Динамовцы Киева на чемпионатах мира. Мексика — 1970 (+ВИДЕО)

У 1968-му році збірна СРСР залишилася без медалей на чемпіонаті Європи.

У півфіналі після нульової нічиї з Італією з волі жереба у фінал вийшли саме суперники радянської команди. А в матчі за третє місце підопічні Михайла Якушина поступилися Англії 0:2. Виступ збірної СРСР на цьому чемпіонаті було визнано вкрай невдалим. У двох матчах фінального турніру не було забито жодного м'яча. Наставник нашої збірної Михайло Якушин, хоча і не відразу, але був відправлений у відставку.

У Мексику - на одному диханні
Чемпіонат світу з футболу 1970-го року став дев'ятим організованим і проведеним під егідою ФІФА. Він пройшов з 31-го травня по 21-е червня в Мексиці. Вперше матчі Кубка світу відбулися на території країни, що була членом КОНКАКАФ, і вперше - за межами Європи і Південної Америки.

На шістнадцять місць у фінальному турнірі претендували 75 країн. Мексика, як господарка чемпіонату і Англія, як чемпіонка світу, отримали путівки автоматично, решта 14 місць були розіграні у відбірковому турнірі.

У Європі 29 країн були розділені на 8 груп по 3 або 4 команди в кожній (три групи по 3 країни і п'ять груп по 4 країни). Команди грали кожна з кожною вдома і в гостях. У фінальну частину потрапляли тільки переможці груп.

Збірна СРСР потрапила в четверту групу разом з Північною Ірландією і Туреччиною. Відбіркові матчі відбулися восени 1969 року.

У першому поєдинку збірна Радянського Союзу, якою керував Гавриїл Качалин, на виїзді в Белфасті, на стадіоні «Віндзор Парк» розписала нульову нічию з командою Північної Ірландії. За цим спостерігали 35138 глядачів. У матчі взяли участь чотири динамівця : Євген Рудаков, Володимир Мунтян, Анатолій Пузач і Віталій Хмельницький. Останній отримав травму - порвав м'яз - і був замінений на 75 -й хвилині. Але Хмельницький встиг зіграти останній відбірковий матч в Стамбулі проти Туреччини, в якому його команда перемогла 3:1 і потрапила у фінальну частину, а він сам відзначився забитим м'ячем з льоту, майже сидячи.

У другому матчі в Києві на Центральному стадіоні проти Туреччини, який зібрав аудиторію в 71, 115 глядачів, представництво динамівців також становило чотири гравці. Тільки замість Хмельницького вже грав Віктор Серебряников, а замість Пузача - Анатолій Бишовець. Мунтян записав на свій рахунок два з трьох забитих м'ячів нашої збірної у ворота турків.
Через сім днів, 22-го жовтня в Москві на Центральному стадіоні імені В. І. Леніна
у присутності 83, 057 глядачів була переможена збірна Північної Ірландії - 2:0. Цього разу на полі знайшлося місце п'яти згадуваним динамівцям. Бишовець записав на свій рахунок забитий м'яч, а Серебряников відзначився двома гольовими передачами.

У заключному матчі групового етапу, який відбувся у Стамбулі на стадіоні «Алі Самі Єн» і зібрав на трибунах 29, 642 глядача, як ми вже згадували, СРСР впевнено здолала турків, у зустрічі могли взяти участь всі шість представників «Динамо», але Рудаков поступився місцем у воротах Кавазашвілі. Набравши сім очок, збірна СРСР з першого місця пакувала валізи до Мексики.

Дикий Кабан, П'яний Вовк і Сліпий Кінь

На чемпіонаті світу 1970-го року вперше в історії чемпіонатів світу була проведена церемонія відкриття. Після цього на поле стадіону «Ацтека» в Мехіко в присутності 107, 000 глядачів вийшли господарі і збірна СРСР. Забитих голів у ньому глядачі так не побачили, а п'ятеро динамівців, за винятком Рудакова, взяли участь у грі. До слова, Анатолій Пузач увійшов в історію футболу як перший гравець, який офіційно вийшов на заміну (з введенням правила про заміни ФІФА).

