"Основна мета - досягти Кубка світу": Трубін розповів про 150 мільйонів за Судакова, можливість співпраці з Наполі та хто є лідером збірної - 29 грудня 2025 року.

"В атмосфері стадіону Ньюкасла панує неймовірна енергія."

На початку сезону ви провели ряд "нудних" матчів, і з боку все виглядало практично ідеально. Але якою була атмосфера зсередини? Це був спокійний ритм чи час, коли потрібно було зосередитися на максимум?

На мою думку, це не є критично важливим. Головне – це те, чи граєш ти "на нуль", чи отримуєш голи. Воротар завжди повинен бути максимально зосередженим і уважним. Але якщо говорити про той конкретний період, то він був досить складний. Спершу був Клубний чемпіонат світу, а потім, без належної підготовки та відпочинку, відразу ж почався новий сезон. І ще до цього додалася кваліфікація Ліги чемпіонів.

Я пам'ятаю ще ті часи, коли грав за Шахтар, і як важко було там виступати, адже будь-яка помилка могла коштувати дуже дорого. Психологічно це було справжнім випробуванням. Проте, не можу стверджувати, що той етап був ідеальним, оскільки я допускав деякі помилки, які мені не зовсім до вподоби. Але все це – частина мого шляху та розвитку. Усе це необхідно для зростання, і я щасливий з цього приводу, адже цей період зробив мене сильнішою та кращою версією себе.

- Коли чуєте згадки про рекорди, цифри, серії - ви взагалі стежите за цими показниками впродовж сезону? Чи вже після завершення, підбиваючи підсумки?

- Я думаю, ці рекорди й серії - це більше для вас, для журналістів. Це ще одна стаття, яку можна написати. Я особисто на цьому не фокусуюся. Звичайно, це як голи чи результативні передачі у нападників. "Сухі" матчі - це круто і важливо не тільки для воротаря, а й для всієї команди, бо додає впевненості. Тому чим більше - тим краще. Але саме на серіях і рекордах я не зациклююся.

Проте, ми не можемо залишити без уваги деталі. Ви вже зіграли понад 90 "сухих" матчів у своїй кар'єрі, з яких більше 50 відбулися під час вашого часу в Бенфіці. Яке значення має ця цифра для вас у контексті вашого португальського етапу кар'єри?

Як я вже зазначав, не має значення, чи це Бенфіка, Шахтар чи національна команда України. Найважливіше – це твоя підтримка команди. Протягом усіх цих років моє головне завдання – охороняти ворота. Чим більше буде таких ігор, тим вищі шанси на перемогу для нашої команди.

Безумовно, кожен етап у житті має свою унікальність. З часом і досвідом ти починаєш краще розуміти себе, відчуваєш більше впевненості, і в певних ситуаціях стає легше. Проте для мене і перший "сухий" матч, і п'ятдесятий мають однакову важливість та радість. Тому не важливо, коли і як це відбувається — кожен момент має свою особливу цінність.

На початку сезону ви зафіксували шість матчів без пропущених голів, що стало новим клубним рекордом. Чи можна стверджувати, що ви зараз у формі, яка є винятковою або навіть досягла свого піку? Що, на вашу думку, сприяє підтриманню такого високого рівня – психологічні аспекти, командна структура чи, можливо, щось особисте?

Чесно кажучи, мені важко самостійно визначити, чи це дійсно пік моєї форми. Напевно, таку перспективу краще бачити з боку. Для мене важливіше досягнення гармонії. Щодо другого аспекту – воротар не може існувати без команди. Є моменти, що можуть залишатися непомітними, але саме вони грають ключову роль. Це результат зусиль усієї команди. Недарма кажуть, що атака починається з воротаря, а оборона – з нападників. Тому я розглядаю це як спільний процес, в якому важливо не зупинятися та завжди прагнути до вперед.

Ви зафіксували вісім сейвів у грі проти Жил Вісенте — це найбільша кількість за останні сім років у португальській лізі. Що ж зробило цей матч таким яскравим у вашій кар'єрі?

