Холанд, Дьєкереш, Ісак та інші: яким чином Скандинавія виховує зіркових нападників

Норвегія, Швеція й Данія готують якісних нападників для топ-клубів

У сезоні 2025/26 три з п'яти найсильніших клубів Прем'єр-ліги (за результатами попереднього чемпіонату) матимуть у складі скандинавських нападників на позиції центрфорвардів. "Манчестер Сіті" три роки покладався на майже бездоганну гру Ерлінга Холанда в штрафному майданчику, а Александер Ісак зарекомендував себе як один із провідних форвардів Європи у "Ньюкаслі". Нещодавно до цього списку приєднався Віктор Дьєкереш, який перейшов до "Арсеналу" з "Спортінга" за 65 мільйонів фунтів.

Цей трансфер має велике значення для "канонірів", оскільки ще один скандинавський нападник приєднався до топ-клубу. Багато з них відзначаються характеристиками, притаманними класичній "дев'ятці". Кожен із цих гравців має свої унікальні сильні та слабкі сторони.

У кожного з них є свої унікальні риси, однак їхня фізіологія та манера гри містять елементи традиційності: переважно вони займають центральну позицію на полі, мають значні габарити й часто відзначаються силою, а їхня основна мета – забивати голи. В останнє десятиліття все частіше в атаці помітні вінгери. Існує думка, що класична роль "дев'ятки" поступово втрачає актуальність. Проте в Скандинавії це не так.

Це не свідчить про те, що інші держави не здатні виховувати талановитих форвардів. Проте в епоху вінгерів можна зауважити, що країни Скандинавії мають унікальну здатність продукувати висококласних "дев'яток" в кількостях, що явно перевищують показники інших націй, особливо враховуючи, що населення цього регіону складає лише 22,1 мільйона осіб. Якби Данія, Норвегія та Швеція об'єдналися в одну країну, за кількістю населення вона виявилася б меншою, ніж Малі (22,4 млн), але дещо більшою за Шрі-Ланку (21,7 млн).

З початку XXI століття кількість голів, які забивали футболісти зі Скандинавії, поступово зменшувалася, досягнувши рекордно низького рівня в сезоні 2012/13, коли представники Норвегії, Швеції та Данії реалізували всього 77 м'ячів. Проте, за останні п'ять сезонів спостерігається стабільне зростання цього показника.

Безумовно, одним із найвизначніших голеадорів сучасності є Ерлінг Холанд, який значно підвищує кількість голів серед скандинавських футболістів. Проте справа не зводиться лише до нього. У минулому сезоні Прем'єр-ліги троє з десяти найкращих бомбардирів виявилися представниками Скандинавії, причому Холанд не зайняв перше місце в цьому тріо.

У минулому сезоні Ерлінг відзначився 22 забитими м'ячами, що на один гол менше, ніж у Ісака, який забив 23. Водночас Ерлінг випередив Йоргена Ларсена, у якого 14 голів, на цілих вісім м'ячів. Важливо зазначити, що Ерлінг пропустив сім матчів у рамках АПЛ, тому можна з упевненістю стверджувати, що його загальний результат міг бути ще більш вражаючим.

Варто також згадати Александра Серлота, який забив 20 м'ячів за "Атлетіко" у минулій кампанії Ла Ліги. Ну і, звісно, Дьєкереш. Він ще не грав у топ-лізі, але минулого сезону забив 39 голів у чемпіонаті Португалії за "Спортінг", що вдвічі більше, ніж будь-який інший гравець. Це дозволило йому посісти друге місце після Кіліана Мбаппе у боротьбі за "Золоту бутсу".

Андреас Георгсон в даний час займає позицію асистента Томаса Франка в "Тоттенхемі", але раніше в рідній Швеції він активно працював над розвитком молодих талантів. В інтерв'ю для Opta Analyst він зазначив: "На мою думку, ситуація з Данією кардинально відрізняється від тієї, що спостерігається в Норвегії та Швеції".

"Академії і розвиток молоді в Данії були професійними і якісними ще до прориву Норвегії та Швеції, тому у датчан довша історія розвитку молоді. Те, як інвестували в академії "Мідтьюллан", "Копенгаген" та "Норшеллан", -- це зовсім інший рівень".

