Непереможні мрійники: три оповіді зі Спеціальної Олімпіади України

Автором тексту є Єгор Мазур, студент факультету "Аудіовізуальне мистецтво та медіавиробництво" Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також учасник медіахабу "Крила".

Чемпіонка світу, яка через танець передає силу духу. Лінгвіст, що відкрив для себе свободу в чужій мові, щоб ділитися знаннями з іншими. Футболіст, для якого команда – це сенс життя, і який отримує насолоду від перемоги не лише через забиті голи, а й через виготовлення домашньої пастили. Це три розповіді про атлетів і лідерів Спеціальної Олімпіади України – Марію Гнатик, Тетяну Голибороду та Ігоря Дуку. Вони демонструють: справжні тріумфи досягаються не лише на спортивних полях, але й у щоденній боротьбі за гідність, мрії та право бути самим собою.

Архітектура бажань

Різкий ритмічний скрип кросівок на полірованому паркеті баскетбольного майданчика. Цей звук, що символізує порядок і мету, раптом розрізає пронизливе виття сирени. Для гравчинь -- об'єднаної команди дівчат із порушеннями інтелектуального розвитку хаос міг би стати джерелом тривоги. Усі погляди звернені до тренера. Але в очах не паніка, а очікування. Тренер відповідає спокійним відпрацьованим жестом -- це сигнал, який вони репетирували десятки разів. Без метушні команда збирає м'ячі й злагоджено прямує до укриття, перетворюючи потенційний стрес на ще одну вправу з дисципліни та довіри. Там, у безпеці, тренування не припиняється, а трансформується: тренер дістає тактичну дошку і команда розбирає ігрові комбінації. Це нова нормальність. І це не просто фундамент стійкості -- це її продумана архітектура.

Протягом більше тридцяти років свого існування Спеціальна Олімпіада України (СОУ) перетворилася на потужну національну організацію. Рух об'єднує 9 514 зареєстрованих спортсменів та партнерів, а також 849 тренерів, які активно працюють по всій території країни. Учасники мають можливість обирати з 21 офіційного виду спорту, що включає як літні, так і зимові дисципліни, такі як легка атлетика, футбол, гірські лижі та фігурне катання. Однак діяльність СОУ не обмежується лише спортивними заходами; вона також реалізує важливі ініціативи, такі як "Здорові спортсмени", "Форуми здоров'я родини", "Лідерство спортсменів" та інші програми, які спрямовані на поліпшення якості життя, соціальну інтеграцію та розвиток навичок самоадвокації.

СОУ функціонує як неприбуткова громадська організація, що працює над створенням інклюзивного суспільства в Україні. Справжню місію Спеціальної Олімпіади України неможливо виміряти лише цифрами. Це рух, що базується на інклюзії та розширенні можливостей, -- робота, що розпочалася задовго до повномасштабного вторгнення і відтоді лише поглибилася. Щоб збагнути суть, потрібно зазирнути за лаштунки стадіонів, у життя атлетів. Саме вони є втіленням клятви Спеціальної Олімпіади: "Я прагну перемагати, але якщо не зможу перемогти, то буду завзятим у цій спробі!".

Марія Гнатик: танець, що перемагає темряву

Яскраве світло прожекторів, гучний ритм, що вібрує в повітрі. Всесвітні зимові ігри Спеціальної Олімпіади. На сцені в Турині -- 19-річна українка Марія Гнатик. Цей момент є вирішальним для неї. Вона демонструє енергійний танець, що поєднує в собі елементи джаз-фанку і хіп-хопу. Ці стилі, які ще півроку тому здавалися їй абсолютно новими, адже раніше Марія займалася класичним танцем. У неї діагностовано синдром Дауна.

Тричі на тиждень, годинами, Марія разом із своїми тренерками Анастасією Швець та Олександрою Шатковською наполегливо працювали над зміною старих звичок і формуванням нової техніки танцю. "Іноді важко, але я все ж танцюю", -- ділиться Марія, хоча за цими словами криється безліч місяців старанної роботи. Для тренерок, які вперше готували спортсменку до такого рівня, це також стало справжнім викликом. І ось, результат – золота медаль у категорії Dance Sport.

Для Марії та її мами Тетяни, яка не стримувала сліз на трибуні, перемога -- не випадковість, а вершина шестирічного шляху. До цього "золота" Марію привели попередні, не менш важливі, перемоги: бронза на чемпіонаті світу в Австрії, медалі зі змагань у Чехії та з кубка Європи в Болгарії.

