У пресі повідомляли, що перемога Динамо в Кубку кубків була пов'язана з подіями на Чорнобилі.

39 років тому, 26 квітня 1986 року, сталася Чорнобильська трагедія, що вважається наймасштабнішою катастрофою в історії ядерної енергетики. Вона запам'яталася не лише численними жертвами та постраждалими, а й величезними економічними втратами, які вона спричинила.

Багато радянських людей не отримали інформацію про неї одразу.

Наступного дня в Києві на переповненому 100-тисячному Республіканському стадіоні пройшов матч 7-го туру чемпіонату СРСР, в якому Динамо обіграло принципового суперника - московський Спартак 2:1.

Зануритися в атмосферу, що панувала в Києві 39 років тому, нам вдалося завдяки гравцям київського Динамо-1986.

"Мене трохи здивувало, що напередодні гри зі Спартаком делегація керівництва республіки та "отців міста", яка традиційно накачувала нас перед матчами, прийшла на базу не в повному складі. Це була остання гра перед фіналом Кубку кубків. Після поєдинку нас мали розпустити по домівках. Але плани скорегували - після матчу команду повезли знову на базу в Конча-Заспу.

У автобусі Валерій Лобановський несподівано виголосив, що в Чорнобилі сталося щось серйозне. Додому нас так і не відпустили – асистент Лобановського, Володимир Веремєєв, оперативно узгодив з московським Динамо, і ми до нашого перельоту у Францію займалися на базі цієї команди в Новогорську.

Після перемоги в Кубку кубків повернулися в Москву, де залишилися всі збірники - понад 10 людей. Решта, і я зокрема, на потягу вирушили до Києва. На залізничному вокзалі столиці України було дуже багато народу. Але вони приїхали не тільки для того, щоб зустріти київське Динамо.

Народ активно роз'їжджався. Я з вікна автобуса помітив, що Київ якийсь спорожнілий. Жінок і дітей у місті майже не було видно. У мене на той час вже було двоє дітей. Дружина з ними поїхала в Кіровоград до своїх родичів. Повернулася лише після мого повернення з чемпіонату світу", - розповів Євтушенко.

"У матчі проти Спартака я не зміг взяти участь через невелику травму, яка не дозволила мені встигнути відновитися до гри, - ділився спогадами Олег Блохін. - Проте, вже у фіналі Кубка кубків я вийшов на поле і забив гол. Пам’ятаю, одна з французьких газет написала, що Динамо здобуло Кубок кубків завдяки Чорнобилю. Вони стверджували, що ми наковталися радіації і тому почали бігати, як заведені. Ця новина викликала справжній резонанс у всій футбольній Європі."

У Києві чутки про трагедію в Чорнобилі поповзли вже наступного дня після аварії. Спочатку їм не повірив - думав, качка. Сім'ю з Києва не відправив. Але після повернення з Франції поговорив з генералом КДБ, який жив в моєму домі. Він сказав що в Чорнобилі сталася серйозна річ. Відразу відправив сім'ю в Миргород до родичів дружини.

Згадую, як інтенсивно поливали газон. Це відбувалося не лише на базі в Конча-Заспі. Таким чином знижували рівень радіації. У Києві зрошували водою Хрещатик і Печерськ. Під час цього насолоджувалися червоним вином.

"На жаль, ми були на зборах і не мали змоги вийти. Я вдався до того, що знайшов дозиметр. Тоді моїй доньці виповнилося лише три роки. Після прогулянки я прикладав дозиметр до одягу Іри, і він починав тріщати. Досить довго ми взагалі не виводили дочку на вулицю", - зауважив Блохін.

"Коли я вийшов на поле в матчі проти Спартака, у мене не було жодних відомостей про Чорнобиль, - підтверджує слова своїх товаришів по команді Олег Кузнецов. - Про цю трагедію ми дізналися лише після того, як повернулися з фіналу Кубка кубків. Нам дали кілька днів відпочинку, і всіх дружин гравців, які залишилися в Москві до нашого повернення з Франції, також привезли назад."

