Вторая лига. Горняк-Спорт намерен сняться с чемпионата

Петро Каплун, президент «Гірника-Спорту» незадоволений станом справ в українському чемпіонаті.

Той факт, що представник групи «Б» комсомольський «Гірник-Спорт» і досі не вийшов із відпустки та не приступив до підготовки, породив хвилю чуток, що команда може навіть знятися з чемпіонату. Саме з цієї теми розпочалася наша розмова з президентом гірників Петром Каплуном.

— Петре Матвійовичу, ваш колектив і досі не приступив до тренувань. Крий, Боже, є підстави думати про найгірше — команди не буде?
— Чому? У нас усе нормально.

— Але більшість колективів уже працюють, їдуть на збори, а «Гірник-Спорт» офіційно ще у відпустці…
— А який сенс збирати команду зараз? Скільки буде навесні учасників? Три місяці тренуватися, щоб потім зіграти п’ять матчів?

— Тобто пізніший термін виходу з відпустки пояснюється винятково тим, що може бути менша кількість офіційних матчів?
— Звичайно! Досвід попередніх років засвідчує, що тривала підготовка ні до чого хорошого не призводить. Футболісти награються на зборах, а потім календарні матчі грати не хочуть (сміється).

— Отже чутки про те, що в клубі проблеми з фінансуванням, теж безпідставні?
— У нас ніколи проблем із фінансуванням не було. Це зовсім не пов’язано з браком коштів. Це пов’язано із системою проведення чемпіонату. Тому сидимо й думаємо з головним інвестором: заявляти команду на весняну частину чемпіонату чи ні?

— Питання стоїть так кардинально?
— Так. Отой чемпіонат, який є зараз, нас не влаштовує. Особливо — арбітраж. За осінню частину наші підопічні отримали стільки жовтих та червоних карток! Якщо порахувати, то в середньому по чотири-п’ять на зустріч. Ми що, такі «вбивці»? Я, наприклад, не вважаю, «Гірник-Спорт» дуже брутальною командою. Нас планомірно «вбивали» впродовж першої частини чемпіонату.

— Які підстави для таких висновків?
— Із того, що робилося це відверто і нахабно. А все тому, що я завжди говорю про арбітрів те, що думаю.

— Спрацював принцип бумерангу?
— Звичайно! А все тому, що ми не платимо арбітрам гроші.

— Маєте на увазі — «в конвертах»?
— Саме так.

— Отже були випадки, коли вимагали або просили такого роду оплату?
— Не було. Я з арбітрами напряму ніколи не розмовляю. Навіть не цікавлюся, кого призначають на матчі за участі нашої команди.

— Повернімося до клубних справ. Невже в інвестора більше аргументів на користь того, щоб зняти команду з професіонального турніру?
— По-перше, зазначу, що інвестор готовий і надалі утримувати клуб. Але не бачить сенсу виступати в такому чемпіонаті, як зараз. Говорить про те, що ліпше виступати на першість області або в аматорському чемпіонаті.

— А чи не постраждають од такого рішення інтереси вболівальників?
— Ні. На команду ходитимуть навіть на такому рівні! Навпаки, люди зараз не хочуть ходити на матчі, бо переконані, що нас «уб’ють». І цікавості та інтриги не бачать. А навіщо ходити на стадіон, якщо велика ймовірність того, що результат може бути визначений заздалегідь?
Ми неодноразово вже зверталися до Комітету арбітрів, реакції — нуль.

— Тобто за вашим переконанням, на вашій команді, яка не ставить турнірних завдань, «відіграються»?
— Звичайно! Якби наші гравці не грали, я би сам вийшов на поле (сміється), але ж виходять із бажанням, стараються! Проте ж їм не дають грати! Коли тиск із боку суддів дещо зменшився, ми видали переможну серію із шести матчів.

— Треба розуміти, що такий радикальний крок, як зняття з чемпіонату — це, на ваше переконання, своєрідний виклик системі вітчизняного чемпіонату?
— І не інакше. Не один я маю таке переконання. Навіть порушується тема, щоби проводити свій внутрішній чемпіонат. Об’єднати, наприклад, кілька областей і грати собі спокійно, а до арбітражу залучати суддів, які за теперішніми правилами не проходять за віком…

— Водночас для інвесторів, мабуть, мати команду в професіоналах — це престиж.
— Кому він потрібен? У нас є чудова база, тренувальні поля, займаються в школі діти — це те, що ми робимо з любові до футболу. А престиж — це що, реклама? Вона інвесторам не потрібна. Голими та босими йти до вищої ліги — це не престиж.

— Виступом колективу в осінній частині чемпіонату інвестори теж не задоволені?
— Чому? Якихось турнірних завдань ми не ставили. Головне — радувати вболівальників.

— Чому ж тоді аж двоє тренерів — Мурадян та Бобиляк — не затрималися в колективі?
— Претензій у нас до них особливих не було. Просто не завжди вдавалося налаштувати гравців на боротьбу.

— А може, проблема в самих виконавцях?
— У мене до них одна претензія: треба грати не лише в своє задоволення, а й викладатися на полі. Надто жаліють себе. Тим не менше, на долю не скаржимося. Ось, наприклад, зараз розглядаємо на посаду головного тренера команди майже п’ятнадцять кандидатур.

— Чи захочуть ці п’ятнадцятеро працювати, якщо зніметеся з чемпіонату?
— Звичайно, коли знімемося, їх суттєво поменшає (сміється).

— А може, ваше рішення поспішне?
— Боюся, що ні. Плануємо зібратися після відпустки 10 лютого, а там побачимо. Але я, чесно кажучи, не вірю в те, що дограватимемо чемпіонат у професіоналах.