Вшанування пам'яті нацгвардійця Сергія Платаного, відомого під позивним "Леон".

Був впевнений, що зможемо захистити істину і зберегти нашу державність.

Перед початком великої війни Сергій Платаний обіймав посаду молодшого інспектора в охоронному відділі Криворізької виправної колонії №80, виконуючи обов'язки сержанта внутрішньої служби.

Він обрав шлях, прокладений батьком, який багато років служив у ДКВС. Це був чудовий, сповнений позитиву юнак, гордість своїх батьків, що лише починав розправляти свої могутні крила, знайшовши справжнє кохання. Але його мрії були перервані московською агресією, яка в той жахливий лютневий день знову намагалася відібрати у нас свободу, мову, ідентичність і наше майбутнє. Сергій залишив пенітенціарну форму заради військової униформи нацгвардійця. Він швидко опановував мистецтво боротьби, здобуваючи перемоги та втрачаючи побратимів, але ніколи не втрачав віри в те, що правду та незалежність своєї країни можливо врятувати. У листопаді 2024 року, 24-річний захисник став Героєм, увічненим у пам’яті народу.

Коли я був школярем, у мене не було жодної терпимості до несправедливості.

Сергій народився у місті Долинська на Кіровоградщині, де здобув середню освіту, відвідував місцеву ДЮСШ та виріс чудовим футболістом, граючи у чемпіонатах громади й області за клуби "Лідер", "Фортуна" і ФК "Долинська". Був небайдужим і до волейболу. Спорт його дисциплінував і хлопець відповідав взаємністю. Якось після шкільного випускного вечора та зустрічі сходу сонця, він спав лиш дві години й підхопився і побіг на тренування, які не міг пропустити за будь-яких обставин.

Сергій - студент Політехнічного фахового коледжу Криворізького національного університету, який вирізняється своєю активною участю в житті навчального закладу. Він мав талант надихати однокурсників та викладачів, наповнюючи їх позитивом і енергією.

"21 серпня 2000 року у нашій родині з'явився первісток - наш синочок, якого ми назвали Сергійком. З самого першого дня і до останнього він був нашим сонечком, джерелом радості та гордості. Добрий, щирий, з блакитними очима, він випромінював тепло, а його усмішка могла розігнати будь-яку хмару смутку. Стати мамою в той час, коли я навчалася в Криворізькому педагогічному університеті, було непросто, але підтримка дідусів і бабусь з обох боків робила це легшим. Вони допомагали нам з чоловіком у догляді за сином. Ми швидко привчили Сергійка до читання та письма. Пам’ятаю, як вихователі з дитсадка "Казочка" залучали його до різноманітних заходів. Вже з ранніх років він прагнув до самостійності: просив тата довести його до воріт садочка, а далі йшов самостійно. Ми спостерігали за ним здалеку, чекаючи на сигнал вихователя, що все в порядку. У Долинській школі №4 Сергій завжди прагнув до нових знань і успіхів. Він захоплювався спортом і після занять тренувався у футбольній секції - це захоплення було в нього в крові, адже обидва дідуся були футболістами. Від них він успадкував любов до гри, силу волі, командний дух, лідерство та справжні спортивні чесноти. У шкільні роки Сергій відчув своє перше кохання: його обраниця була молодшою, але це не завадило їхній щирій дитячій симпатії. Цей досвід залишив у його серці теплі спогади про юність." - ділиться мама Людмила Григорівна.

Класний керівник Сергія, Ірина Кошелєва, зазначила, що він був справжнім лідером у колективі. Вона також поділилася вражаючою історією. Одного разу під час перерви вчителька зробила зауваження одному з старшокласників, але той відповів їй грубо й образливо. Молодший Сергій, ставши свідком цього інциденту, проявив неабияку мужність і вирішив змусити непорядного хлопця вибачитися перед педагогом. Це дуже вразило пані Ірину і підкреслило нульову толерантність Сергія до несправедливості та хамства.

Людмила Григорівна зазначає, що Сергій безмежно любив родину і поважав дорослих - так далися взнаки сімейні традиції і правильне виховання. Шкільні літа минули, настала пора здобувати професійну освіту в Політехнічному коледжі. Викладачі і студенти цінували юнака за відповідальність, ініціативу, активну життєву позицію, чесність та товариськість. Однокашники кажуть, що їхня група була справжньою родиною, а Сергій - її душею. Закінчивши коледж за фахом "Організація перевезень і управління на залізничному транспорті", хлопець працював на омріяній залізниці, продовжуючи навчання вже у виші. Але ця робота розчарувала, і він влаштовується на службу у Криворізьку виправну колонію №80, де працював батько - Сергій Миколайович. Тут новачок пройшов курс підвищення кваліфікації, постійно навчався цій професії, заслужив повагу керівництва й колег.

