Олег Федорчук: «Пропасти между первой и элитной лигами не существует»

«Відбулося певне вирівнювання змагань»

— Олеже Вікторовичу, всі пам’ятають, що перед початком сезону другий за рангом чемпіонат скоротили до 16 команд. Нині вже можна говорити про доцільність цього рішення?

— Потрібно реально дивитись на речі. У принципі, відверто кажучи, навіть не всі 16 команд мають стабільне фінансове підґрунтя. Відтак маю всі підстави назвати рішення скоротити першу лігу на два клуби правильним.

— Чи вплинула на потужність чемпіонату відсутність колективів із прем’єр-ліги? Водночас, одразу три вчорашніх колективи другої ліги підвищились у класі.

— Ситуація, звичайно, парадоксальна, але натомість окреслю дві тенденції, котрі існують наразі, але до цього не мали аналогій впродовж 22 років. По-перше, немає колективів, які реально прагнуть піднятись у сильніший турнір. Усіх усе влаштовує, хоча причини, скоріше за все, полягають у фінансовій складовій. Хіба що «Олімпік» наважився на такий сміливий крок через успішний старт. Але будемо реалістами: якщо вони не змінять увесь склад гравців, включно із запасними, то хороших шансів бодай виграти кілька поєдинків у елітному дивізіоні мають небагато. По-друге, відбулося певне вирівнювання змагань, унаслідок чого кожний тур може подарувати сенсацію. Відтак перша ліга стала цікавішою.

— Минулого сезону в гоноровій самотності на заході виступала «Буковина», нині ж до неї приєдналася «Нива». Слід очікувати на подальше збільшення кількості команд із західного регіону?

— Бачу, що наразі в тернопільському ФК існують суб’єктивні труднощі. Хоча з підвищенням їм удалося підписати хороших екс-гравців «Оболоні». Цей проект виник спонтанно, тому особисто в мене немає переконання, що в «Ниви» надалі все складатиметься благополучно. Звичайно, присутня радість за Тернопіль, у якому з’явилися дві команди, проте не потрібно піддаватись ейфорії, що в них усе буде стабільно. Варто лише згадати, що вони мають один стадіон на два клуби. До того ж, там не останню роль відіграє політика.

— На тлі вересневих подій у «Буковині», дивно, що ви не згадали про чернівчан…

— Наскільки відомо, в цей час у них змінилися спонсор і керівництво. Але зазначу, що з непростої ситуації буковинці вийшли із честю. Майже без ігрових перепадів вони зуміли успішно завершити першу частину. Саме такий професіоналізм повинен допомагати їм у подальшому.

«Прірви між першою та елітною лігами не існує»

— Здається, вже четвертий сезон поспіль команди, котрі переходять до першої ліги, не вилітають одразу. Цей факт підтверджує те, що «яма» між другою та першою лігою значно менша, ніж між першою та прем’єр-лігою?

— Я би так не сказав. Відмінність полягає лише у фінансових можливостях і стандартах, які вимагає атестаційний комітет. Кубкові протистояння продемонстрували, що в ігровому плані прірви між першою та прем’єр-лігою не існує. Справа в іншому: завжди буде так, що останні команди елітного дивізіону відповідатимуть за силою першим клубам у нижчому чемпіонаті, далі — аналогічно. На мій погляд, причина відсутності «ліфта» між лігами полягає у великій різниці в оплаті праці та завищених нормах атестації. Згадані стандарти тотожні відповідним у провідних країнах Європи. А ми, щоби не ображати Батьківщину, — остання, після Молдови, держава на континенті. Варто жити в реаліях України. До прикладу, візьмемо бази. Не в усіх клубах Європи вони є — це нормальна європейська практика. А в нас, щоби грати в прем’єр-лізі, вони обов’язково повинні бути. Зазвичай, достатньо просто орендувати тренувальні поля. Виходить, що встановлюють розподіл на заможних і малозабезпечених. Саме у цьому розподілі криються основні біди — потрібно понижувати планку. Тим більше, коли в країні така ситуація.

— Згадували, що немає ФК, які прагнуть підвищення в класі. Про що це свідчить?

— Скажу з власного досвіду. На щастя, мені довелося тренувати колективи в усіх професійних лігах. Можу навіть наочно пояснити вам. Наскільки пам’ятаю, ви родом із Чернівців. Можете пригадати, скільки людей ходило на футбол у другій лізі?

«Потрібно тверезо оцінювати свої сили»

— Пригадую, як не так давно на стадіоні збиралося не більше 200 уболівальників, щоправда, пам’ятаю також і вщерть заповнену арену…

— А нині приходить не більше двох тисяч. Приклад зрозуміли? Висновок: краще бути успішним у нижчій лізі, ніж боротися за виживання у сильнішій першості. Нагадаю, в Ужгороді відвідуваність була кращою, коли «Говерла» перебувала в першій лізі. Якщо клуб декларує, що вболівальник для них — найголовніше, то він зобов’язаний відповідати рівню турніру, в якому бере участь. Зараз, коли у Черкасах глядачі відвідують стадіон і часто святкують звитяги, то, підвищившись, вони не зможуть цього повторювати. Відповідно, значно знизиться відвідуваність.

