Усмішка, шукач золота та буревій. Три захоплюючі оповідання КЧС, які варто екранізувати.

Вважаю, ви, напевно, вже звернули увагу, але якщо ні, то скажу прямо: клубний чемпіонат світу завершився. Яким він був? Тут немає однозначної відповіді, адже кожен сприймає його по-своєму. На мою думку, з організаційної точки зору він виявився дуже невдалим, але з футбольного боку – надзвичайно вдалим. Так, зупинки матчів, подібні до УПЛ, були просто жахливими, але ігри за участю "ПСЖ" в плей-оф з чвертьфіналу і далі – це справжня насолода. Якщо відкинути всі сторонні моменти, що оточували турнір, враження залишаються тільки позитивними. Без цього чемпіонату ми б тепер залишилися зовсім без футболу. Можливо, деяким довелося б вмикати якийсь товариський турнір, де резервні склади топ-клубів ледве пересуваються по полю... Я усвідомлюю, що для гравців такі змагання можуть бути не найкращими, але для глядачів це справжня розкіш. Врешті-решт, турнір вийшов щонайменше захоплюючим. Отже, він запам'ятається надовго.

Не в останню чергу - завдяки своїм історіям. Цей текст - про ті з них, за якими необхідно зняти кіно. Примітка: перед початком кожної стрічки пускатимемо підпис "історія, натхнена реальними подіями", а не "засновано на реальних подіях". Бо ми ґрунтуємося на справжній історії - але "добиваємо" її задля того, щоб розставити потрібні саме нам акценти. Знімаємо художнє кіно, а не документальне.

Усмішка на два мільярди

Жанр: драма про людину, яка змінила ставлення до змагання

Почнемо з самого свіжого - перемоги "Челсі". Команда прибула на турнір, вважаючись однією з найсильніших у Європі, проте не була серйозним претендентом на титул. Ані букмекери, ані експерти не включали її до списку фаворитів на топ-4 для здобуття трофею. Сітка та жеребкування були такими, що "Реал", "Ман Сіті", "ПСЖ" та "Баварія" — основні фаворити — могли безперешкодно пробиватися до півфіналів, не зустрічаючись один з одним. Отже, вважалося, що "Челсі" зупиниться на стадії чвертьфіналів. Після поразки в другому турі з'явилися навіть думки, що команда може вибути ще раніше - або до початку плей-оф, або вже в першому матчі на вибування. Проте "Челсі" здобув перемогу у вирішальному поєдинку групового етапу, а потім виграв усі матчі в плей-оф. Лише за кілька секунд до фінального свистка в грі проти "ПСЖ" Мареска не зміг стримати усмішку. Він намагався, але це було неможливо. Його щирі емоції стали найкращою рекламою КЧС, на якому ФІФА заробила 2 мільярди доларів.

Наша історія зосереджена на "Челсі" та Мареску, але справжнім героєм є режисер трансляцій КЧС. Ключовий момент — це усмішка тренера в кінці матчу і те, як її сприймає глядач, тому ми повинні дивитися на ситуацію з боку. Цей персонаж точно підбере найвигідніший ракурс. Отже, наш талановитий режисер трансляцій, нехай буде італійцем на ім'я Лука, що означає "світло", отримує пропозицію працювати на кількох матчах КЧС. Спочатку він сумнівається, адже чув, що деякі відомі тренери негативно висловлюються про цей турнір. Якщо він справді є топом, чому витрачати час і сили на сумнівну подію під час відпустки? Але фінансова сторона питання переважає. Він зітхає, але погоджується. У розмовах з дружиною під час підготовки до поїздки, він намагається переконати її, що це можливість для кар'єри, але вона виводить його на чисту воду. Лука визнає, що замість відпочинку вирушає заробляти. Сварка. Подорож на машині. Вокзал.

Наш Лука - справжній професіонал у своїй галузі, а ще палкий прихильник "Наполі". Він двічі здобував титул чемпіона Серії А за останні роки, але не відправився на КЧС. Тому його ставлення до цього змагання дещо упереджене. А якщо чесно, причин для цього більше, ніж одна. Поки летить, він занурюється у статті експертів, які прогнозують провал КЧС. А потім дізнається, що трибуни навряд чи заповняться глядачами. Це змушує Луку сумніватися у своєму виборі: він вирушає в іншу країну, щоб забезпечити комфортний перегляд матчів, але що, якщо змагання майже ніхто не буде дивитися? В такому випадку обіцяні гроші стануть єдиним мотивом. Чи варто тоді прикладати зусилля? Виявляється, ця пригода може бути лише заради заробітку. Він ніколи не думав, що готовий ризикувати стосунками і мандрувати на інший кінець світу лише заради фінансової вигоди. Але життя відкриває його темні сторони. Лука з іронічною усмішкою читає новину про те, що "ФІФА заробить 2 мільярди на турнірі". І його перша думка: якщо так, то цей КЧС, ймовірно, стане останнім, адже байдужі команди навряд чи зацікавлять когось.