Коли світло софітів згасає, історія Марії продовжується у затишній майстерні у Вінниці. Тут панує тиша, замість музичних ритмів, а робочий стіл заміщує паркет. Разом із подругою Агафією Григорук вона бере важкі холодні тубуси від снарядів, які привезли з фронту, і перетворює їх на витвори мистецтва. Яскраві кольори накладаються на метал, що пережив війну, народжуючи символи надії. На цих тубусах дівчата малюють портрети видатних українців, створюючи один шедевр на тиждень. Згодом вони виставляють ці роботи на аукціонах, а всі зібрані кошти передають на потреби Збройних Сил України. За один розмальований тубус дівчата можуть отримувати навіть до 16 тисяч гривень.

Одночасно з навчанням на фотографа, Марія активно займається і іншими справами. Її різносторонність не залишається непоміченою. Вона стала однією з персонажок документального фільму "Особливі митці: від териконів до Карпат". Режисер Юрій Кочкаров підкреслює, що мета цього фільму полягає в тому, щоб продемонструвати історії успіху, руйнуючи стереотипи та формуючи норму присутності людей з інвалідністю в суспільному житті.

Тетяна Голиборода: мова як ключ до волі

Залита світлом зала, сотні поглядів, спрямованих на сцену, і тиша, сповнена очікування. На Форумі лідерства у Вінниці мікрофон тримає 22-річна Тетяна Голиборода. Це її момент. Вона тут не як атлетка, а як лідерка-новаторка. "Бути собою, -- каже Тетяна, -- це означає зламати стереотипи". Для неї це не просто гасло, а щоденна реальність.

Для Тетяни, яка має розлад аутистичного спектра (РАС), англійська мова стала зручнішим та логічнішим засобом для висловлення своїх думок, ніж її рідна мова. "Я завжди мислю англійською", -- ділиться вона. Чітка структура та когнітивна "дистанція" цієї мови надають їй опору, що дозволяє уникати емоційних і соціальних труднощів, пов'язаних зі спонтанним спілкуванням.

Шлях до відкриття відкривався довго. Діагноз був поставлений у три роки, а період майже повної мовчазності тривав до п'яти. Батьки витратили багато сил на пошуки репетитора, готового працювати з дитиною, яка має РАС. Кожен невеликий успіх став результатом величезних зусиль родини та підтримки небайдужих вчителів. Це був справжній марафон.

Тетяна розпочала вивчення англійської мови ще в третьому класі, а сьогодні володіє нею на рівні C2 (Proficiency). Наразі вона є студенткою факультету іноземних мов Вінницького державного педагогічного університету. Не так давно Тетяна брала участь у всесвітній онлайн-церемонії Корпусу миру США, яка проходила в прямому ефірі з Вашингтона.

Волонтерка Корпусу миру США Мікейла Вольф, з якою Тетяна працювала асистенткою, побачила в ній не просто здібну ученицю, а майбутнього педагога. Мікейла запропонувала спрощений візуалізований підхід для подачі інформації учням з аутизмом у період пандемії. Методика успішно спрацювала, а Тетяна зрозуміла, що також може бути наставником для інших. "Для багатьох мова -- це стіна, -- каже дівчина. -- Для мене англійська стала дверима. Я щаслива, що можу дати ключі від цих дверей дітям, які, як і я, просто шукають спосіб, щоб їх зрозуміли".

Замість нудного заучування – живі діалоги з мультфільмів, барвисті ілюстрації та інтерактивні ігри. Спираючись на власний досвід у розумінні та сприйнятті, Тетяна вміє привернути увагу учнів та надати їм мотивацію. Вона не просто перекладає слова, а й відкриває нові способи взаємодії з навколишнім світом. Проте, основний принцип її підходу – "жодного примусу", особливо у процесі говоріння. Тетяна формує комфортну атмосферу, де дитина може заговорити, коли відчує готовність.

Ігор Дука: дві половини одного існування

На футбольному полі у Вінниці, де сонячні промені грають на вологій від роси траві, 25-річний Ігор Дука м'ячем. Він почувається тут, як риба у воді. У складі команди Спеціальної Олімпіади він не просто гравець; він є невід'ємною частиною злагодженого колективу. Для Ігоря футбол означає не лише забиті голи та перемоги. Як він сам висловлює, це "енергія, нові друзі та знайомства". Це відчуття єдності, де кожен учасник має своє значення.

