Хвороба розвитку на тлі бурчання Маркевича. Як Карпати проходять через нову революцію.

Чемпіон реагує на заміну тренера в Карпатах - і взагалі на останні події у львівському клубі.

Легко висловлювати критику щодо Карпат.

Дивовижне поєднання величезної вболівальницької бази (за львів'ян вболівають на всьому заході України), безуспішності (єдиний трофей Карпат датований 1969 роком), безлічі охочих поживитися на імені клубу (про них нижче) та наполеонівських (хоча з урахуванням специфіки їх доречніше назвати данилогалицькими) амбіцій робить львівський клуб чемпіоном світу за кількістю хейту довкола нього.

Динамо, наприклад, поруч не валялося. По-перше, 30 чемпіонств є 30 чемпіонств, а по-друге... Ви можете собі уявити, щоб, наприклад, Мірча Луческу коментував трансферну політику Динамо за півтора року після відходу (вже сильно), називаючи новачків гівном? Луческу це не потрібно, у нього робота є.

А у Мирона Маркевича немає. За останнє десятиліття він відпрацював один сезон - і той у Першій лізі, з Карпатами, які багаторазово перевершували за ресурсами будь-яку іншу команду. Церемоніальна посада - на кшталт того, як у щойно створений ПСЖ покликали тренувати Жюста Фонтена.

Теж клуб з величезного міста, з безмежним потенціалом, теж є чиста формальність у вигляді другого дивізіону - і є легенда (Фонтена досі належить рекорд за голами на одному чемпіонаті світу: цілих 13), яка привертала увагу самим знаходженням на брівці.

Тренеру з Фонтена, врешті-решт, не вдалося досягти успіху, але чому ми повинні вважати Маркевича актуальним тренером? Без достатнього досвіду будь-які навички втрачають свою цінність, і Карпати, навіть виступаючи в Першій лізі, не вражали: вони зайняли лише друге місце, забиваючи менше двох голів за матч.

Дехто може стверджувати, що переможців не судять, але команда, яка підписала таких гравців, як Ігор Невес, Бабогло, Полегенько, Костенко, Клименко та Кожухар для участі в Першій лізі, повинна була проявити себе значно краще. У сезоні 2023/24 "Карпати" за своїми ресурсами входили до числа 5-7 найсильніших клубів України, але їхня гра цього зовсім не підтверджувала.

Отже, 18 липня 2024 року, під час підготовки до нового сезону, Маркевич вирішив залишити команду Карпати. Щодо причин свого рішення, сам тренер говорить досить неясно:

"Ми досягли успіху – піднялися на новий рівень. Я висловив свою думку в клубі: "На цьому можна зупинитися". Нарешті я зміг внести свій вклад у розвиток свого міста."

Генеральний директор Андрій Русол, який всього через кілька днів після звільнення Маркевича зайняв цю посаду в "Карпатах", висловився:

На мою думку, існувала відсутність синергії між уявленнями президента про майбутнє клубу та баченням Мирона Богдановича щодо найближчих перспектив.

Дехто може стверджувати, що легенду витіснили. Але справа не лише в Русолі: Карпати стали ближчими до агента Олега Авдиша, а також почали співпрацювати з новою групою скаутів. На мою думку, це абсолютно нормально. Ми живемо в світі, де відповідальність розподілена на різні сегменти: з’явилися окремі тренери з фізичної підготовки, фахівці зі стандартів (включно з аутами), а також селекційні служби з експертами з різних ліг. Існують навіть варіанти обмежити тренерам використання певних гравців (наприклад, тих, хто не готовий фізично) у суворо визначений час.

It's not about feelings; it's purely a matter of business.

Футбол постійно еволюціонує, і в серйозних клубах немає єдиного керівника, який би контролював усі аспекти, так само, як у випадку з виробництвом блокбастерів. Ті, хто намагається чинити опір цим змінам, ризикують втратити свої посади: згадайте випадки Енцо Марески та Рубена Аморіма, яких звільнили з Челсі та Манчестер Юнайтед через спроби боротися за свої права. Звичайно, для таких особистостей як Гвардіола (або Скорсезе) завжди знайдеться виняток, але... Яка роль Маркевича в цій ситуації?

