Олексій Завора висловив думку: "Академія Руху значно перевершує ті, що існують у Шахтаря та Динамо".

Нещодавно відбулися кілька матчів, в яких взяли участь збірні України різних вікових категорій, включаючи команду U-17. Про це, а також про діяльність українських футбольних академій, в ексклюзивному інтерв'ю сайту Sport.ua розповів 17-річний гравець команди Слован Братислава U-17 Олексій Завора.

Привіт! Як у тебе йдуть справи? Чула, що ти отримав травму. Як тепер почуваєшся?

В цілому, все йде добре. Тренуюсь і граю в улюблені ігри. Після тривалої реабілітації я провів у Львові 44 дні. Це були насичені дні з безліччю процедур і інтенсивними заняттями в спортзалі. В результаті, я відчуваю себе значно краще. Проте, я продовжую займатися профілактикою: регулярно відвідую процедури та активно тренуюсь, особливо зосереджуючи увагу на паховій зоні. Сподіваюсь, що надалі все буде складатися вдало.

А чому обрали саме Львів? Чому звернули увагу на Академію Руху?

Мій батько має знайомство з Юрієм Полігасом, який є реабілітологом та очолює медичний відділ системи Руху в академічній команді. Його вважають одним з кращих фахівців в Україні. Завдяки татові, ми вирішили не зволікати і вирушити туди на лікування, оскільки в Словаччині подібні можливості відсутні. Тож я зібрав свої речі і миттєво вирушив до Львова. Там у мене завжди був доступ до тренажерного залу та комплексної системи реабілітації. База має справді високий рівень, а якщо додати до цього готель "Емілі", то все працює на відмінно. В Україні немає нічого подібного.

Я мав можливість зануритися у цю систему: щодня спостерігав за роботою основної команди, за хлопцями з Академії під час реабілітації, за усіма цими тренажерами та процедурними кабінетами. Навіть у Європі подібне зустрічається нечасто, не кажучи вже про Україну. Я відвідував Шахтар і трохи побував у Динамо, але у Руха ситуація значно краща. Їхня база - це рівень, якого в Україні немає.

- А як тобі сам Львів як місто?

В цілому, місто справило на мене позитивне враження. Навіть більше, ніж Київ — значно більше. Тут усе здається більш живим і ефективним. Але я відвідував Львів лише тричі за весь цей час, оскільки мав дуже насичений графік: прокидався о 7-8 ранку, о 8:30 вже був у спортзалі, і одразу починав працювати. Працював до другої години, потім обід, а з третьої до шостої знову тренування. Після вечері вже не залишалося сил. І так тривало майже щодня протягом 44 днів.

Отже, чи означає це, що під час реабілітації футболісту доводиться працювати не менше?

Зовсім інакше – значно більше. Якщо провести порівняння з сезоном чи підготовчими етапами, то при професійному відновленні, яке я отримував у Львові, навантаження було набагато вищим.

Поки ти перебував на базі, чи мав можливість спостерігати за своїми ровесниками або ж молодшими/старшими?

Нещодавно я відвідав матч між командами U-19 Рух і Металіст 1925, а також спостерігав за грою, в якій Шахтар U-15 змагався з Рухом U-16 в рамках зимового кубка. Варто зазначити, що рівень U-19 дійсно дуже вражаючий. Я особливо уважно стежив за грою Металіста 1925 U-19, адже це моя рідна команда. Крім того, там працює тренер Назаров, який дав мені можливість проявити себе в Металісті 1925 під час перегляду, після якого виникла зацікавленість у моїй кандидатурі. Проте, на жаль, це сталося всього за два місяці до початку повномасштабного вторгнення.

Вважаю, що відповідь більш ніж ясна, проте все ж таки: ти слідкуєш за командою Металіст 1925?

Мені справді імпонує, що на збори запросили чимало молодих спортсменів, всього 19 років. Це чудово, адже їм надають можливість показати свої здібності - а це найголовніше.

Чому ти підтримуєш команду Металіст 1925, а не, скажімо, Металіст з Першої ліги?

- Для мене Металіст 1925 - це моя команда. Я завжди в Харкові за них вболівав, мене до цього привчили. І ще був момент: коли я повернувся в Україну, вони покликали мене в U-17. Я тоді був у U-16, але вони мене знову запросили. Але я трохи затупив і перейшов в Шахтар. Але вже як є.

- Якщо розглядати підготовку молоді, які відмінності можна помітити між Словаччиною та Академією Руха, зокрема в тактичному аспекті? Яка частка теоретичних занять у вашій програмі?

У нас проводяться два обов'язкові теоретичні заняття щотижня. На цих заняттях ми аналізуємо попередню гру та готуємося до наступної. Щодо Руху, то не можу стверджувати напевно, однак знайомі з команди U-17 розповідають, що перед важливими матчами вони займаються більше часу, маючи декілька таких занять, тоді як перед менш складними – лише одне на тиждень.

Щодо тренувань на полі, у нас заплановано 2-3 сесії на тиждень, з акцентом на тактику. Розпочинаємо з розминки, після чого переходимо до білд-апу, що триває близько 30-40 хвилин. Далі можливі ігрові вправи, але основною метою є тактична підготовка. Наприклад, під час останнього тренування ми витратили майже 50 хвилин на відпрацювання виходу з оборони, граючи 8 на 8. Тренувалися доти, поки тренер не був задоволений нашим виконанням. У нашій команді немає практики, коли захисник просто вибиває м'яч уперед на "фальшиву дев'ятку" — ми намагаємося грати більше через контроль м'яча. Усе побудовано навколо гри.

Якщо розглядати сучасний футбол, хто привертає твою увагу?

Барселона справді вражає, але я також захоплююсь Комо і їхньою грою. Враховуючи, що кілька років тому команда перебувала в Серії B та C, а тепер займає четверте місце - це вражаюче досягнення. У них чудовий тренер Фабрегас, а Ніко Пас також викликає симпатію.

Слідкуєш за своїми однолітками з юнацької збірної України - U-17 чи U-19?

- Ні. Більше стежу за Словаччиною. І результати там не дуже: U-17 виступили провально -- програли 5:2 Хорватії, 4:0 Польщі та 7:0 Ірландії.

- У збірній Словаччини U-17 є твої одноклубники?

- Так, троє. Один із них -- мій прямий конкурент на позиції правого захисника. Двоє інших уже підтягнули до U-19, та й грають у центрі поля. А от конкурент зіграв лише 25 хвилин у трьох матчах - проти Ірландії наприкінці. Тому якщо я зараз гратиму правого захисника і тренер поставить мене в основу - значить, виграю конкуренцію і може щось вийти.

- Чи були якісь контакти зі збірними України?

Ні, абсолютно нічого. Що стосується Словаччини, я запитую наших керівників про те, як там все організовано, адже це викликає в мене інтерес. Проте, якщо говорити чесно, мені дуже сумно, що Словаччина визнає мій потенціал, тоді як Україна, на жаль, цього не помічає.