Вторая лига. Защитник Тернополя: «У нас собрался коллектив единомышленников»

Захисник ФК Тернопіль Ігор Курило демонструє не по роках зрілу гру, яку вже встигли оцінити як тернопільські вболівальники, так і селекціонери інших клубів.

— Народився я у Зборові, — почав розмову Ігор Курило. — Займатися футболом розпочав у 7 років. Тоді мене, першокласника, у футбольну секцію привів старший товариш. Та й, правду кажучи, особливого вибору для дітей у невеличкому районному центрі не було, тому я, як і більшість однолітків, став ганяти м’яча. Моїм першим тренером у місцевій ДЮСШ став Володимир Михайлович Васильчишин. Тамтешній спортивній школі важко було конкурувати з тернопільськими командами, однак з футбольними колективами інших районів ми грали на рівних і почасти їх обігравали. Так в обласних змаганнях серед ДЮСШ Зборівський район одного року був другим як у "великому" футболі, так і в міні-футболі.

— Яким чином потрапив у Тернопіль?

— За моєю грою слідкував тренер Василь Олександрович Матвійків, який і запросив мене до обласного центру. Під його керівництвом у спецкласі вчився футбольним премудростям 4 роки. Паралельно виступав у дитячо-юнацькій футбольній лізі України за команду BRW-ВІК з Володимира-Волинського. Чому, запитаєте Ви, доводилося їздити за сотні кілометрів, а не захищати кольори тернопільської юнацької команди? Тоді був певний конфлікт між тренерами, які працювали з футболістами 1993 р. н.

— Якими успіхами тієї команди можеш похвалитися?

— Ми доволі часто їздили за кордон на міжнародні турніри, у яких неодноразово перемагали, зокрема, в Німеччині, Швеції, Іспанії. Загалом той досвід міжнародних виступів зіграв велику роль у моєму становленні як футболіста.

— Скільки чоловік з того випуску В. Матвійківа підписали професійні контракти і чи ти підтримуєш з ними стосунки?

— Окрім мене, за майстрівські клуби виступають Володимир Пришнівський (Скала Стрий) та Олександр Мдінарадзе (Нива Тернопіль). Також донедавна виступав у Стрию Володимир Лема. Часто з ними спілкуюся, особливо з Пришнівським, з котрим ми давно товаришуємо. Обмінюємось думками, телефонуємо один одному практично кожного дня, цікавимось успіхами. А коли гра в когось не виходить, намагаємось підтримати один одного. Хоча на футбольному полі в матчах наших команд ми — суперники, і, не дивлячись на наші приязні відносини, ніхто, скажімо, в силовій боротьбі не забере ноги.

— Після спецкласу ти одразу потрапив на олівець тренерів ФК Тернопіль?

— По завершенні школи вступив до педагогічного університету, де була сильна футбольна команда. Одразу в її склад не потрапив, але через зиму закріпився в ній, виборов місце в основному складі і в 2011 році став з нею чемпіоном області, володарем суперкубку та фіналістом всеукраїнської студентської ліги.

— Як дався перехід з юнацького футболу в дорослий?

— На перших порах було складно, адже доводилося грати з дорослими футболістами, часто програвав їм силову боротьбу, але поступово мужнів, звикав до великих навантажень та швидкостей, став більше розуміти гру і так, з часом адаптувався до дорослого футболу.

— Нині ти доволі грамотно дієш на відповідальній позиції останнього захисника. Чи саме на цьому місці ти граєш з дитинства?

— Спершу грав на позиції центрального півзахисника, згодом — лівого оборонця, а побачив у мені вправного ліберо Василь Матвійків. З тих пір не зраджую цій позиції.

— Як ти гадаєш, за рахунок яких якостей на полі тоді вдалося закріпитися на цій позиції, адже в команді є більш досвідчені виконавці, які теж мають досвід гри ліберо?

— Оцінювати самого себе складно. Тренери в моїй грі відзначають довгу і точну передачу, "читання" гри, дії на другому поверсі. Також довіряють мені виконувати штрафні удари з дистанцій понад 25-30 метрів.

— Нині ФК Тернопіль набрав хорошу ходу і перебуває серед лідерів Другої ліги. А що сталося на старті чемпіонату, коли команда не показувала гідної гри?

— У перших матчах, особливо в Черкасах, у футболістів був своєрідних мандраж, адже більшість з них ніколи не грали серед професіоналів. До того ж ми до кінця не були зіграною командою, бо, як ви знаєте, до ФК Тернопіль прийшло кілька нових футболістів. Але поступово команда знайшла свою гру, пішли перемоги в Стрию, Києві…

— А як поясниш таку високу позицію ФК Тернопіль у турнірній таблиці?

— У ФК Тернопіль зібрався колектив однодумців, всі — як одне ціле. Кожен викладається на полі на всі 100%. До того ж зимою був закладений хороший фундамент, адже ми у тренувальному режимі перебували щодня, починаючи з 10 січня, не зважали, ні на сніг, ні на дощ. Тому, вважаю, сьогоднішнє місце нашого муніципального клубу є закономірним.

— Пригадай найбільш пам’ятні голи у твоєму виконанні?

— Я дію в обороні і не часто навідуюся в атаку, тому голів на моєму рахунку обмаль. На пам'ять приходить забитий гол у ворота київського Динамо, коли я виступав у ДЮФЛ. Також відзначився кількома голами після штрафних ударів у чемпіонаті області. У другій лізі голів поки не забивав, хоча одного разу відзначився автоголом у матчі з Десною, коли, перериваючи небезпечний простріл суперника, зрізав м’яча у власні ворота.

— Чи аналізуєш свою гру, щоб у майбутньому не допускати помилок?

— Окрім того, що тренери Василь Івегеш та Анатолій Назаренко вказують на ті чи інші помилки, кожну гру особисто аналізую, прокручую в голові епізоди, коли зіграв не так, як би того хотілося. Зокрема, не обов’язковим було зароблене пенальті в матчі першого кола з земляками з Ниви.

— Чи є у тебе кумир із зірок світового футболу, на гру котрого ти рівняєшся?

— Подобалося, як грав українець Андрій Шевченко. А щодо моєї позиції, то намагаюся рівнятися на гру бразильця Давіда Луїза, який захищає кольори Челсі.

— У майбутньому бачиш себе у якійсь "великій" команді?

— Найперше хочу з ФК Тернопіль здобути путівку до Першої ліги. Якщо пощастить, то не проти спробувати свої сили і в Прем’єр-лізі.