Яскравим підтвердженням того, що команда не справляється без Маркевича, став перший сезон без нього. Сам Мирон Богданович зазначав, що потенціал команди - на рівні "восьмого-дванадцятого місця", але конкуренція з більшістю команд ліги виявилася зовсім незначною. З Інгульцем, якому вони програли двічі в Першій лізі, здобули лише 4 очки; а з Лівим Берегом, з яким за часів Маркевича було набрано 4 пункти, вже заробили 6 - і це лише для прикладу...

"Бронзовий" Кривбас рознесли 3:0, Верес - 5:0, Чорноморець - 4:0 (і 3:0, але в Кубку). Олександрія фактично програла чемпіонство у Львові: здобула у 28-м турі на "Україні" 1:2, а від Динамо за підсумком відстала на три очки! Львів'яни закохали в себе ще й тією самою грою, за якою марить місто не перше десятиліття: яскравою, атакувальною, з бажанням не поступатися ні п'яддю землі. Не завжди, звісно, був хокейний рахунок, але 0:0 із Шахтарем були не менш значущою сторінкою сезону, ніж розгром Вереса.

А з ким саме? З особою, яка до 2021 року виступала за Інгулець, а потім влаштувалася на посаду простого асистента Ковальця. Коли Сергій Іванович не виправдав сподівання, їй випав шанс. Хоча важко назвати це справжнім шансом, оскільки можливість працювати в українській Першій лізі в Інгульці виглядає дещо інакше. Владислав Лупашко, напевно, сам усвідомлює це, адже після тріумфу в Першій лізі вирішив перейти на тренерську роботу в Карпатах U-19, і тут його спіткала удача у вигляді звільненої вакансії після відходу Маркевича.

Якби мені довелося описати Карпати Лупашка в одному слові, я б обрав термін "відвага". Команда рухалася вперед, не бажаючи втрачати контроль над центром поля, надаючи можливості для атаки кожному гравцеві. Вважаю, що всі, хто хоча б час від часу переглядає матчі УПЛ за останні півтора року, звернули увагу на гру Брунінью - одного з найяскравіших футболістів ліги, поряд з представниками Динамо та Шахтаря. Але чи отримав би він стільки шансів для самовираження, скажімо, у Кривбасі під керівництвом Вернидуба? Або в Колосі? Або навіть у тих же Карпатах, але під керівництвом Маркевича?

Лупашко дав те, чого не вистачає футбольній Україні, не кажучи про Львів: емоції, видовище, перфоманс. При всіх проблемах поточного сезону, навіть гра з Шахтарем принесла вже не 0:0, а 3:3 - але ж були 3:3 і з Динамо. У першому сезоні Карпати посіли шосте місце - і це сприймалося чи не як невдача, тому що львів'яни вже до середини сезону претендували виключно на місця вище сьомого. Зоря в останньому турі невчасно огризнулася, а так бути б Карпатам четвертими вже в дебютному сезоні, з "авральною" зміною тренера і набором складу різко на ходу.

Таким чином, команда досягла позиції, на яку навіть не сподівалася. І справа не лише в таблиці: за якістю гри "Карпати" могли б дати уроки навіть "Шахтарю" з Пушичем. Лупашко, захоплений успіхом, надав безліч інтерв'ю, а "Карпати" почали активно підсилювати склад новими футболістами. Але незабаром настав момент жорстокої реальності.