Лука відпрацьовує на двох матчах першого туру. Як завжди, робить це бездоганно. Хіба що декілька разів навмисно користується можливістю підсвітити байдужу реакцію футболістів та тренерів на голи, а ще - напівпорожні трибуни. Ще й остаточно враження від перших турів псують "Ювентус" та "Інтер", які не програють. Лука навіть не може написати на своїй сторінці у соцмережі, що "краще б поїхав клуб з Неаполя". Турнір проходить нудно, дружина відповідає нечасто, друзі жартують, що наш герой робить щось нікому не потрібне. Лука відверто сумує. Аж до плей-оф. А тут він уперше потрапляє режисером трансляції на матч "Челсі". І вперше бачить щиру радість від футболістів та тренерів. Він жадібно вихоплює моменти емоцій від них для трансляції. Навіть дещо зловживає цим.

І тут у Луці загорається думка, що, можливо, турнір не такий вже й поганий, якщо на ньому є хоч одна команда, для якої він аж настільки важливий? Наш італієць буде дивитися спочатку чвертьфінальний, а потім - і півфінальний матчі команди. Останній - уже зі знанням, що буде працювати на фіналі. Тому він уболіватиме за "Челсі" перед телевізором. Він жадатиме, щоб "сині" пройшли до фіналу, бо нащо потрібен турнір, у якому єдина команда, яка хоче перемогти, не перемагає? Під час перегляду Лука критикуватиме колегу-режисера за те, що він замало показує Мареску та футболістів, замало акцентує увагу на емоціях. Він розмахуватиме руками та обіцятиме собі та телевізору, що він-то у фіналі покаже все. І він справді покаже. Покаже кожну яскраву реакцію футболістів "Челсі". І не пропустить головну - посмішку, яку не може стримати Мареска наприкінці. Ось вона - посмішка, яка дозволить ФІФА заробити 2 мільярди на турнірі і за 4 роки.

Після завершення гри Лука зрозуміє, що КЧС - це не лише фінансова вигода, а й справжня пристрасть до своєї роботи, яка подарувала йому більше, ніж просто додатковий дохід. З усмішкою на обличчі він сідає в літак, повертаючись додому, і на цьому ми завершуємо. Головну роль виконуватиме Стенлі Туччі – американець італійського походження. Він зможе відчувати підтримку Марески не тільки через спільну батьківщину, але й через схожу зачіску.

Усе заради футболу.

Жанр: комедія про прагнення до збагачення.

З самого початку було очевидно, що вдосконалений КЧС намагається принести більше прибутку. Я згоден, що оновлення старого формату змагання було необхідним, але нинішня реалізація, м'яко кажучи, залишає бажати кращого. Проте, Інфантіно зайшов занадто далеко, щоб тепер відступити. ФІФА, безумовно, дала маху. І не раз. Затримки під час матчів через негоду - це справжня невдача. Пафосне оформлення турніру в золотих тонах - також не виправдало очікувань. А перерви по 20 чи навіть 25 хвилин у фіналі через виступи зірок стали справжньою трагедією для всього спорту. Трамп, який піднімає трофей разом із гравцями "Челсі", просто псує для них момент тріумфу... Ви й самі розумієте. Проте кожне інтерв'ю Інфантіно – це про гордість. Він щиро пишається тим, що створив, і прагне розвинути свій успіх протягом наступних чотирьох років. Кажуть, у нього навіть є ідеї, як не лише заробити більше, а й покращити змагання.

