The Guardian: Трамп не усвідомлює, що угода і мир — це різні поняття.

Усі його "мирні домовленості" виявляються ненадійними.

Для тих, хто міг заплутатися в нібито надзвичайних миротворчих здібностях Дональда Трампа, варто прояснити ситуацію, особливо з огляду на те, що він отримав свою першу (і, ймовірно, останню) "премію миру" від ФІФА. Події останніх днів дозволяють краще зрозуміти це питання. Таку думку висловлює Пітер Бомонт у своєму аналітичному матеріалі для The Guardian.

Трамп стверджує, що досягнув кількох неоднозначних дипломатичних "успіхів" у сфері глобального миру: нещодавня угода між Руандою та Демократичною Республікою Конго, його роль у вирішенні прикордонного конфлікту між Таїландом і Камбоджею, а також "перемир'я" в Газі.

Однак протягом кількох годин у понеділок ці заяви були поставлені під жорсткий сумнів -- водночас із тим, як Трамп і його представники продовжують тиснути на Україну, вимагаючи винагородити Росію за незаконну агресію шляхом передачі частини суверенної території.

У понеділок між силами Таїланду і Камбоджі знову спалахнули бойові дії -- наймасштабніші з часу літнього перемир'я. У регіоні Великих Африканських озер також похитнулася щойно підписана у Вашингтоні угода між Руандою і ДР Конго: президент Конго Фелікс Чісекеді заявив парламентарям, що Руанда вже порушує свої зобов'язання, узяті в межах угоди, укладеної за посередництва США. Тим часом у Газі становище палестинців залишається таким самим відчайдушним на тлі майже щоденних атак.

Навіть якщо хтось схильний визнати за Трампом його самопроголошену роль миротворця (в межах якої він навіть перейменував Інститут миру США на свою честь), експерти з міжнародної політики нагадують: мир можна розуміти по-різному. Це вперше концептуалізував покійний Йоган Галтунг, норвезький соціолог, один із засновників сучасних досліджень миру та конфліктів.

Галтунг та інші виокремлюють два типи миру.

Перший варіант можна охарактеризувати як "негативний мир": це ситуація, коли насильство формально відсутнє, проте корінні причини конфлікту залишаються невирішеними. Такий "мир" є вразливим і постійно піддається ризику відновлення насильства.

Класичним прикладом негативного миру є тривале напруження між Індією та Пакистаном, яке неодноразово призводило до бойових зіткнень. Трамп, до речі, також стверджував, що "вирішив" цей конфлікт.

Другий тип — "позитивний світ", який є набагато більш комплексним. Він вимагає зосередження на справжніх причинах конфліктів, таких як структурне насильство, нерівність та інституційні проблеми.

Критики підкреслюють, що реальність полягає в тому, що з моменту, коли Трамп отримав свою нагороду від Джанні Інфантіно, багато з того, чим займається Трамп та його команда, не можна вважати навіть спробами досягнення негативного миру.

Те, чим займаються Трамп і його посланці, -- це укладання угод у бізнесовому сенсі: суто транзакційний процес, який дуже відрізняється від тривалої та складної роботи мирного посередництва.

Як зазначив Артур Бутелліс у своїй статті для Global Observatory Міжнародного інституту миру:

У контексті мирних переговорів підходи Трампа більше нагадують театральні вистави, аніж серйозні зусилля. Він акцентує увагу на рукописних жестах і урочистих церемоніях, а не на всебічному та тривалому процесі, що веде до справедливих і стійких результатів. Це цілком зрозуміло, якщо врахувати його бізнесову кар'єру, в якій "перемога" є визначальним пріоритетом.

Найгірше в цій ситуації те, що явна відсутність справжньої відданості миру помітна усім, хто бере участь у процесі.

Негативний ефект очевидний: переговори перетворюються на виснажливі вправи у недовірі, де всі готуються не до досягнення результату, а до майбутнього обміну взаємними звинуваченнями у провалі. І все це під керівництвом посередника -- Трампа -- який сам часто демонструє найбільш ненадійні та недобросовісні підходи.