Об'єктивно кажучи, в тому поєдинку я пропустив гол зі штрафного, і визнаю, що це була моя помилка – я добре це пам’ятаю. Щодо матчу з Жил Вісенте, то причина тут досить проста. Це команда високої якості з відмінним тренером і гравцями, які практикують атакувальний стиль гри та створюють безліч моментів. Якщо говорити про клуби, які не входять до еліти, Жил Вісенте – одна з тих команд, що справді викликає в мене симпатію завдяки своєму стилю гри в португальському чемпіонаті.

З огляду на ваш досвід участі в численних турнірах, включаючи Лігу чемпіонів, чи помічаєте ви зміни в підході до підготовки до таких поєдинків? Який з опонентів цього сезону залишив у вас найбільше враження?

- Цього року, мабуть, назву Ньюкасл. Атмосфера на їхньому стадіоні - дуже-дуже крута. Я спілкувався з людьми, які живуть в Англії, і всі кажуть, що грати там на виїзді надзвичайно важко. Для мене це було щось нове. Я бачив багато різних стадіонів, але цей справді особливий - така атмосфера, справжній британський футбол.

Я не можу сказати, що фокус підготовки кардинально відрізняється, просто суперники мають різні стилі гри. Тому, звичайно, ти готуєшся по-різному: якщо команда більше грає на флангах - готуєшся до цього, якщо через пас і часто практикують дальні удари - до цього. Фокус може бути зміщений на певні деталі, але для воротаря, на мою думку, немає різниці - чемпіонат, Кубок чи Ліга чемпіонів. Ти завжди маєш бути готовий на 100%.

Якщо розглядати один певний поєдинок, який найкраще відображає ваш сезон у Бенфіці, який би ви обрали і з яких причин?

Важко дати чітку відповідь на це питання. Потрібно трохи часу для роздумів. Можу лише зазначити, що сезон ще не завершено, і наразі важко виділити один конкретний матч, який би повністю відображав нашу команду. Проте, якщо говорити про нещодавні виступи, то мені дуже сподобалася гра проти Наполі.

"Кожен матч у Португалії вимагає від тебе максимуму"

Як відрізняється підготовка воротарів у клубній команді та національній збірній, зокрема в аспекті аналізу суперників та ігрових вимог? Наприклад, в одних випадках акцент може бути на грі ногами, а в інших — на виходах. Чи відчуваєте ви певний дисонанс під час адаптації до цих різних вимог?

Ні, такого дисонансу не існує. Головна відмінність полягає в тому, що коли ти приєднуєшся до збірної, часу практично немає. Останні збори, якщо бути відвертим, були, напевно, найкоротшими за весь період моєї участі в національній команді. Вважаю, що це тривало приблизно тиждень. У тебе майже немає можливості для повноцінних тренувань та підготовки; скоріше, ти підтримуєш свою фізичну форму.

У клубі все по-іншому: навіть якщо матч запланований на три дні вперед, ти займаєшся тренуваннями щодня, готуючись до гри. Тут існує стабільний режим тренувань. А в збірній ти приїжджаєш після поєдинку, займаєшся відновленням, і вже наступного ранку може бути відкрите передматчеве тренування. Тому в національній команді ти більше фокусуєшся на підтримці фізичної форми і, звісно, адаптуєшся до суперника, аналізуючи його гру, але на це відводиться дуже обмежений час.

Іноді навіть найуспішніша серія не викликає відчуття задоволення. Чи траплялися у вас ситуації, коли статистичні показники ідеальні, але всередині відчуваєте, що можете досягти більшого? Чи маєте ви певний мінімальний рівень, який приносить вам задоволення, але водночас прагнете його постійно покращувати?