Надалі радянські і мексиканські футболісти здобули по дві перемоги над збірними Бельгії та Сальвадору і зайняли перші два місця в групі.

Через шість днів на тому ж стадіоні радянськими футболістами була бита збірна Бельгії - 4:1 ( 95, 261 глядача). Цього разу на поле вийшли лише три представника «Динамо» - Мунтян, Бишовець і Хмельницький, але і вони були на провідних ролях - динамівці забили три м'ячі з чотирьох командних. Бишовець записав на свій рахунок два голи і гольову передачу, а Хмельницький - гол після власного ж суперпрохода і асист, як прийнято говорити сучасною мовою.

У заключній зустрічі 10-го червня підопічні Качалина не відчули жодних проблем з Сальвадором, обігравши їх 2:0 на вже звичному і рідному стадіоні «Ацтека» ( 89, 979 глядачів). І знову все динамівці, за винятком Рудакова долучилися до тріумфу. І знову голи організували київські динамівці: в обох випадках Мунтян знаходив пасом Бишовця і той майстерно замикав передачі.

У чвертьфіналі на радянську збірну чекала команда Уругваю. І, мабуть, саме цей поєдинок став найбільш драматичним. Він зібрав на трибунах стадіону «Ацтека» 26, 085 глядачів.

Забігаючи наперед, відзначимо, що збірна СРСР пропустила в Мексиці лише два м'ячі, причому один з них, як раз у чвертьфінальному матчі з уругвайцями. Гра з обох сторін була жорстка: футболісти поділилися - кожен грав з кожним. А горезвісний м'яч був забитий незадовго до закінчення додаткового часу з явним порушенням правил при потуранні голландського судді Ван Равенса. Уругвайський нападник Кубілла, за кілька хвилин до кінця гри, намагаючись з флангу пробитися до воріт суперника, упустив м'яч за лицьову лінію. Футболісти збірної СРСР виключилися з гри. Поки російські захисники чекали реакції судді, Кубілла швиденько переправив м'яч верхом партнеру. Свистка не послідувало, і Еспарагго, не зустрівши ніякого опору, головою послав м'яч у ворота Кавазашвілі. Протест гравців і тренерів нічого не дав. Саме цей гол вибив збірну Радянського Союзу з турніру.

Своїми спогадами про цей момент ділиться учасник тієї зустрічі Віталій Хмельницький: «Тоді всі наші зупинилися. Пішла передача до штрафного майданчика, нападник уругвайців Еспарраго забиває м'яч і дивиться на суддю. І ми теж дивимося. А той раптом показує на центр. Можна допустити, що йому за це дали великі гроші».

У чвертьфіналі, крім Хмельницького, з боку динамівців взяли участі ще Мунтян та Бишовець. До слова, останній став кращим бомбардиром команди і визнаний кращим гравцем збірної СРСР на чемпіонаті світу 1970.

У підсумку, Уругвай поступився в півфіналі 1:3 Бразилії, яка і стала переможцем, обігравши у фіналі дворазового чемпіона світу Італію 4:1. Таким чином, бразильці втретє завоювали Кубок Жюля Ріме і отримали його в вічне зберігання.

- Цікаво, що в тому, що команда не змогла вийти в півфінал, керівництво звинуватило всіх гравців, особливо киян - Бишовця, Серебряникова, Мунтяна і мене, - згадує Хмельницький. - Звинуватили в тому, що ми були в поганій формі. А ми з шести м'ячів забили п'ять! Пізніше один журналіст запитав мене: «А чи могли б ви виграти чемпіонат світу в Мексиці?». Я кажу: «Ні». - «Чому?». - «Знаєте, тому що у нас попереду була трійка нападників - Дикий Кабан (Єврюжихін), П'яний Вовк (Бишовець) і Сліпий Кінь». Всі розсміялися. «А ви хто?». - «А я, - кажу, - Сліпий Кінь». Коли ще в «Шахтарі» грав, був на полі егоїстом, партнерів не помічав. Для мене розлучитися з м'ячем було все одно, що розлучитися з дружиною.