Звичайно, неможливо розглядати розвиток футболістів у цих країнах, не враховуючи ширший погляд на те, як гравці проходять свій шлях і в якому середовищі їм доводиться грати. Екс-наставник "Ноттс Каунті" Єн Берчналл, який також працював у Швеції з "Естерсундом", наголосив, що, на його думку, у норвезькому та шведському юнацькому футболі більше свободи, ніж, наприклад, в Англії.

"Ці тренування зосереджені на спортсменах, а не на тренерах," - зазначив він. "Вони менш формалізовані, і я вважаю це великою перевагою". Такої ж думки дотримується і Георгсон, який позитивно оцінює багато академій у Скандинавії.

Схема 4-3-3 здобула велику популярність у Данії. Практично всі команди Суперліги грають за цією тактикою, що передбачає наявність одного центрального нападника та двох вінгерів, -- зазначив колишній півзахисник "Манчестер Сіті" Уве Реслер, котрий має досвід тренування в різних країнах Скандинавії. Однак існують й інші аспекти, не пов'язані з футболом, які суттєво впливають на цю ситуацію.

Перш за все, варто згадати про генетику. Згідно з дослідженням співпраці NCD Risk Factor Collaboration, Данія займає четверту позицію у світі за середнім зростом. У топ-13 також потрапили шведи та норвежці, а держави Північної Європи займають друге місце після країн Балтії, якщо врахувати регіональні результати.

Другим важливим аспектом є соціально-економічний фактор. Хоча у Скандинавії не всі люди мають великі статки, ці країни є прикладом для наслідування завдяки високій якості життя, низькому рівню доходної нерівності, а також безкоштовному доступу до освіти та медичних послуг.

Отже, і спорт там доступніший, ніж у багатьох інших країнах. За словами Берчналла, навіть у найменших і найвіддаленіших населених пунктах Норвегії зазвичай знайдеться 1-2 якісні поля. Вони відкриті для всіх - діти приходять у будь-який час, тренуються і грають.

Ще один фактор розвитку скандинавських форвардів полягає у тому, що місцеві клуби заточені на продаж гравців. "Коли нападники добре забивають у молодому віці, їхня цінність на ринку може стати дуже високою, тоді як захисник, можливо, не отримає такого розвитку і такої ж трансферної суми. Тому, я думаю, що клуби дуже зацікавлені у вихованні таких талантів", - сказав Берчналл.

Реслер поділяє думку свого колеги: "У таких країнах, як Англія, все зосереджено на результатах, і головне — це перемагати в матчах. Проте в менш заможних лігах не менш важливо також щорічно реалізовувати гравців".

Ліги Скандинавії дійсно мають вражаючу традицію, що стосується надання молодим футболістам можливості виступати в основному складі. Від початку сезону 2011/12, гравці, які не досягли 22-річного віку, в середньому витратили 16,3% загального ігрового часу у вищому дивізіоні Швеції.

У Норвегії частка гравців цього віку становить 18,3%, тоді як Данія випереджає з показником 20,3%. Для порівняння, в англійській Прем'єр-лізі футболісти до 22 років в середньому провели на полі лише 8% часу, у Серії А цей показник становить 8,9%, у Ла Лізі - 9,1%, а в Бундеслізі - 12,7%. Лише у Лізі 1 цей відсоток наближається до скандинавських країн, досягаючи 15,3%.

У скандинавському футболі існують певні виклики. Зосередженість на нападниках може призвести до браку захисників, що потенційно стане проблемою в майбутньому. Додатковою серйозною перепоною є рішення Європейського Союзу запровадити у 2031 році заборону на реалізацію гумових матеріалів, які використовуються у багатьох штучних полях, з огляду на екологічні та безпекові міркування.

За попередніми підрахунками, лише в Норвегії заміна всіх футбольних полів на екологічні аналоги обійдеться в 560 мільйонів євро. Залишається сподіватися, що система дитячого та юнацького футболу в цих країнах вже стала достатньо міцною, а їхні методи добре вкоренилися, щоб витримати можливі виклики.

Сергій ЗАВАЛКО, за матеріалами The Analyst