"Сергій завжди був добрим і дружелюбним хлопцем, на якого можна було покластися в будь-якій ситуації. Ми працювали разом у одній зміні, патрулюючи зовнішні висоти установи. Коли він вступив до лав Нацгвардії в бригаді "Хартія" під позивним "Леон", ми підтримували зв'язок. Я чув, що у нього багато успішних бойових операцій на рахунку", - розповідає про свого колишнього товариша по службі в виправній колонії Андрій Король.

Футбол під час війни та "гранатна" відбивна - як прояв творчої адаптації.

В один прекрасний день Сергій натрапив на чарівну дівчину в малиновому піджаку, яка прямував до школи і вразила його до глибини душі. Пізніше, на святі першого вересня, їй – Поліні – подруга подарувала іграшку-сувенір. Дівчата тоді розважалися з друзями, і Поліна залишила свій подарунок у машині хлопця, з яким зустрічалася її подруга. Коли вона попросила його повернути сувенір, юнак відповів, що його забрав друг.

"Я обурилася. Що ще за хлопець? Як посмів узяти чужу річ! Почала телефонувати, щоб негайно повернув сувенір. Той жартівливо віднікувався, мовляв не віддам. Утім таки приніс... Уже настав вечір, похолодніло і він виніс нам плед. Так і познайомилися. Я довго не бачила Сергія, друг усе говорив, що він багато працює. Якось я прокоментувала його історію в Інстаграмі, і Сергій відповів, почали переписуватися. Потім запросив на каву. Поспілкувалися, а незабаром зустрілися знову в кав'ярні. Так і почали стрічатися, бо блакитноокий красень почав мені подобатися", - згадує романтичний період знайомства дружина.

Після закінчення школи Поліна вирушила до одного з університетів столиці, тоді як Сергій служив у Державній кримінально-виконавчій службі та підробляв, щоб забезпечити себе. Вони мріяли про власне житло, адже Сергій прагнув створити сім'ю, мав велике бажання стати батьком. Але війна кардинально змінила їхнє життя, як і життя мільйонів українців...

24 лютого 2022 року Сергій перебував на чергуванні в закладі. Хоча він не мав армійського досвіду, його ім'я було в резерві. Вже наступного дня його викликали на службу. Батькові, який щойно почав свою зміну, він зателефонував і повідомив: "Тату, я на зборі. Хто, якщо не ми?". Спочатку він проходив службу в частині Національної гвардії в Кропивницькому, а потім вирушив на навчання до Німеччини...

Таким чином, Сергій Платаний став розвідником-сапером 3-го розвідувального відділення взводу спецпризначення 3-го батальйону оперативного призначення 13-ї бригади "Хартія" Національної гвардії. Як захисник, він брав участь у бойових діях на Донецькому та Харківському напрямках. Коли він мав можливість на день завітати до Долинської, завжди знаходив час для тренувань або гри у футбол. Спорт став для нього важливим елементом успіху на фронті, а іноді й питанням виживання. Ці невеликі проміжки часу Сергій також присвячував зустрічам із своєю коханою. Він здобув нові, специфічні для фронтового життя, навички, які могли б здатися дивними для цивільних. Наприклад, він навчився не лише готувати в польових умовах, а й оригінально використовувати гранату для відбивання м'яса!

Людмила Григорівна пригадує, що якось уночі зателефонував син. Попрохав зібрати певні речі й передати побратиму, який має заїхати. Вона все зробила, як слід. І ось дзвонять у двері. Жінка виходить на сходи, а там - Сергій! Мама закричала від несподіванки, кинулася в обійми. Ці хвилини зустрічі із сином - світлі спомини на страшному тлі воєнного сьогодення й усього, що сталося потім...

Час не здатен вилікувати. Він лише навчає нас жити з тим, що вже не повернеш.