Гра долі

Ось, як склалася доля гравців «Динамо», які брали участь у чемпіонаті світу, який проходив в Мексиці.

Володимир Мунтян, будучи гравцем, закінчив Інститут фізкультури і юридичний факультет Київського державного університету, потім - аспірантуру факультету міжнародних відносин.

У 1980 році став граючим тренером київського СКА, одночасно працюючи в Київському вищому танковому інженерному військовому училищі на кафедрі фізпідготовки факультету з підготовки іноземних фахівців. Потім Мунтян став головою Київської міської федерації футболу і членом президії Федерації футболу України.

У 1986-1988 роках працював на Мадагаскарі, тренуючи клуб КОСФАП (Антананаріву), привів його до чемпіонського звання в 1988 році.

У 1992-1994 роках був головним тренером олімпійської збірної України, в 1995-1997 - збірної Гвінеї, вивівши її в 1998 році у фінальний турнір Кубка Африки. З 1998 по 2005 рік тренував різні клуби України і російську «Аланію». Виконував обов'язки головного тренера молодіжної збірної України, до 2010-го року працював старшим тренером молодіжної команди «Динамо».
Володимир Федорович - голова Комітету національних збірних Федерації футболу України. З квітня 2007 року - президент Асоціації ветеранів футболу України.

З травня 2014-го року президент Громадської Організації «ВЕТЕРАНИ ФК «ДИНАМО» КИЇВ»

Євген Рудаков в 1980-х роках працював у київському клубі «Зміна», в 1990-х - в спортінтернаті, потім перейшов до дитячо-юнацької школи київського «Динамо» імені В. В. Лобановського, де і працював тренером до кінця своїх днів. Помер 21-го грудня 2011-го року у віці 69 років. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2004), медаллю «За трудову відзнаку» (1972).

Анатолій Бишовець закінчив грати рано, в 27 років, через рецидив травми коліна, яку отримав у 23 роки.

Працював головним тренером юнацьких збірних УРСР і СРСР. Олімпійська збірна СРСР під його керівництвом завоювала золоті медалі на Іграх у Сеулі в 1988 році.

У 1990-1992 роках - головний тренер збірної СРСР і збірної СНД. У 1994-1996 роках - генеральний консультант національної збірної Південної Кореї, яку вивів до фінального турніру чемпіонату світу 1994. Потім Бишовець очолив національну і олімпійську збірні Південної Кореї. Головний тренер збірної Росії в1998-му році.

На клубному рівні тренував «Динамо» (Москва), «Зеніт» (Санкт-Петербург), «Томь», «Локомотив» (Москва), АЕЛ (Лімасол), «Шахтар» (Донецьк), «Марітіму» (Фуншал, Португалія). Був віце-президентом ФК «Хімкі», спортивним директором шотландського клубу «Хартс» (2004-2005).

Анатолій Пузач в 1974-му році вже входив в тренерський штаб Лобановського в «Динамо». До осені 1990 Пузач був асистентом, а після від'їзду Лобановського на Близький Схід очолив «Динамо». У 1992 році Пузача звільнили з посади після того, як команда не змогла виграти перший чемпіонат України, програвши у фіналі сімферопольській «Таврії».

Він повернувся у футбол після приїзду Лобановського в 1997-му році - співпраця тривала до 2001 року, коли продовжувати роботу асистентові завадили серйозні проблеми зі здоров'ям. Анатолій Пузач помер після тривалої важкої хвороби 19 березня 2006 року. Похований на Лісовому кладовищі в Києві.

Після закінчення ігрової кар'єри Віталій Хмельницький працював головним тренером команди «Граніта» (Черкаси) (1973-1974) і «Кривбасу» (1978-1979).

До останнього часу був тренером у футбольній школі київського «Динамо» ім. Лобановського. Серед відомих вихованців Хмельницького-тренера - Сергій Заєць, Юрій Дмитрулін, Ілля Цимбалар.