, що в перерахунку на 90 хвилин становить всього 21,6 повних поєдинків. За чотири роки...

І тут між Петряком та Шведом все ж таки є невеличка різниця. Іван, усвідомивши на певному етапі власну непотрібність у "Шахтарі", спробував реанімувати кар'єру в орендах у "Поліссі" та "Чорноморці", а ось Мар'ян увесь цей час задовольнявся тим, що мав статус навіть не гравця ротації, а відвертого резервіста. З яким, зрештою, після повернення із табору "моряків" на початку 2025-го у донецькому клубі змирився й Петряк.

У сезоні 2025/26 в рамках УПЛ (єврокубкові змагання залишимо поза увагою, оскільки вони вимогливіші до гравців) Петряк не виходив на поле жодного разу, тоді як Швед зіграв лише п'ять матчів, провівши на полі всього 122 хвилини. Обидва футболісти, по суті, виявилися абсолютно непотрібними для Арда Турана, не змогли зарекомендувати себе перед новим тренером і не проявили жодної ініціативи, щоб змінити ситуацію у своїй кар'єрі.

Чому ж так відбувається? Тут ми підходимо до суті поняття "золота годівниця". Відзначимо, що основною причиною є, безумовно, фінансові аспекти та рівень зарплат у "Шахтарі". За останніми даними, навіть після декількох років фактичної паузи в кар'єрі, "Карпати" виявляють зацікавленість у Мар'яні Шведі і готові обговорити умови його переходу з "гірників". Проте, як повідомляють достовірні джерела, ключовою перешкодою для укладення угоди є зарплата українського гравця, оскільки Швед не бажає знижувати свої фінансові вимоги, на чому наполягають львів'яни.

Щодо Петряка, то він ще восени минулого року прямо заявляв, що гроші для нього є дуже важливим фактором у кар'єрі, і що благополуччя сім'ї він ставить вище за ігрову практику.

"Я маю угоду і сім'ю, і я це не приховую — це очевидно. Ті, хто хоча б тричі влучив м’яч, можуть мене зрозуміти. Зараз мені важко зробити вибір на користь... Не будемо уникати правди — на користь фінансів. Мені 31 рік, і зарплати тут суттєво відрізняються від інших команд. Якби мені було 20, без дітей і родини, я б, напевно, просто зібрався і поїхав. Але тепер все інакше", - зазначив Іван.

Таким чином, Петряк успішно довів свій контракт із "Шахтарем" до кінця і тепер лише починає розглядати нові можливості у своїй кар'єрі. Існують чутки щодо "Кудрівки", але керівництву цього клубу слід ретельно оцінити перспективи гравця, який фактично не мав ігрової практики протягом останніх кількох років. Хоча в його активі є 5 матчів за національну збірну України, варто пам'ятати, що фінансові вкладення робляться не за минулі досягнення, а за здатність приносити результати тут і зараз.

Контракт Шведа із "Шахтарем" діє до завершення сезону-2026/27. У кулуарах вже повідомляли, що Мар'ян не полетить на тренувальні збори із першою командою "гірників", і що у новому сезоні тренерський штаб Арди Турана на цього виконавця не розраховує абсолютно, вже навіть і як на резервіста. Що, втім, й логічно з огляду на кількість молодих іноземних футболістів, які є на цих позиціях під рукою у турецького наставника.

Проте, очевидно, що все це не підштовхує Шведа до пошуків нових можливостей поза "Шахтарем". Вінгер відчуває себе комфортно з тією зарплатою, яку, безсумнівно, ніхто більше не зможе йому запропонувати. Це стало суттєвим поворотом у розвитку донецького клубу. Якщо раніше він був не зацікавлений у відпустці своїх гравців до інших команд, то тепер навіть ті виконавці, які не є потрібними "гірникам", не проявляють бажання змінити щось у своїй кар'єрі, вважаючи за краще спокійно отримувати зарплату за, чесно кажучи, мінімальний обсяг роботи.

У певному сенсі, "Шахтар" опинився в ситуації, коли після початку повномасштабного вторгнення змушений був залучати іноземних гравців до України, пропонуючи їм привабливі зарплати. Напевно, в клубі усвідомлювали потенційні ризики, які вони беруть на себе, і, можливо, навіть очікували, що це може призвести до певних наслідків. Проте футболісти не були готові підписувати контракти на два чи три роки, оскільки знаходилися в більш вигідній позиції і могли диктувати свої умови "Шахтарю". Таким чином, ми стали свідками цікавого звороту за останні десять років – від "золотої клітки" до "золотої годівниці".

І, хто знає, що з цих двох явищ краще...