Я з дружиною вирушив до Одеси - поїхали в гості до Ігоря Бєланова. Потім вже поповзли чутки, що Чорнобиль - це дуже серйозно. Мовляв, період розпаду радіоактивних елементів може становити тридцять років. Начебто у Блохіна були свої джерела, він підтримував стосунки із сильними світу того. А на базі в Конча-Заспі з'явилися допотопні військові дозиметри. Люди ходили з ними, встановлювали, чи є радіація на базі.

Підкоригували й тренувальний процес. До цього передматчеву зарядку ми зазвичай робили в лісі. А після аварії в Чорнобилі почали її проводити на полі - фахівці сказали, що хвойні дерева біля нашої бази можуть вбирати в себе радіацію.

"Також нагадаю, що в Києві після цієї трагедії червоне вино, яке лікарі радили вживати для очищення організму від радіації, миттєво зникло з прилавків", - поділився Кузнєцов.

"До Спартака про Чорнобиль ніхто нічого не говорив, - не приховує Василь Рац. - Уже в аеропорту в Парижі ми побачили на численних табло напис французькою і англійською Chernobyl. Зрозуміли, що сталося щось недобре.

Лобановський порадив нам зменшити контакт із закордонними журналістами, які виявляли значно більший інтерес до трагедії, ніж до майбутнього фіналу Кубка кубків. А що ми могли їм сказати – адже самі не володіли необхідною інформацією.

Ми прибули до готелю і одразу ж увімкнули телевізори. Усі канали транслюють репортажі про вибух на Чорнобильській АЕС. Інформація про цю катастрофу в країні надходила в обмеженій кількості – ніхто не мав чіткої картини того, що сталося.

Пам'ятаю тільки, що у всіх динамівців був обхід квартир - приїжджали люди з дозиметрами, ходили квартирами, вимірювали радіацію. До мене на балкон навіть заходили", - розповів Рац.

"До гри зі Спартаком взагалі нічого не знав, - зізнається Іван Яремчук, - потім нам сказали, що бахнув Чорнобиль. Особливого значення цьому не надав - ну бахнув, так бахнув. Тільки через пару тижнів з'ясував, що, виявляється, вибухнула атомна електростанція.

У мене не було сім'ї. Проте, мама на той момент переїхала зі Закарпаття до Києва. Але коли радіо кілька разів повторило, що радіоактивна хмара не рухається в бік Києва, я не вбачав сенсу відправляти маму назад до її рідного села, Великого Бичкова.

Пам'ятаю, що в газетах народ заспокоювали, мовляв, Києву небезпека не загрожує. Ми ж відразу поїхали на збори, готувалися до чемпіонату світу. Тому Чорнобиль пройшов повз мене", - відзначив Яремчук.

"Вночі стався вибух на Чорнобильській станції, а вже наступного дня ми зустрілися зі Спартаком, - поділився спогадами Андрій Баль у бесіді з автором цих рядків у 2011 році. На жаль, Андрій залишив цей світ у 2014 році. - Проте, перед матчем з нашим найсупротивнішим опонентом у чемпіонаті СРСР ніхто не знав про трагедію. Про це не були обізнані навіть звичайні люди. На зустрічі був повний стадіон, адже тоді Республіканський стадіон міг вмістити 100 тисяч глядачів."

Про те, що в Чорнобилі сталася катастрофа, ми почали здогадуватися вже після прильоту в Париж. Звідти мали їхати в Ліон на фінал Кубку володарів кубків із мадридським Атлетико. В аеропорту Шарль де Голль нас оточили журналісти, які почали розпитувати не про те, як ми плануємо грати з Атлетико, а про вибух на атомній електростанції. А хто з нас мав уявлення, що таке атом? Ми взагалі майже нічого про все це не знали.

Тоді моя дружина була в очікуванні дитини. Я вирішив, що краще буде на всяк випадок відправити її подалі від Києва. Після матчу з Атлетіко я зв’язався зі своїм кумом, нападником тбіліського Динамо Ревазом Челебадзе, і домовився, щоб дружина поїхала до нього на дачу в Кобулеті.

Також Реваз гостинно прийняв сім'ї Безсонова, Журавльова та Каплуна. У Києві ніякої паніки не було - народ ще довгий час точно нічого не знав про аварію. Навіть не скасували Велогонку миру, яка відбулася на травневі свята", - розповів Баль.

Істину про Чорнобиль ми дізналися значно пізніше.