- Я такий тип людини, який завжди прагне до ідеалу. В ігровому плані я чітко розумію, над чим, де і як можу себе покращувати. Тому, звичайно, бували такі матчі, коли, здавалося б, зіграв "на нуль", усе добре, але ти все одно пам'ятаєш один чи два моменти, які не вдалися, і постійно до них повертаєшся. Я вважаю, що це, можливо, не завжди правильно, але для мене - краще саме так.

Звичайно, коли все складається вдало, відчуваєш радість. Але водночас важливо звертати увагу і на ті моменти, які не зовсім ідеальні. Такі ситуації трапляються, і такі матчі відбуваються. Якщо говорити про мінімальні вимоги, то їх немає. Я завжди прагну до досконалості, але ми усвідомлюємо, що це не завжди можливо. Проте, до цього варто прагнути.

- Португальський футбол - дуже специфічний: темповий, технічний, агресивний. Чи помітили ви за ці сезони у Бенфіці якісь зміни самого чемпіонату - у розвитку гри, нових тенденціях?

Не можу стверджувати, що за ці три роки рівень чемпіонату суттєво змінився. Як і раніше, він залишається на дуже високому рівні. Не помічаю значних змін. Нещодавно розмовляв із Жорою Судаковим, і він влучно зазначив: якщо порівняти з українським чемпіонатом, то в кожній команді тут є один, два чи три гравці, які демонструють високу майстерність і постійно створюють загрозу для суперників.

Отже, кожна гра в Португалії вимагає від тебе максимальних зусиль. Тут немає можливості вийти на поле, не виклавшися на повну. На жаль, в Україні іноді трапляється, що навіть без ідеальної підготовки та з помилками в діях можна здобути перемогу. Але тут такого не буває. Завжди потрібно бути на висоті, і, напевно, саме в цьому полягає основна різниця.

Стосовно психологічної стійкості. В Україні останнім часом почали активніше вивчати цю тему, і в клубах з'являються фахівці, які займаються цим напрямком. Як ви оцінюєте рівень уваги до цієї проблеми у вашому клубі? Чи працює у вас психолог, і як організовано процес роботи з психічним станом та ментальним здоров'ям гравців?

- Я думаю, це дуже важливо, тому що, насамперед, все йде від голови. У тебе може бути ідеальний фізичний стан, усе чудово й підготовка на високому рівні, але якщо в голові є проблеми - це не дасть результату. Тому добре, що така робота з'являється, особливо з дітьми, адже багато речей закладаються ще з дитячого віку.

Я знаю, що в нашому клубі є професіонал у цій галузі. Коли я вперше прийшов, я спілкувався з психологом. Мене запитували про мої відчуття, чи потребую допомоги, і як я справляюся з важкими моментами. Проте, чесно кажучи, на даний момент мені, напевно, це не так вже й потрібно. Я намагаюся самостійно долати негативні епізоди та складні ситуації, як кажуть, просто йти далі.

Можливо, це пов'язано з моїм характером або психологічними рисами — важко визначити. Наразі я намагаюся самостійно впоратися з цим і просуватися вперед. Проте існують люди, яким така підтримка дійсно необхідна, і яка надає їм додаткову енергію. Тому я вважаю, що наявність спеціаліста в команді є важливим і правильним рішенням, якщо це справжній професіонал, здатний надати допомогу.

Усі згадують, як Сергій Анатолійович Палкін та Даріо Срна обговорювали суму в 150 мільйонів.

Перехід Судакова до Бенфіки можна вважати однією з найзначніших подій в українському футболі в останній час з точки зору трансферів. Якщо заглянути в минуле і пригадати перші враження: наскільки це стало для вас несподіванкою? Чи, стежачи за новинами та спілкуючись із Георгієм, ви вже були в курсі його планів і готувалися до його прибуття?

- Так, він мені казав, що є інтерес, розповідав загалом про ситуацію. Я розумів, що рано чи пізно він кудись перейде. Просто не думав, що це буде саме Бенфіка. Чому? Тому що я ще давно казав у інтерв'ю: всі пам'ятають, як Сергій Анатолійович Палкін, Даріо Срна говорили про 150 мільйонів - і все таке. Потім були, я не знаю, мабуть, правдиві чутки, що Наполі пропонував 40 мільйонів і Шахтар відмовився.

