Антунешеві жарти

Рудий бородань, який з'явився на світ поблизу Пасуша, став справжнім футбольним мандрівником. Дехто навіть жартував, що він капітан дальньої подорожі, хоч свою капітанську пов'язку надів лише наприкінці кар'єри в "Пасуші". Його футбольна доля привела його в різні країни: Італію, Іспанію, Грецію та Україну - він побував у багатьох куточках світу!

Цікаво, що найбільший безперервний період у одному клубі для Віторину Антунеша припав на фінальну стадію його кар'єри. У віці за 30 років він повернувся на батьківщину, щоб виступати за "Пасуш". Проте за межами країни він провів найбільше часу та здобув найбільшу кількість трофеїв (два чемпіонства, один Кубок та один Суперкубок України) у київському "Динамо". Пам'ятаю, як у колі журналістів ми охарактеризували португальське підкріплення киян, назвавши його "власником океанської зовнішності". Саме в цей період його кар'єри його трансферна вартість досягла рекордних 6 мільйонів євро. В цей час він також активно залучався до національної збірної Португалії, де запам'ятався, можливо, трохи курйозним, але характерним для його стилю, голом у ворота американської команди: потужний навіс від флангового гравця, а далі вже все сталося само собою!

Португальський лівий захисник не надто часто забивав за "Динамо", однак його голи здебільшого виходили справжніми витворами футбольного мистецтва: вишукані удари з дальньої відстані, з якими не могли впоратися воротарі команд-суперниць. Схоже на смеш у тенісі? Може, й так, але, як на мене, більше в цих ударах було від смешу у боксі - такого собі чогось середнього між джебом та аперкотом, А шалена лівонога гармата португальця, розряджена в Лізі Європи у ворота "Евертона", у багатьох симпатиків "Динамо" й дотепер перед очима! Ба більше: коли запитував у динамівського фанства, з чим у них асоціюється Антунеш, практично всі називали саме цей гол у ворота "ірисок".

Мало хто зараз згадає його гол у ворота команди "Гірник-Спорт" у Кубку України, однак він вийшов не гіршим від славнозвісного пострілу Сергія Сидорчука у ворота "Зорі" - з льоту після кутового у виконанні Миколи Шапаренка. Кутовий - і влучний-влучнісінький постріл із льоту лівою. Був ще пам'ятний гол правою після індивідуального проходу в матчі з "Ворсклою" (нетиповий для Віторіну за формою, але типовий за красою!). Цікаву, до речі, особливість відзначали фани: португалець спеціалізувався на 5-х голах "Динамо" в тих чи інших матчах ("Іллічівець", "Евертон", той самий "Гірник-Спорт"). Може, його нерезультативність у більшості інших матчів і зумовлена тим, що він не дочекався від партнерів попереднього 4-гольового зухвальства?

Смішки смішками, але гра головою не була його основною перевагою. Флангові проходи, точні передачі, великий обсяг роботи та сміливість на полі – ось що справді вирізняло його. Чи завжди грав чисто? І так, не обходилося без жовтих карток. Помилки в обороні, в принципі, не є типовими для флангових захисників? Частково так. Проте його жага до боротьби і відданість футболу (в останньому сезоні в професійному футболі Антунеш у середньому проводив на полі 84 хвилини за матч і отримував 9 попереджень, тобто близько 0,3 за 90 хвилин!) на мою думку, перекривали ці недоліки. Вважаю, що короткий період його успішної кар'єри співпав із приходом Сергія Реброва на пост головного тренера "Динамо", який приніс свіжі ідеї в команду. Зараз Сергій Станіславович зазнає критики як тренер національної збірної (угодити вболівальникам завжди непросто!), але тоді, працюючи з клубом, він заклав основи для успішної гри, які Антунеш та його товариші втілювали в життя, здобуваючи медалі. В результаті – титули, які португалець завоював під керівництвом легенди "Динамо". Антунеш часто отримував зауваження за свою гру в повітрі та за те, що права нога в нього не така сильна, як ліва. Щодо першого пункту можна погодитися, але для флангового захисника зростом 176 см гра головою не є пріоритетом. Я вже згадував про його гол правою ногою у матчі з "Ворсклою" після індивідуального проходу. Але були й випадки, які спростовують твердження про його недостатню вправність правою. Наприклад, його гол за "Малагу" проти мадридського "Реалу" в сезоні 2012/13 – це був вражаючий удар з-за меж штрафної, виконаний правою ногою, в якому поєднувалися сила та точність. Щось на зразок знаменитого голу Андрія Шевченка у ворота Джанлуїджі Буффона. "Який гол!" – не міг стримати захвату коментатор того матчу.

Існує одне важливе вміння Антунеша, яке часто залишається непоміченим, а деякі навіть не знають про нього, оскільки в Україні він майже не застосовував цю свою навичку. Справа в тому, що Антунеш був талановитим виконавцем стандартів і забивав багато голів зі штрафних як на початку, так і в кінці своєї кар'єри. Часто жертвою його майстерності ставала "Брага". Наприклад, у сезоні 2021/22, наприкінці першого тайму в виїзному матчі, Антунеш хитро виконав удар низом, обійшовши стінку та направивши м'яч точно в кут воріт суперника, в результаті чого він потрапив у сітку після зіткнення зі штангою.

Пенальті? Ну, у феєричній серії пенальті у фіналі Кубка України-2014/15 Антунеш схибив: пробив несильно, по центру, й кіпер "Шахтаря" Андрій П'ятов відбив м'яч без особливої напруги. Після цього успіх киян у тій серії завис на щонайтоншій волосині (перед Антунешем не впорався з нервами інший динамівський португалець - Мігел Велозу, роль якого в адаптації Віторину в "Динамо" неабияка), однак, зрештою, для команди Сергія Реброва все склалося якнайкраще. Штатним пенальтистом у "Пасуші" Віторину став уже в останні роки ігрової кар'єри. Так, у сезоні-2024/25 абсолютно всі свої голи (таких було 6 у чемпіонаті) він провів із пенальті. Зазвичай, бив верхом лівою надпотужно, й у голкіперів шансів не було.

Чи вдалося Антунешу повністю реалізувати свій потенціал у футболі? Можливо, це питання залишається відкритим. У "Динамо"? Вболівальники українського клубу сподівалися на більше. Зараз ті часи згадуються з ностальгією: які були трансфери, які амбіції та надії! Але, без сумніву, спогади про епоху, коли на лівому фланзі захисту команди панували Віктор Матвієнко та Анатолій Дем'яненко, залишаються значно яскравішими. Щодо Сергія Шматоваленка, то тут можна провести певні паралелі з португальцем, проте Шматоваленко присвятив більш тривалий час "Динамо", хоч і не має такого знакового моменту в своїй кар'єрі, як матч Антунеша проти "Евертона".

Переходячи з "Динамо" до "Хетафе" в рамках оренди, Антунеш у короткому пості висловив вдячність українському клубу за все. І ми, в свою чергу, хочемо подякувати рудоволосому бородатому гравцеві, який невтомно працював на лівому фланзі та час від часу радував уболівальників справжніми гольовими шедеврами. Бажаємо тобі удачі, Віторину! Не забувай про Україну. Можливо, настане час, коли наші клуби знову зможуть дозволити собі купувати гравців збірної Португалії, хоч це зараз і виглядає фантастично. Але, згадайте, у 1990-х це здавалося ще більш нереальним, і за якихось півтора десятка років це стало реальністю. Нехай повернеться мирна, успішна й процвітаюча реальність!