В один із приїздів додому Сергій провернув справжню спецоперацію, аби спробувати перетворити процедуру пропозиції руки і серця коханій на незабутню несподіванку для неї. Із Поліною вони вирушили до Кропивницького під банальною легендою. Невимушено під'їхали до ресторану. Хоч дівчина і помітила певні маніпуляції з букетом довкола авто, відчуваючи, що її очікує сюрприз. Але його масштаб її справді вразив! Їх зустрів порожній заклад. Лише одинокий столик чекав на пару, а неподалік уже готувався до роботи фотограф. Хлопець зробив Поліні пропозицію, а наступного дня поїхав до побратимів. Весілля відбулося 15 червня 2024 року у Кривому Розі. Сергій і Поліна буквально сяяли від щастя, як і рідні й багато побратимів, котрі розділили таке нечасте нині в їхньому житті свято. На жаль, декого з них, як і нашого героя, вже немає серед живих.

У листопаді 2024 року Сергій поділився з мамою трагічною новиною про загибель його побратима Руслана, чиє тіло залишилося в лісі на Харківщині. Пізніше товариші по службі Сергія визнали, що він дуже прагнув повернути тіло, аби батьки могли провести гідні похорони.

"Мені Сергій повідомив: йде на завдання з хлопцями, говорив, що все буде добре. Він завжди в таких випадках просив: "Мам, тільки не плач...". Повідомив, що зв'язку не буде. Минуло три дні. Його телефон мовчав, як і наступні дні. А потім Поліна ошелешила: їй телефонували з частини, що наш Сергійко загинув. З цього моменту життя поділилося на дві частини: до і після 27 листопада 2024 року. Поховання дитини - найстрашніше для матері. Ця біль, я точно можу сказати, не порівняється ні з чим... Приїхали побратими з частини, військові, майже всі люди громади прийшли. А я лежала на тілі своєї дитини і говорила: "За що, чому така несправедливість? Крик, ненависть і плач, лікарі, так і до сьогодні... Мужність і патріотизм сина стали прикладом усім, хто його знав. Адже він вірив: справедливість переможе, а Україна обов'язково стане вільною", - розповідає Людмила Григорівна.

"Леон" загинув під час виконання бойового завдання в районі Липців на Харківщині через атаку ворожих дронів, які вразили бронемашину, в якій перебували нацгвардійці. За свої відвагу та героїзм воїн був посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Після його втрати Поліна вирішила вшанувати пам'ять чоловіка, організувавши два спортивні турніри – з волейболу та футболу. У Долинській стартував волейбольний турнір на честь Сергія Платаного, перший з яких пройшов 29 березня 2025 року за участю п'яти команд з Долинської та Кривого Рогу. Друзі героя активно допомогли в організації цього заходу. В жовтні того ж року було засновано Перехідний Кубок пам'яті Сергія Платаного з футболу, до якого долучилися шість команд з регіону.

"Цю смс ти отримаєш, якщо зо мною щось трапиться, - таке останнє повідомлення залишив Сергій Поліні, усвідомивши, що опинився в безвихідній і фактично трагічній ситуації. - Поліно, моє сонечко, я дуже тебе люблю. Не можу уявити своє життя без тебе. Не сумуй. Ти молода, талановита і амбітна дівчина, яка має право на щастя. Завжди усміхайся і залишайся собою. Обов'язково знайдеться той, хто полюбить тебе. У тебе народяться дітки, і ти будеш щасливою. А я завжди буду охороняти тебе, як на землі, так і на небесах. Будь щасливою! Твій дурненький та легковажний хлопець із дитячим серцем".

У річницю загибелі коханого Поліна написала дивовижно чутливий і чуттєвий пост, схожий на зізнання, надіслане у минуле, й водночас немов сказане до ще живої людини: "Сьогодні рівно рік, як тебе не стало, мій дорогий чоловік. Рік, у який вмістилося стільки тиші, болю, спогадів і пустоти. Я все ще ловлю себе на думці, що хочу розповісти тобі щось важливе, поділитися радістю чи попросити поради... Але ти вже не відповіси. Кажуть, час лікує. Але він лише вчить жити з тим, чого вже ніколи не повернеш. Вчуся дихати без тебе, але з твоєю пам'яттю в серці. Я вчуся жити далі, але кожного дня несу в собі частинку тебе - у своїй пам'яті, у серці, у всьому, що ми пережили разом. Дякую тобі за любов, за силу, за підтримку, за моменти щастя, які ніхто не забере. Ти назавжди залишився моїм чоловіком. Моєю людиною. Моїм назавжди. Я пам'ятаю тебе. Люблю тебе. І завжди буду".