Я одразу націлююсь на головну роль – Марка Стронга. Його зовнішність нагадує потрібний типаж, а зачіска схожа на стиль Інфантіно. Він має досвід роботи у стильних комедіях, тож, що ще потрібно? Джанні розпочне свою подорож в коридорах стадіону, де проходитиме перший матч КЧС. Він блукає цими "лабіринтами", щоб привітатися з усіма ключовими футбольними фігурами. Ось тренер, ось гравець, ось Мессі, ось легенда, ось поп-зірка і так далі. Повільно Інфантіно прямує до свого місця у віп-ложі, приймаючи численні вітання, але одна з зірок відверто заявляє, що турнір – це нісенітниця. Джанні відповідає: "Ви самі все побачите і, можливо, змініть свою думку". І ось, усі стають свідками напівпорожніх трибун і нульового рахунку в матчі-відкритті. Це маленька поразка для нашого головного героя, але він миттєво реагує на повідомлення від інвесторів: "Грали слабкі команди. Найсильніші починають завтра". Спілкування з інвесторами стане регулярним.

І кожного разу - емоційні гойдалки. Тут Джанні питають, на що йому виділили гроші. Наступного дня хвалять за стійкість духу після топ-поєдинку. І кожен раз Інфантіно підлаштовується, стрибає від "все найкраще буде потім" до "ви ж бачите, як круто тут грають щодня". Він нервує, коли залишається сам і його ніхто не бачить, але на публіці - скеля, людина-спокій, яка вірить у свій великий проект. Він розповідає пресі, що створив це змагання заради футболу, а після інтерв'ю запитує у помічників, як багато вдалося заробити на сьогоднішньому топ-матчі. Джанні крутиться як білка у колесі, щоб витиснути якнайбільше грошей з інвесторів, і саме через це забороняє тренерам-учасникам КЧС говорити щось погане про турнір та погрожує санкціями. Тепер топ-наставники називають його важливими та "змаганням найкращих команд". А Джанні тикає цими заголовками у лице своїм інвесторам.

Суть цього хаосу зводиться до фіналу. Інфантіно прагне виправити всі помилки, тому запрошує світових знаменитостей виступити під час перерви, навіть якщо це призведе до затримки початку другого тайму. Футбольна спільнота незадоволена, але перегляди продовжують зростати, тож Джанні байдуже. Завершальний акорд — його відповідь "звісно, можете!" на запитання Трампа, чи може той святкувати успіх разом із "Челсі" після фінального свистка. Інфантіно розуміє, що це неетично, але лише з точки зору футболу та його фанатів, а для нього це вигідно. Задоволений Трамп передбачає майбутні прибутки. Коли Джанні бачить святкування Дональда поруч із Джеймсом, він усміхається, але ця усмішка нещира. Потім на його телефон приходить повідомлення: "Сподіваюся, у 2029 році все буде ще краще". Тепер його усмішка стає щирою. Він відповідає: "Так, буде!". На цьому завершуємо. Які висновки? Хочеш заробити мільйони — готуйся до всього. Фільм буде легким для сприйняття завдяки неймовірному темпу, і, звісно, буде багато гумору.

Прогноз для погоди: електричні розряди в небі.

Жанр: драма з позитивним фіналом, в якій перемогу здобуває герой, що спочатку виглядає безсилим.

"Окленд Сіті" - напівпрофесійний футбольний клуб з Нової Зеландії. Гравці цієї команди у звичайному житті займаються різними професіями, але, незважаючи на це, вони є найкращими в своєму регіоні, тому ФІФА не могла їх ігнорувати. Менеджери, фармацевти, спеціалісти з нерухомості - це лише кілька професій, які представляють футболісти "Окленда". Капітану команди довелося взяти відпустку без збереження зарплати, щоб взяти участь у змаганні. Колектив прибув на Кубок чемпіонів світу як туристи, без жодних призових амбіцій, і зазнав поразки з рахунком 0:10. Звісно, їх жорстко критикували. Пізніше команда програла ще раз - 0:6. У останньому матчі ситуація також не була легшою: "Окленд" пропустив першим, але зміг зрівняти рахунок на 52-й хвилині. Проте було зрозуміло, що втримати нічийний результат 1:1 їм не вдасться... Тим часом гру призупинили через негоду, тоді як інший матч тривав. У певний момент суперник "Окленда", дізнавшись про підсумки паралельної гри, втратив інтерес до перемоги і продовжував атакувати без особливого ентузіазму. Вони виконали 81 крос, але так і не змогли забити знову. Для цих хлопців нічия 1:1 стала справжньою перемогою.