На перерву команда з Львова виходить на дев'ятій позиції, маючи лише чотири перемоги у чемпіонаті. Чимало матчів закінчилися внічию, а поразки від Епіцентру та Зорі, а також дві невдачі проти Полісся фактично знищили всі надії на успіх. Чи можемо ми серйозно сподіватися, що львів'яни зможуть відіграти 11 очок до Полісся? Чи 16 очок до ЛНЗ? І навіть неважливо, скільки (фактично 7) до Динамо? Боротьба за місця у єврокубках, яка в минулому сезоні тривала до фінальних хвилин 30-го туру, тепер вже програна заздалегідь: команда навіть не змогла пройти далі у Кубку, поступившись Буковині.

За підсумками цього відрізка і Маркевич висловився:

"У минулому році Карпати підписали приблизно півтора десятка футболістів з різних куточків світу. Відверто кажучи, 80% з них виявилися не на висоті. Цих легіонерів намагалися залучити до команди під час моєї роботи головним тренером. Звичайно, після того, як я оцінив їхні навички, я відмовився від їх підписання."

Що сталося? До Карпат адаптувалася ліга. Віддай хлопцям Лупашка м'яч, грай другим номером, вони щось подарують точно, а чи заб'ють, велике -превелике питання - ідеї представників "низів" у поточному сезоні зводилися до цього, і цього часто вистачало. Педросо, безумовно, підвів спадом, сильно не вистачало бомбардира - але, насамперед, причини потрібно шукати на тренерській брівці.

Тренер, який ДУЖЕ любить поговорити в інтерв'ю, показав себе фахівцем зовсім не рівня команди: перспективним, але не більше. Лупашку і зараз лише 39 років, у нього попереду багато часу - і, можливо, колись він стане і найкращим тренером України, але зараз йому треба прокачувати свої навички управління нитками гри (до речі, працевлаштування в Карпатах U-[19 виглядало гарним розвитком у кар'єрі).

Жодні розмови про те, що людям варто віддавати перевагу стадіону замість кіно, не можуть компенсувати домашню поразку Епіцентру. Олег Шандрук, який у минулому сезоні висував цікаві пропозиції, зараз також стикається з труднощами. Це, звичайно, не свідчить про те, що він має працювати з командою, чий рівень відповідає поточним Карпатам.

Щодо активу. Ми всі виросли в лізі, де львів'яни поступалися в ресурсах таким клубам, як Динамо, Шахтар, Металіст, Дніпро, донецький Металург і Таврія, не кажучи вже про різні команди-одноденки, як Севастополь, які з'являлися щосезону. З часом ми звикли до того, що навіть боротьба за єврокубки для львів'ян вважалася справжнім досягненням. Однак зараз можна довго шукати тих, хто справді є сильнішими і впливовішими.

У матеріалі лютого 2025 року я писав про боса Карпат Володимира Матківського:

Акціонерне товариство "Радехівський цукор" є провідним виробником цукру в Україні. У 2024 році кожен третій кілограм цукру в країні виготовлявся саме цією компанією. Власник підприємства не шкодує коштів на своє "дитя": гендиректор клубу Андрій Русол нещодавно заявив в інтерв'ю, що бюджет "Карпат" зрозуміло поступається лише Динамо, Шахтарю та Поліссю. За його словами, фінансування "Карпат" становить від 5 до 10 мільйонів євро.

Після підйому до вищого дивізіону команда відразу ж почала активно залучати іноземних гравців, але тепер, як можна помітити, також звернулася до вітчизняного ринку.

Цього року Карпати безумовно не втратили в ресурсах. Тільки те, що вони активно укріплюють свою команду, купуючи Рух, а в січні ще й Холод, Ляха та Сапугу для підсилення складу, свідчить про наявність потужного резерву. Вони точно не повинні йти на зимову перерву на одному рівні зі своїм фарм-клубом. Давайте згадаємо найсильнішу лігу в історії: якщо б Шахтар показував такі ж результати, як Іллічівець, як швидко б його тренера звільнили?

Футбольний Львів набирає все більшої ваги у спортивному світі. Ця вага стала настільки значною, що після успішного сезону з бронзою у Кривбасі Тимур Стецьков вирішив піти на конфлікт із клубом, готовий зіграти півроку за дубль, аби перейти в Карпати. Знову підкреслюю: гравець залишає успішну команду, яка досягла результатів, щоб перейти в клуб, що не має жодних досягнень. Є вислів "кіт у мішку", але в даному випадку кіт сам прагнув потрапити в мішок, в команду, що не може похвалитися успіхами.