Тому для мене саме Бенфіка здавалася майже неможливим варіантом. Бо якщо Шахтар не приймає 40 мільйонів, то, напевно, розраховує на ще більшу суму. А для Бенфіки, як мені здавалося, не зовсім пріоритетно робити покупки за такі великі гроші. Але з часом щось змінилося - не знаю, можливо, риторика клубу. І я дуже радий, що все так склалося.

Для Жори, вважаю, це крок уперед. Плюс йому буде легше адаптуватися тут - і це чудово. Я також дуже радий і щасливий, тому що до команди перейшов не просто український гравець, а ще й мій друг. А коли поруч своя людина - завжди легше, веселіше.

- Щодо адаптації: ви на власному досвіді знаєте, як це - вперше переходити в закордонний клуб. У чому саме ви найбільше допомагали Георгію? У який момент зрозуміли для себе, що цей хлопець точно не загубиться і, можливо, вже не потребує вашої допомоги?

Усе залежить від особистості. Можливо, тоді мені слід було витратити більше часу, адже я був один і моя натура вимагає поступової адаптації до нових людей, щоб відчути себе комфортно. Жора – абсолютно інша особа. Не можу стверджувати, що постійно надавав йому підтримку. Так, він задавав питання – про різні нюанси, але це були лише основи. Колись я сам звертався з подібними запитами до адміністраторів або колег у команді, а тепер він звертається до мене, адже ми стали близькими друзями.

Тому я можу сказати, що він не загубиться - це було зрозуміло ще з моменту його приходу. Тим більше, що в клубі дуже дбають про гравців, допомагають у всіх моментах. Тож я впевнений, що в нього тут усе буде добре.

Він приєднався до команди практично без жодного періоду адаптації: стабільні виступи, вражаюча результативність, потужний початок. Що в його грі найбільше вражає вас як воротаря, котрий має змогу спостерігати за всіма аспектами гри?

- Насправді минуло не так багато часу з моменту, коли я покинув Шахтар. До того ж ми постійно бачимося у збірній, тож я добре знаю його рівень. Тому не було чогось такого, чого він не робив би ще до приходу сюди. Я знаю його якість, знаю його можливості, тож нічого не стало для мене несподіванкою. Не було якогось "вау". Я чудово розумів, на що він здатен.

"Поєдинок з Ісландією виявився для мене більш складним, ніж зустріч з Францією."

- 2025 рік для збірної України був непростим і вимагав багато від команди, але загалом таки вдалося вийти у плей-офф кваліфікації ЧС. Як ви оцінюєте цей цикл із точки зору єдності, цілей і вашого власного внеску як основного воротаря? Адже за ігровими хвилинами вас нині вважають першим номером.

Безумовно, це були справжні американські гірки: і для нас, і для наших фанатів. Спочатку все виглядало обнадійливо, потім з'являлися труднощі. Але врешті-решт, найважливіше те, що у нас є можливість пробитися на чемпіонат світу. На жаль, ми не можемо все вирішити заздалегідь і в спокійному режимі — завжди доводиться змагатися в останніх матчах (усміхається). Тому весь цей досвід, навіть якщо він був негативним, слід втілити в позитивні зміни на наступний рік: усвідомити наші помилки, стати більш зрілими та досвідченими, а також покращити як атмосферу в команді, так і нашу гру в цілому.

Щодо хвилин на полі та статусу "основного" чи "дублера" воротаря, вважаю, що в збірній немає чіткого визначення цих понять. Кожен збір – це особливий випадок: усі гравці прибувають з різними фізичними кондиціями, тому щоразу необхідно демонструвати свій рівень на тренуваннях. У мене вже був випадок, коли, наприклад, в листопаді я брав участь у відбіркових матчах, ми зіграли внічию 0:0, все було добре. А потім Андрій виходив на поле під час плей-офф. Це абсолютно нормальна ситуація. Важливо розуміти, який гравець у якій формі, хто готовий показати найкращий результат саме зараз. Це рішення тренера, і його потрібно поважати, а ми, у свою чергу, маємо віддаватися на повну, адже це національна команда.