Але як тільки тренування завершується, розпочинається новий етап життя Ігоря. Спортивну форму він замінює на робочий фартух. Гучний шум стадіону відходить на другий план, поступаючись місцем тихому, ритмічному гудінню дегідраторів. Це соціальне підприємство "СмачненьКО" – ще одна команда Ігоря. Тут повітря насичене ароматами не трави, а запашних яблук і груш. Завдяки навичкам, набутим на полі, Ігор зосереджено працює зі слайсером, перетворюючи фрукти на тонкі рівні скибочки. Це сировина для майбутніх фріпсів – корисних і популярних фруктових чіпсів. Поряд його друзі займаються приготуванням пюре для пастили, розливаючи його на листи та упаковуючи готову продукцію. Кожен етап чітко розподілений, але всі працюють як одна команда. "У наш продукт ми вкладаємо частинку себе", – говорить Ігор, і це справді є головним інгредієнтом.

"СмачненьКО" — це соціальний бізнес, який виник із прагнення до незалежності. Цей стартап, розташований у Вінниці, функціонує на основі будинку підтриманого проживання. Ідея проєкту отримала свій імпульс завдяки перемозі в конкурсі від SILab Ukraine, що дозволило закупити сучасне професійне обладнання. Проєкт був розроблений у відповідь на непрості реалії: за статистичними даними, приблизно 98% осіб з інтелектуальними порушеннями в Україні мають потребу в захищених робочих місцях.

Колега Ігоря, також спортсмен і лідер СОУ, Олександр Паюк каже, що ця робота -- не просто зайнятість, а відчутний крок до фінансової незалежності. Перед цим вони крок за кроком освоювали весь технологічний процес: від вивчення обладнання та правил харчової гігієни до практичного відпрацювання кожного етапу. Після теоретичної частини та інструктажів почалося стажування, де кожен зміг на практиці пройти весь цикл -- від миття фруктів до пакування готових смаколиків. Ця модель уже дає відчутний результат.

Архітектура бажань

В основі філософії Спеціальної Олімпіади України -- фундаментальна повага до особистості. "Це не проблема, яку потрібно виправляти, -- наголошує виконавчий директор СОУ Андрій Підварко. -- Це їхня природа, їхня унікальність, і вона не робить їх менш цінними членами суспільства".

Андрій Підварко розглядає системні проблеми: особи з інтелектуальними вадами є найбільшою групою серед усіх категорій інвалідності, але отримують найменшу підтримку та увагу. Він підкреслює, що Спеціальна Олімпіада України (СОУ) значно недофінансована в порівнянні з паралімпійськими та дефлімпійськими програмами, і для медалей СОУ не передбачені державні нагороди.

Анастасія Волобуєва, кандидатка наук у галузі соціальних комунікацій та керівниця відділу комунікацій Спеціальної Олімпіади України, усвідомлює, що змінити існуючу систему можливо тільки через надання голосу самим спортсменам. На цьому принципі оснований один із проєктів, яким займається пані Анастасія, -- медіахаб "Крила". Це ініціатива, що об'єднує студентів-журналістів та атлетів з інтелектуальними порушеннями, які працюють разом. Вони навчаються створювати тексти, вести соціальні мережі та виробляти відеоматеріали. Результатом є значний зсув у сприйнятті ролі атлетів: вони більше не є пасивними персонажами чужих наративів, а стають авторами та режисерами своїх власних історій.

СОУ співпрацює з Інститутом з управління проєктами (Project Management Institute, PMI) та його освітньою фундацією. Після повномасштабного вторгнення принципи управління проєктами творчо адаптували до умов війни: керівництву та атлетам запропонували прості методики, як розбивати великі завдання на маленькі контрольовані кроки. Таким чином, управління проєктами стало інструментом для керування стресом.

Коли ми знову відвідуємо баскетбольне поле, де тренування тривають навіть під час сигналу тривоги, стає очевидним, що історії Марії, Тетяни та Ігоря — це не просто ізольовані випадки. Золота медаль, мовний успіх, забитий гол та цілеспрямована праця в майстерні — це не лише особисті досягнення. Це дані, які підтверджують важливу ідею: коли людині надають можливості, підтримку та визнання, її потенціал стає безмежним.