Зверніть увагу на те, проти яких команд Карпати проводять свої матчі в міжсезоння. Ледь-ледь не вдалося зустрітися з Варді!

Львів і Кривий Ріг, здавалося б, належать до різних світів. Якщо говорити про рівень комфорту життя для "upper middle class", то представники цього соціального прошарку, до якого відносяться практично всі футболісти УПЛ, в Львові мають значно кращі умови. Що стосується бізнесу та потенційних спонсорів, Львів також випереджає Кривий Ріг. Навіть населення: на початку 2022 року у Львові проживало близько 700 тисяч людей, в той час як у Кривому Розі - 600 тисяч, але сьогодні ця різниця може бути вдвічі більшою. Війна привнесла свої корективи, і вибір Шахтаря щодо місця базування демонструє, де наразі найзручніше.

З погляду конкуренції за таланти Карпати ніколи не відчували себе настільки впевненими, як зараз. Усі пам’ятають бронзові сезони під керівництвом Маркевича та єврокубкові досягнення з Кононовим, але ті команди були радше аутсайдерами в лізі. Наразі ж львівський клуб активно здобуває найперспективніших футболістів, а в питаннях з ветеранами не соромиться підписувати таких гравців, як Мірошниченко — одного з ключових футболістів "срібного" Дніпра-1.

Тренером, який замінив Лупашка, став Фран Фернандес. Це іспанський фахівець, який ніколи не грав на професійному рівні - і його тренерська кар'єра, скажімо так, теж пройшла далеко від великої кількості камер.

Альмерія, Алькоркон, Тенеріфе, Мурсія - чотири міста, в яких раніше працював Фернандес як головний тренер. Своєю рольовою моделлю він називає Унаї Емері - і це не повинно дивувати, тому що тій самій Альмерії, де він почав, нинішній тренер Астон Вілли подарував казкові сезони. Під керівництвом Емері Альмерія вперше в історії вийшла в Ла Лігу і навіть там посіла восьме місце.

До моменту приходу Франа навіть у молодіжну команду Альмерії ті часи були вже в минулому. Емері давно пішов, Альмерія намагалася не вилетіти хоча б із другого дивізіону, і з вирішення саме такого завдання (18-те місце у 2018 році, коли тренера молодіжки підняли на останні шість матчів) почалася кар'єра Фернандеса як головного тренера.

Як склалися ці роки для нього? Якщо говорити про позитивні моменти, то варто відзначити десяте місце в сезоні 2018/19 з Альмерією. Результат з Алькорконом також можна вважати прийнятним, проте прощання з обома "Алями" після таких сезонів виглядає тривожним сигналом. Після цього Фернандес почав знижуватися в кар'єрі: його звільнили з Тенеріфе, коли клуб опинився на межі вильоту в третій дивізіон, потім стався виліт після повернення в Алькоркон, хоча він і забезпечив підвищення з третього дивізіону, але був змушений піти у відставку, коли команда знову опинилася в критичному становищі. На завершення, його досвід у Мурсії в третьому дивізіоні також не приніс бажаних результатів, адже підвищення так і не відбулося.

Враховуючи, що Альмерія, після уходу Франа, швидко досягла успіху і залишалася в Прімері ще кілька сезонів, навряд чи у нього були серйозні пропозиції з перших двох іспанських ліг. До Львова приїжджає спеціаліст, якого не так вже й активно шукають... І це зовсім не дивно. Йому лише 45 років, і, напевно, він прагне проявити себе на вищому рівні – Карпати можуть стати для нього відправною точкою. І не варто зневажливо ставитися до таких амбіцій: у Йовічевича все вийшло.