- Ви говорите про необхідність знаходити позитив навіть у складних відрізках. Збірна ніби постійно проходить ці "американські гірки", тримаючи інтригу до останнього. Вихід у плей-офф цього разу також був дуже емоційним. Наскільки команда вже налаштована зламати цю тенденцію?

- Хочемо змінити цю тенденцію. Ми всі прагнемо кращих результатів для збірної. Іноді все складається саме так, але головне - що в нас є шанс, і за цей шанс потрібно хапатися. Я думаю, що буде дуже складно, бо нам випав один із найсильніших суперників. Але це чемпіонат світу. І якщо ми справді хочемо туди потрапити й грати з найкращими командами не лише Європи, а всього світу, то потрібно показувати відповідний рівень вже зараз.

Щодо поєдинку з Францією, важливо його обговорити і детально розглянути. Багато людей, зокрема й тренер Сергій Станіславович, зазначали, що цей матч став певним експериментом. Проте, була можливість добитися нічиєї, і в той вечір здавалося, що на воротаря покладена найбільша відповідальність – підтримувати команду до самого кінця. Як ви пережили цей матч? Чи вважаєте його найбільшим випробуванням на вашу стійкість у цій кваліфікації?

Це стало рішенням головного тренера. Вибір між жертвою матчем чи ні завжди залишається за ним. Щодо самого матчу, ми всі усвідомлюємо силу команди Франції. Я розумів, що буде багато ударів і моментів, і був до цього готовий. Коли суперник постійно контролює м'яч і веде атаки, ти завжди в грі: постійно залучений у епізоди, реагуєш на ситуацію, відчуваєш ритм. Для мене особисто це навіть легше, ніж коли моя команда атакує більшу частину часу, а я без діла - і раптом з'являється один момент, у якому потрібно бути на висоті.

На мою думку, це психологічно складніше. Якщо порівнювати стресостійкість, то матч з Ісландією видався для мене більш важким, ніж гра з Францією. У поєдинку проти французів з перших хвилин йшли атаки, я постійно перебував у активному стані, готовий до дії. Натомість у матчі з Ісландією потрібно було зосередитися набагато більше в психологічному аспекті. Кожен пропущений м'яч мав велике значення.

У наступному році національній команді знову належить зіткнутися з суперниками, які відрізняються своїм стилем гри – від фізично сильних і вертикальних до технічно підкованих та швидких. Враховуючи ваш досвід участі в різних змаганнях, чи можете ви висловити припущення, який тип суперника може стати найбільш серйозним викликом для України?

- Чесно кажучи, зараз важко про це говорити. Я точно знаю про матч зі Швецією, а далі - поки що не зовсім розумію, про яких саме суперників ідеться. Так, говорять про Албанію, Польщу - це серйозні команди. Але на даний момент потрібно в першу чергу пройти Швецію. Зараз усі перебувають у клубному футболі, у кожного свої завдання, свій фокус. Тому наразі ти концентруєшся на клубі. Коли прийде час збірної - будемо готуватися до Швеції, а далі вже рухатися крок за кроком. Ми неодноразово переконувалися, що забігати наперед не варто. Усі пам'ятають, чим це може закінчитися.

Проте, яким ви уявляєте свій ідеальний 2026 рік? І, зокрема, які плани у вас на майбутнє для збірної України? Ми усвідомлюємо, що участь у плей-офф та чемпіонаті світу є, напевно, найважливішими цілями. Але що для вас особисто стане сигналом того, що ви на правильному шляху? Які завдання ви прагнете реалізувати?

