"Він виявився відмінним льотчиком". Солдат Василь Гавор не повернувся з фронту - Життєві історії | Експрес онлайн

Люблячий чоловік і батько, турботливий син і брат, надійний друг. Так відгукуються про Василя Габора рідні, друзі та знайомі. Коли ворог посунув на рідну землю війною, він не ховався за спинами інших, а без вагань пішов її захищати.

Народився Василь Гавор у невеличкому прикарпатському селі Воскресинці. З молодшою на два роки сестрою Галиною був нерозлийвода. "Василько рано подорослішав, ще з молодших класів порався по господарству. Батько багато працював, мама часто хворіла, тож нерідко йому доводилося глядіти за сестричкою", -- розповідає дружина воїна Оксана Гавор. За її словами, підрісши, Василь любив вирізати з дерева, нерідко і собі, і друзям робив ключки для хокею. Але найбільше захоплення хлопця -- футбол. Багато років Василь був воротарем у сільській команді, за спритність його навіть називали "воскресинцівським Буффоном" на честь чемпіона світу, знаного італійського воротаря Джанлуїджі Буффона.

Після школи юнак вступив в Івано-Франківське вище художнє професійно-технічне училище №3. Здобувши фах столяра, працював у приватних фірмах як в Україні, так і за кордоном. Свою майбутню дружину зустрів у рідному селі. "Я проживала на Львівщині, у Новому Роздолі. Але моя родина з Воскресинців, тож часто приїжджала туди, -- згадує Оксана Гавор. -- Якось пішла до сільського клубу, Василь запросив мене до танцю. Відтоді ми й разом". Після трьох років зустрічей молодята одружилися. Пані Оксана каже: її зачарувала усмішка хлопця, його бездонні сині очі, доброта, дотепність і щедрість. У 2014-му в пари народився син Андрій, а через два роки -- дочка Юлія. Щоб забезпечити родину, Василь став ще більше працювати. "А як приїжджав додому, то обов'язково з подарунками, -- провадить далі пані Оксана. -- Дуже радів з успіхів наших дітей, а ще любив готувати для сім'ї свій фірмовий борщ".

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Василь вирішив відправити свою дружину та дітей до Польщі. У червні 2022 року його мобілізували. Спочатку він служив у складі 63-ї окремої механізованої бригади в Чорнобилі, а згодом його перевели на Донеччину, де брав участь у боях у Вугледарі, Бахмуті та Авдіївці. У 2024 році його підрозділ направили на Лиманський напрямок, неподалік Торського. Там військовий із позивним "Бакс" зазнав контузії, але після проходження реабілітації знову повернувся до строю.

На фронті наш захисник освоїв спеціальність оператора безпілотних літальних апаратів. "Часто Василь наражався на небезпеку, проходячи через заміновані території, щоб врятувати дрони, яких нам постійно бракувало. Він виявився чудовим пілотом і здійснив десятки вдалих скидів", – стверджує його товариш Володимир Паньків, відомий під псевдонімом "Уокер". За свою віддану службу воїн удостоївся нагрудного знака "Золотий Хрест".

Василь Габор загинув 30 березня цього року поблизу села Зарічне Краматорського району. "Ми їхали на позицію, -- згадує Володимир Паньків. -- Я сидів спереду, командир підрозділу -- за кермом, а Василь зі ще одним бійцем -- позаду. Аж раптом у машину влучив FPV-дрон. Побратимів, на жаль, не стало... Мене поранило, лікуюся досі". Незадовго до трагедії, у лютому, Василь був у відпустці та вперше за час служби попросив тата відвезти його на потяг до Львова. На прощання міцно обійняв батьків, ніби відчуваючи невідворотне. У день загибелі Василь ще встиг поговорити з дружиною. "Це була неділя, у селі відправлялася Хресна дорога, -- з сумом каже пані Оксана. -- Я зателефонувала чоловікові. Він сказав, що має їхати на позицію". Через декілька годин дружина написала коханому, але відповіді вже не отримала. А незабаром їй повідомили страшну звістку.

Останній спочинок 39-річного військовослужбовця було знайдено у його рідному селі. Посмертно Василя Гавора нагородили медаллю "За сумлінну службу". У жовтні на стіні Воскресинцівської гімназії, де він отримував освіту, встановили пам'ятну дошку на його честь.