Це прозвучить дико, але результати для Фернандеса будуть не так і важливі. Домогтися чогось значущого за 14 турів, що залишилися, не зможе і Господь бог, не вилетять вони й з найгіршим тренером на планеті. Набагато важливіше для Карпат зараз побачити апгрейд лупашківських ідей - не таку наївну гру біля своїх воріт, як мінімум. Матківський може собі дозволити мислити більшими категоріями, ніж один сезон - і він хоче бачити сильну команду з сезону-2026/27.

У своїх найуспішніших проєктах Фернандес проявляв себе завдяки агресивному пресингу: наприклад, Альмерія стала найенергійнішою командою ліги в цьому аспекті. Проте сам тренер не приховує, що не дотримується єдиної тактичної схеми:

"Найважливіше - дотримуватися ігрової моделі, щоб чітко розуміти, що в тебе є базові принципи гри, які визначають тебе як тренера. Але моя ігрова модель повинна адаптуватися до контексту клубу, куди я йду. І головне - до того, який у тебе склад.

Наведу приклад: якщо ви хочете грати в атаці вертикально, а у вас немає сильного нападника для боротьби в повітрі - можливо, доведеться шукати інші ресурси. Якщо хочеш грати на контратаках і бути вертикальним, потрібні швидкі гравці, що біжать у простір. Якщо їх немає, доводиться модифікувати і робити гру".

До Львова точно не приїжджає месія, який би своєю успішною діяльністю спонукав усіх вірити в нього. Швидше, місцеві жителі згадали про іспанський напрямок, який започаткували зовсім інші Карпати. Фабрі Гонсалес, який мав львівський досвід у 2019 році, став останнім етапом у своїй кар'єрі. Серхіо Наварро після свого перебування у Львові в 2017-му працював асистентом у Леванте та Атлетико, а нещодавно очолив Дебрецен. Так, у них не склалося, але це не є підставою для того, щоб зупинятися на досягнутому.

Для Карпат важливо, що саме вони реалізують в рамках свого проєкту – особливо враховуючи численні чутки навколо клубу. Лях і Холод, які перейшли з Руху, суттєво зміцнюють захисну лінію; після продажу Краснопіра до Полісся, логічно звернутися до сусідів за Фаалом. Клуб очікує від тренера прогресу, тоді як тренер бажає від клубу підкріплення та стабільності, а ми всі прагнемо бачити у Львові потужну команду. Таких в Україні наразі обмаль.

Якщо вже почали з Маркевича, то й завершим на цій ноті. Прикро спостерігати, як нашому патріарху, рекордсмену з кількості матчів у вищій лізі, ставлять такі умови. У нас, на жаль, немає постаті на кшталт Капелло чи Саккі, які, завершивши кар'єру, спокійно продовжують працювати в ролі експертів. Кучеревський пішов у 65 років, Лобановський - у 63, Прокопенко - у 62, і всі троє на момент своєї смерті залишалися надзвичайно актуальними тренерами, безперечно, серед найкращих в країні. У новому поколінні тренерів навіть немає жодного прикладу, зразка, як гідно попрощатися з професією.

Ці негативні коментарі і критика на адресу людей, які потрапили до клубу вже після відходу Маркевича, свідчать лише про заздрість, адже без нього команда стала помітно сильнішою. Безумовно, він багато зробив для "Карпат", які стали важливою частиною його життя, але не варто забувати, що цей клуб також надав йому чимало можливостей. Протягом багатьох років львівський клуб слугував для Мирона Богдановича своєрідним "резервним аеродромом", дозволяючи йому повертатися до професії у найскладніші часи.

Клуб зажив без тренера новим життям - і для Клоппа, наприклад, це можливість радіти за клуб, приїжджати на чемпіонський матч. Найрізноманітніші легенди десятиліттями не співпрацюють із клубами, які їх легендами зробили, але це не заважає їм підтримувати ці команди, відгукуватися винятково з добротою. Чому Маркевич не може робити те ж саме - складно сказати, не образивши Мирона Богдановича.