Чемпіонат світу – це, без сумніву, надзвичайно важлива та амбітна мета. Ми востаннє виступали на такому турнірі в 2006 році, тому для нас це було б дійсно вражаюче. Але для нас важливо не лише потрапити на чемпіонат, а й продемонструвати свою гру, спробувати пройти далі з групи. Отже, перше завдання – це кваліфікація на чемпіонат світу. Вважаю, що це не лише ціль та мрія для гравців, але й для всіх вболівальників, для кожного українця. Коли наша збірна грає, футбол стає цікавішим для всіх – навіть для тих, хто зазвичай не слідкує за цим видом спорту.

"Толік, коли ми будемо апати 10-й левел у FACEIT?"

Роль воротаря вимагає ухвалення сотень рішень за мить. А у вашому житті ви також дієте так швидко, чи, навпаки, дозволяєте собі більше часу на роздуми?

У футбольній сфері ухвалювати рішення набагато простіше.

Чи значно?

Звісно. Особливо коли мова йде про дружину (усміхається).

- З огляду на напружений графік, постійні перельоти й матчі: чи є у вас якась звичка або ритуал поза футболом, які допомагають розслабитися й зберігати внутрішній баланс?

Як на мене, нічого особливого немає, але я дійсно насолоджуюся комп'ютерними іграми. Це чудова можливість поспілкуватися з друзями, пограти разом і провести вільний час — завжди весело і допомагає розслабитися. Можна посміятися, переключитися на щось інше і забути про повсякденні тривоги. І, звісно, важливо проводити час із дружиною — прогулятися чи просто побути разом.

На завершення нашої зустрічі пропоную вам невеличкий інтерактив. Один з учасників поділився зі мною питанням, оскільки я планую провести з вами інтерв'ю. Він запитав: "Толік, коли ми досягнемо 10-го рівня у FACEIT?" Тепер ваша задача — дати відповідь на це питання та спробувати вгадати, хто міг його задати. Після нашого інтерв'ю я розкрию ім’я цієї особи.

Ох, ну, маю припущення, про кого може йти мова, але не впевнений, чи це справді він. Добре, вважаю, що, можливо, це Артем Бондаренко.

- Ні, не можу.

- Ні? Тоді... але, мабуть, шлях обрано вірно?

Да, именно эта команда.

Команда є? Тоді, можливо, це Дімон Криськів?

- Ні, не можу. Аби він не образився, що його не вгадали... Ваш колега за позицією.

- Дмитро Різник?

Вот так!

О, точно! Я ж нещодавно бачив його інтерв'ю. Мені спало на думку, що є люди, з якими матеріал ще не опублікований. Як я вже зазначав, можна розважитися, граючи в ігри з друзями, товаришами по команді або колегами - іноді навіть з хлопцями з U-19. Тут формується коло людей, з якими ти, можливо, раніше й не уявляв, що будеш спілкуватися. А тепер ви разом граєте. Я вважаю, це класно. Це один із способів цікаво провести час і трохи відволіктися - і це абсолютно нормально.

- У вас дуже різні графіки. Наскільки це складно саме в плані організації? Наприклад, із хлопцями зі Шахтаря, бо вони ж також виступають у Європі.

Відверто кажучи, мені, напевно, легше, оскільки я знаходжусь в іншому місці і маю різницю в часі - мінус дві години. Проте вони зазвичай проживають у готелях, тому в них досить багато вільного часу. Коли є можливість, ми спілкуємось і домовляємось про гру. Ті, хто може приєднатися, грають, а інші можуть зробити це в інший раз або в інший день. Тож це не є великою проблемою. Якщо ж нікого немає, можна просто зайти і пограти наодинці.

Отже, яка ж відповідь буде у Дмитра?

Платформа FACEIT в основному є простором для гри в Counter-Strike. Тут за кожну перемогу ти отримуєш поінти, а за поразки – втрачаєш їх. Таким чином, досягнення 10-го рівня можна вважати ознакою найвищої майстерності...

- Тобто хочете подолати найвищий рівень?