— Хочете сказати, що клуби зараз це усвідомлюють?

— Думаю, не у цьому заковика. Фінанси знову дають про себе знати, тому потрібно залишатися на плаву. А для цього щонайменше потрібно сім-дев’ять мільйонів гривень. Як гадаєте, реально таку суму знайти у Чернівцях? Утім, не скажу, що це негативний момент. Потрібно просто тверезо оцінювати свої сили.

«Незабаром усе може трагічно завершитись»

— Водночас із цим, не можу назвати колективи, які заслуговують на виліт до слабкішого чемпіонату.

— Зима всіх розставить по місцях. Найважчий етап у фінансуванні — зимовий антракт. Якщо влітку простіше знайти гроші, то взимку із цим можуть виникнути проблеми. Знаю, що кілька клубів із заборгованостями пішли у відпустку. Відтак упродовж цього антракту все може кардинально змінитися. Не раз бувало, що команда-лідер знімається посеред другого кола. Хоча не варто забігати далеко вперед. Поки що явних аутсайдерів чи фаворитів я назвати не можу. Маю на увазі саме ігрові аспекти та змістовність продемонстрованого футболу. Присутня десятка ФК, які перебувають у середині турнірної таблиці, та решта, котрих «штормить»: то вгору, то вниз. А всіх розподілив би на дві категорії: не кращі та гірші, а на більш стабільні та менш стабільні.

Хоча в мене є певна тривога за майбутнє першої ліги. Не знаю, правда, передумов для цього, проте моя інтуїція підказує, що незабаром усе може трагічно завершитись.

— А поки не дійшло до фатального, можете назвати чинну першість найрівнішою за підбором команд?

— Звичайно. Трудно пригадати за всю історію першої ліги чемпіонат більш рівний, ніж цей. Підтвердження цьому — кількість залікових пунктів: раніше лідери набирали 75–80 відсотків очок, а нині — 60–65.

«Проблемних команд більше, проте немає таких безнадійних, як раніше»

— Чи не вплине на таку рівність те, що до наступного розіграшу долучаться зразу чотири друголігових колективи?

— Не можу відповісти чітко, бо ще не вдалося поки переглянути матчі кращих команд із другого дивізіону. Повторюся, до цього питання слід повернутися після зими. Фінансова ситуація в нижчій лізі нічим не краща. Не відкидаю того, що хтось просто не зможе поїхати на збори, підготуватись, а це значно вплине на розвиток подій навесні, коли все вирішуватиметься.

— Часто згадуєте за фінансові проблеми. Наскільки пам’ятаю, така ситуація була завжди.

— Нині майже шість-сім клубів мають­ проблеми у цьому питанні. Погоджуся, що ця ситуація звична. Цього року проблемних команд, можливо, й більше, проте немає таких безнадійних, як раніше. Криза на наших теренах існує давно, тому футболісти, тренери та президенти вже звикли до постійних негараздів. Гравці в таких випадках миттєво переходять до іншого колективу та роками воюють із колишніми роботодавцями.

— Після цього доцільно буде згадати про інфраструктуру.

— Тут наведу приклад: ФК «Арсенал». У нього не було стадіону та бази, однак «канонірам» це не заважало виступати в еліті. Відтак алчевська «Сталь» за регламентом могла спокійно виступати в Луганську. Згадаємо «Буковину», ще один клуб, який не пустили до прем’єр-ліги. У Чернівцях нічим не гірший стадіон, ніж у Сімферополі. Суть в іншому — в наявності засобів. Як на мене, з алчевським ФК усе полягало не в стадіоні, а в тому, що в президента не було бажання.

«Рекомендую тренерам більше говорити про свою роботу»

— Окремим питанням постає суддівство. Спілкувався майже з усіма першоліговими наставниками: чимало було незадоволених роботою арбітрів.

— Та ні, це від лукавого, тому що судді ж не просто так займаються своєю справою. Виходить, що половина залишиться задоволеною, а половина — навпаки, чи як? Часто слухаю, що мої колеги, коли програють, ­ сваряться на арбітраж, а коли виграють, хвалять його. Суддівство не стало кращим чи гіршим. Тенденція у цьому питанні стабільно-млявоплинна. У такому випадку можу лише порекомендувати тренерам більше говорити про свою роботу. А робота суддів — не тема для обговорення наставників команд. Цим повинні перейматися президенти ФК чи люди, котрі відповідають за цей аспект футболу. Зараз про арбітрів почали більше говорити, тому що напруга збільшилася: тренерів багато, а клубів усе менше.

— Інформації почули вдосталь, утім, що передусім виокремите з головних тенденцій?

— Найперше, якщо глибинно розібратися, це — відсутність яскравих молодих виконавців. Одноосібним винятком стане хіба що Сергійчук, якого запрошував у «Миколаїв» із Черкас. Михайло вдало проводить першу частину та заслужено очолює список голеадорів першості. Перша ліга має бути плацдармом, на якому повинні зростати кадри для вищого дивізіону, а, крім Старенького та Сергійчука, мені тяжко сказати, хто може грати на вищому рівні.