Аж 2 матчі "Окленда" на турнірі зупиняли через негоду, тому я не втримаюсь: нехай наш головний герой буде метеорологом та, так вже сталося, футболістом цієї команди. Ліфт піднімається, наш персонаж, якого грає Том Голланд, щось нашіптує собі під носа: готується до важкої розмови з босом. Ліфт зупиняється, двері відчиняються, Том знаходить кабінет боса та стукається - і нарешті він може говорити. Розповідає, що зробив одне, інше, друге, третє тощо - взагалі все, що тільки було можна. Бос хвалить Тома, дякує йому за чудову роботу і повертається до справ. Аж тут наш герой нарешті наважується згадати "ще одне". І несміливо розповідає, що "Окленд" кличуть на КЧС і він дуже хоче поїхати, бо це його перший і, можливо, останній шанс позмагатися проти найкращих клубів світу. Бос відпускає Тома, але наголошує, що той іде у відпустку за власні гроші та "буде винен".

Наш метеоролог, який також є футболістом, вибігає з кабінету керівника, наповнений радістю, і демонстративно хизується перед колегами. Він закінчує робочий день і прямує додому, щоб зібрати речі та підготуватися. У командному чаті з'являється кілька повідомлень з сумними емодзі: "мене не відпустили". Том усвідомлює, що не все йде гладко, але ніхто не сподівається на великі досягнення від його команди в США. Головне — грати у футбол. І цього цілком достатньо. Він готовий до цього. В останній день перед вильотом до США Том не може заснути від нетерпіння. Його покажуть по телевізору! Зазвичай він займається прогнозуванням погоди, залишаючись непоміченим, але цього разу все інакше. Це його момент слави. Він засинає лише під ранок. На наступний день команда вирушає на турнір.

Показуємо кожного як у першу чергу людину, а не футболіста: когось дружина відпустила тільки за умови, що він *вставити потрібне*, хтось думає більше не про футбол, а про можливість відвідати *якийсь культурний об'єкт в Америці*, хтось планує витратити зароблені на турнірі гроші на приставку тощо. Тренер намагається якось направити своїх підопічних - але у нього не виходить. У такому настрої команда програє перший матч на турнірі 0:10, гравці читають коментарі про себе у мережі - і починають психувати та нервувати. Один з них каже, що "Бог сьогодні був проти нас". На другий матч вони збираються - але програють 0:1 станом на перерву. Хтось з партнерів Тома жартує, що "краще б через негоду матч завершився уже зараз" та звертається до нього, щоб той дав такий "прогноз". І справді через негоду поєдинок зупиняють на декілька годин. Потім футболістів повертають на поле - 0:6.

Шанси на подальший прогрес зникають, і бос Тома відправляє йому пасивно-агресивне повідомлення, натякаючи, що його поїздка була марною. У команді панує смуток, але тренер знаходить втішні слова під час перерви в останньому матчі, щоб підняти мораль хлопців. І вони творять чудеса — на 52-й хвилині рахунок стає рівним. Але раптом знову настає негода... Матч призупиняється, а партнери жартують, просячи Тома швидше покінчити з грозою. Вони відчувають, що здатні боротися і у них все виходить. Перед виходом на поле футболісти дізнаються, що в паралельному матчі "Бенфіка" несподівано здолала "Баварію". Це означає, що навіть перемога для їхніх суперників нічого не принесе. Яка ж невтішна новина! "Окленд" усвідомлює, що тепер саме він має найбільший інтерес у грі на результат. Вони виходять на поле, щоб захистити історичний рахунок 1:1. Суперник активно атакує, але через недбалість не може реалізувати свої моменти.

Опонент виконує настільки багато навісів, що наприкінці коментатор поєдинку вже рахує вголос: 55, 60, 65, 70, 71, 72, 73... Ось вже 81. Це рекорд, ніколи такого не було. Готується 82-й... Але рефері дає фінальний свисток. Матч завершено. Футболісти "Окленда" несамовито святкують. Один з них, який вже згадував Бога, зазначає зі сльозами радощів на обличчі: "Бог послав блискавку, щоб ми перемогли. Він хотів, щоб ми перемогли. Він хотів, щоб у мене все вийшло". Інший партнер обіймає Тома та жартівливо дякує, що "його команда" постаралася заради такої погоди. Том розпливається у посмішці. Остання сцена: наш герой вже на роботі та, коли доходить до висновку, що наступного тижня слід очікувати блискавки, посміхається, відкидається на спинку стільця, дивиться на екран та пошепки промовляє "дякую!". На цьому і завершуємо. Стандартна спортивна драма - але з емоційним ядром та без "вони перемогли всіх". Приземленість додасть історії шарму та унікальності.